Поки в Україні сперечаються, чи варто припиняти вогонь і домовлятися з Путіним про мир, остаточне рішення буде прийнято не в Києві, а в Москві. Так вважає оглядач Financial Times Ґідеон Рахман. Видається, що президент Порошенко віддає перевагу мирному способу врегулювання війни, пише він, однак «лише відповідь Путіна визначить, чи увійде український глава в історію як державник, чи як обманутий простачок».
«Порошенкові треба діяти обережно, оскільки багато українців сприймуть домовленості з Путіним як помилку чи зраду – або й те, і те водночас».
Не варто очікувати, що Україна може формально поступитися будь-якою захопленою територією – чи то Кримом, чи східними регіонами. Однак фактично українці розуміють, що втратили Крим в оглядному майбутньому, а східні частини отримають суттєву автономію.
«Як можна погодитися на такі умови?», - запитує автор. І наводить аргументи на користь цього: продовження війни зумовить ще більші людські втрати та матиме високу ціну для економіки. Крім того, пише він, раз уже частина населення має проросійські настрої та прагне під владу Москви, «від’єднавши ці регіони, буде легше створити більш цілісну національну ідентичність. Дехто також каже, що враховуючи масштаб руйнувань на Донбасі, Києву варто домовитися, щоб відновлення оплачувала Москва».
Однак прихильники продовження війни вважають, що віддавати українські землі аморально та ганебно, до того ж Путіну вірити не можна: поточне припинення вогню – це лише тактична пауза.
Україна визначає, яким буде світ після «холодної війни», пише Джуді Демпсі у статті на сайті Carnegie Europe. Унаслідок кризи в Україні світовий порядок, що існував після закінчення «холодної війни», почав змінюватися, і ключовими державами в цьому процесі зараз є Україна, Росія, Німеччина та США.
Порошенкові треба діяти обережно, оскільки багато українців сприймуть домовленості з Путіним як помилку чи зраду – або й те, і те водночас
Україна стоїть перед величезними викликами, наголошує вона: цінності, які стали причиною Євромайдану, досі не перемогли, керівна еліта не зацікавлена в реформах, але громадянське суспільство залишається потужною силою. «Тиск громадянського суспільства вкрай важливий, оскільки криза засвідчила, хоч як парадоксально, що Росія втратила Україну попри брутальне вторгнення та анексію Криму в березні. Демократія вкорінилася в Україні, хоча й надалі потребує підтримки ЄС».
Наміри Путіна наразі невідомі, зазначає аналітик, однак помітним є поворот Росії від Заходу до Китаю, і мовчання російських лібералів у поєднанні з ігноруванням Путіним внутрішніх проблем «створить великі проблеми для майбутніх російських лідерів, а можливо, й для самого Путіна».
Україна визначає, яким буде світ після «холодної війни»
Тим часом канцлер Німеччини Анґела Меркель розуміє, що санкції – її найсильніша карта, оскільки військове вирішення конфлікту виключене. Центральна роль Німеччини в українській кризі відображає дві зміни, що відбуваються в закордонній політиці Берліна. По-перше, зараз відбувається дискусія про посилення впливу та ролі Німеччини на міжнародній арені. По-друге, Берлін починає віддавати перевагу відносинам безпосередньо між країнами, і його державні інтереси переважають над загальними інтересами ЄС.
«Саме тому відносини Меркель з президентом США Бараком Обамою є важливими. Вашингтон і Берлін розподілили між собою обов’язки», пише авторка. Промова Обами, в якій він розповів про військові плани щодо боротьби з Ісламською державою, принесла полегшення для європейців, яким, на думку авторки, «бракує політичної волі для застосування військової сили, щоб захистити свої цінності та інтереси. І Сполучені Штати знову приходять на порятунок Європи».
