60 делегатів із України, Литви та Естонії прибули до Вашингтона за програмою Офісу Конгресу США з міжнародного лідерства (COIL). У ході зустрічей тривала активна дискусія про обсяги і напрями американської підтримки, українські сподівання на її збільшення, а також актуальні напрямки, що реалізуються за співпраці українських та американських громадських активістів.
У Вашингтоні відбулася орієнтувальна сесія для учасників програми професійних обмінів Open World, а далі вони зустрічатимуться з американськими колегами у Каліфорнії, Флориді, Техасі та інших штатах.
Учасників вітала виконавча директорка COIL Джейн Саргус.
"COIL прагне надати українцям платформу для зустрічей з членами Конгресу та їхніми американськими колегами для встановлення партнерства і проектів. Зараз найбільш критичний момент для українців, щоб передати несправедливість і страждання, які відбуваються в їхній країні”, – сказала Джейн Саргус у коментарі Голосу Америки.
Представники України подякували країнам Балтії та Сполученим Штатам за військові та гуманітарну підтримку у час війни.
У залі лунали і запитання щодо недостатньої підтримки, які прокоментувала військова психологиня, кандидатка наук, підполковниця ЗСУ Ірина Андрух.
“Сьогодні часто можна почути дорікання, що США “роблять недостатньо”, – сказала експертка. – Але для підтримки України Америка робить більше ніж будь-хто”.
У 2014 році мене відправили на фронт в спортивному костюмі, бо навіть жіночої військової форми не було, і я вже не кажу про озброєння. Зараз же наші війська мають сучасне озброєння та амуніцію.Ірина Андрух
Ірина Андрух поділилася особистим воєнним досвідом:
“Я памʼятаю, як в 2014 році мене відправили на фронт в спортивному костюмі, бо навіть жіночої військової форми не було, і я вже не кажу про озброєння. Зараз же наші війська мають сучасне озброєння, амуніцію та інші засоби ведення бойових дій. Тому я б не звинувачувала США, адже Адміністрація Джо Байдена зробила набагато більше, ніж попередня Адміністрація у 2014 році, коли був анексований Крим”.
За словами експертки, сьогодні в України є велика потреба зокрема у енергетичній безпеці та впровадженні системи ментального здоровʼя. Андрух долучається до обох із цих напрямків, працюючи як психологиня та співпрацюючи у США із громадським об’єднанням Elected Officials to Protect America, що також має налагоджені контакти із Великої Британії, Австралії, України та США.
Йдеться про втілення так званого “плану Маршалла” для прискорення переходу на чисту енергію в Україні. “Ми повинні відновити економіку чистої енергії, усвідомлюючи, що вона не буде вразлива до коливань ціни нафти і газу та небезпеки знову узалежнитися від викопного палива, – каже Андрух. – Ми можемо відновити інфраструктуру, яка постраждала від дронів і ракет, за допомогою розумних мікромереж зробити їх більш стійкими прямо зараз. Ми турбуємось про міста і села, утворюємо побратимські відносини між містами в США та Україні, і нам важливо знайти більш активну підтримку з боку США, адже йдеться про долі наших людей”.
Крім того, Ірина Андрух, яка має досвід ведення військових перемовин та брала участь у місіях в Афганістані, Сирії, Іраку й Ірані, зараз працює над розробкою програм для ментального здоровʼя:
“Ми були б раді розширювати нашу діяльність, аби надати адресну допомогу кожному українцю, кожному ветерану, кожній дитині, що мають наслідки ПТСР, але нам не вистачає не лише фінансування, а й політичної волі. Я розумію, що в США почались вибори, що місцевим вистачає власних проблем, що Україна вже давно не на перших шпальтах газет, але ми не зникли, ми живі і ми виборюємо своє існування”.
“Статистичні дані сприймаються важко, тому важливо говорити про наш біль і наші потреби через історії реальних людей і почуття, через приклади понівечених будівель, і не тільки рахувати кошти на відновлення, а й замислюватись над тим, які спогади і мрії були зруйновані там”, – сказала експертка у коментарі Голосу Америки.
За словами Ірини Андрух, лише час, поліпшення умов життя та психологічна допомога здатні відновити українців у майбутньому: “У жодній війні неможливо знайти справедливість, адже що можна назвати справедливістю для матері, чия дитина загинула чи для дитини, яка осиротіла внаслідок бойових дій?”
