На вулицях Москви все виглядає відносно так само, як і до першого раунду санкцій, покликаних покарати Росію за її дії в Україні і в Криму: в магазинах немає дефіциту, ціни в ресторанах насправді нижчі, ніж до запровадження санкцій. Їдьте у передмістя, в село, і, крім розкішних дач олігархів, ви побачите тільки злидні. Так само, як би ви були побачили 10, 20, 50 років тому. Ці люди ніколи не отримували вигод від високих цін на нафту, і після запровадження санкцій їх життя також не змінилося.
Про це пише Шеллі Карабелл у блозі «Чому санкції щодо Росії не спрацювали», - опублікованому на сайті видання Forbes.
Це тому, що в пострадянській російській економіці не було ніякого перерозподілу благ: ті, хто займав керівні посади, коли розвалився комунізм, забрали з собою все, що могли; інші брали те, що було перед ними, і продавали його там, де могли знайти ринок. Це стосується сумнівних товарів, таких як зброя та уран, а також сумнівних клієнтів.
Як пише економіст Андрій Мовчан, директор програми економічної політики Московського центру Карнеґі у своїй доповіді «Занепад, а не крах: невтішні перспективи російської економіки»: "На той час, коли президент Росії Володимир Путін прийшов до влади в 2000 році, більшість основних активів належали або державі, або невеликій групі приватних осіб, які отримали ці активи від держави в обмін на політичний послух і лояльність».
Мовчан і Карабелл недавно зустрілися в Москві, щоб обговорити вплив санкцій і майбутнє російської економіки.
Функіонування без грошей
Добре пам’ятати, що Росія - не тільки країна, яка може переносити труднощі, як ніхто інший, але вона також звикла функціонувати без грошей. Послуги і особисті привілеї - однаково цінні, якщо не більше бажані, товари, якими можна торгувати. І навіть при комунізмі всі, включно з урядом, залежали від чорного ринку товарів і послуг. Це схожість, яку Радянська Росія мала з капіталізмом, в той час, коли приватне підприємство могло закінчитися відправкою в ГУЛАГ, якщо пощастить, або привести до розстрілу. Тому ні для кого не повинно бути шоком, що найкраще зі зміною економічної ідеології за одну ніч впоралися ті представники чорного ринку, у яких був досвід приватного підприємництва, і які не відчували вродженого страху пересічного росіянина перед самостійними діями.
У 1990-ті роки прийшов перехідний період, з ліберальною економікою, але без керівництва. Росія була справжнім «Диким Сходом». Нездатність президента Бориса Єльцина управляти урядом призвела до тупикової ситуації в Державній Думі і хаосу в діловому світі, який приніс зі собою не тільки корупцію, але іноді і вбивства. Прихід Путіна до влади в значній мірі призвів до припинення хаосу і відновлення державного контролю над нафтовидобувним і торговим бізнесом країни, який був втрачений в 1990-х роках, під час того, що тоді вважалося «приватизацією». Путін, пише Мовчан, «у 2003 році заарештував бунтівного олігарха Михайла Ходорковського, націоналізував його нафтову компанію ЮКОС, і подбав про те, щоб всі інші олігархи зрозуміли його месседж та корилися». За словами Мовчана, до 2008 року до 70% російського бюджету прямо або побічно складалося з доходів від експорту вуглеводнів. До 2013 року не більше 10% ВВП країни припадало на незалежний приватний сектор або виробництво нерудних ресурсів. Тим часом, пише Мовчан, хоча інфляція в 2013 році становила 6,5%, а зростання ВВП не перевищувало 1,3%, реальна заробітна плата - завдяки соціальній політиці Росії, яку Мовчан називає «необачно», перевищувала 11,4%. «Це також був період, коли багато людей продавали свій бізнес державі. Забирали свої гроші і їхали за кордон», - стверджує Мовчан. «Це означало, що держава контролювала понад 70% бізнесу - більше, ніж під час перебування при владі (останнього комуністичного лідера) Михайла Горбачова, коли державний контроль становив 60%», - каже він. «Сьогодні, можливо, 25% ВВП знаходиться в руках приватного сектора».
Державні таємниці
Мовчан каже, що терпіти не може статистичні дані щодо економіки, що надаються державою, тому що, за його словами, «більше 30% з них класифікуються як «секретні». Загально вважається, що засекречені положення в бюджеті використовуються для фінансування військово-промислового комплексу і органів безпеки, але існують непрямі дані, що свідчать про те, що ці кошти можуть використовуватися і в інших цілях від фінансування «друзів Росії» за кордоном до закриття дірок в балансі контрольованих державою підприємств і покупок для вищих посадових осіб». Непрозорість, схоже, є національною характеристикою, а не сфабрикованою конструкцією радянської епохи.
Мовчан стверджує, що саме різкий обвал цін на нафту в 2014 році, а не західні санкції, створили найбільші труднощі для російської економіки. Західні економісти передбачали швидкий крах після запровадження санкцій і зниження цін на нафту; однак, два фактори дозволили країні пережити шок. По-перше, пише він, і уряд, і бізнес накопичили наявні резерви під час нафтового буму: Кремль зібрав в три рази більше очікуваного рівня імпорту в золотовалютних резервах, підприємства отримали значні кошти і, як пише Мовчан, «у громадян було більше 250 мільярдів доларів в банківських заощадженнях і, можливо, стільки ж готівкою». Люди запаслися товарами тривалого користування, а житлові умови в мегаполісах покращилися, оскільки збільшилися попит і платоспроможність
По-друге, незважаючи на державний контроль над більшістю підприємств, Росія як і раніше користується перевагами ліберальної економіки. «Транскордонні потоки капіталу не обмежені», - пише Мовчан. «Немає ніякого контролю над цінами на більшість товарів і послуг, заробітна плата визначається ринковими силами, а обмінний курс рубля визначається на вільному ринку, хоча і з деяким втручанням з боку Центрального банку». Країні вдалося витримати подвоєння Центральним банком ставки рефінансування в грудні 2014 року, а ринки заспокоїлися, як тільки Кремль обіцяв не робити таких рішучих дій знову. Цієї обіцянка він досі дотримується.
Внутрішні коригування
В результаті 1% росіян з грошима зміг перемістити їх та інвестувати за кордоном; ті, у кого немає величезних ресурсів, замінили імпортні іноземні товари вітчизняними і проводять свою відпустку в Сочі, а не на Середземномор'ї.
Так сталося, коли звалився рубль в 1997 році; російська внутрішня економіка може фактично виграти від цього і диверсифікувати - можливо, випадково - через необхідність задовольнити вимоги все більш витончених споживачів. Проте, стверджує Мовчан, уряд не має реального плану з диверсифікації економіки, він воліє чекати відновлення цін на нафту, сподіваючись, що бажання Заходу продовжувати санкції також щезне.
Тим часом, на погляд Мовчана, незважаючи на падіння ВВП в доларах США в кінці 2016 року на 40%, в порівнянні з 2013 роком, в країні не буде заворушень і значних труднощів. У 2016 році ВВП Росії на душу населення становив $8 500 доларів, що забезпечило країні 70 місце в світовому рейтингу Міжнародного валютного фонду, нарівні з Туреччиною і Мексикою. Скромний результат, але далеко не катастрофічний. І, не дивлячись на падіння ВВП після спаду і запровадження санкцій, пише Мовчан, «навіть це стрімке падіння повернуло росіян до відносно стабільних рівнів 2007 року».
Це було задовго до запровадження західних санкцій. І дійсно, Мовчан застановляється на тим, чи може Захід опинитися в певному скрутному становищі щодо майбутнього санкцій щодо Росії. «Це може стати проблемою для Заходу», - вважає він. «Якщо вони скасують санкції, вони програють, якщо санкції залишаться, то у Путіна буде козел відпущення, якого можна звинуватити у всіх його невдачах», - йдеться у блозі Шеллі Карабелл, опублікованому у блозі видання Forbes.
Дивіться також: Експерт про "Південмаш" та двигуни для ракет КНДР: Україна повинна ретельно та публічно розслідувати цю справу
