Про політичні наслідки виборів мера Москви і можливі сценарії розвитку подій в інтерв'ю Російській службі Голосу Америки - провідний науковий співробітник Московського центру Карнеґі Лілія Шевцова.
Голос Америки: Які результати цих виборів для російської влади і опозиції?
Лілія Шевцова: Ці результати, і те, що передувало цим результатам, і те, як вони були підраховані - принаймні, в явному порядку - свідчать про декілька обставин.
Перше. Нова технологія влади, яку можна визначити так - «Припустимо обмежену конкуренцію, але з гарантованим для влади результатом» - зазнала фіаско. Тому що основна мета влади - збільшити явку. Незважаючи на те, що вони ввели в дію такий потужний по емоційності і впливу фактор, як «фактор Навального» , явку підвищити не вдалося. Явка виявилася нижче всіх очікуваних результатів.
Друге. Результат, який отримав Сергій Собянін, при потужному впливі адміністративного ресурсу, опинився на межі програшу. Таким чином, влада умовно отримала легітимізацію Собяніна серед традиційного електорату, який, у той же час, спробував не прийти на вибори. Владі не вдалося розворушити традиційний електора. Тому технологія зазнала поразки.
Якщо перемога на цих виборах - безсумнівно, результат Навального, який жоден соціологічний центр не прогнозував (це окрема тема, чому соціологічні служби не можуть більш менш чітко прогнозувати результати виборів). Навальний, зі своїми 28 відсотками, безсумнівний переможець на виборах. Тому що він зміг відмобілізувати свій електорат - принаймні, значну його частину - за відсутності потужного фінансового та адміністративного ресурсу, використовуючи нові технології. Навальному вдалося консолідувати нове, досить молоде покоління, яке можна навіть назвати «путінським поколінням», яке входило в життя разом з початком політичної кар'єри Путіна, з великими надіями, і, по суті, зараз виявилося біля розбитого корита, втративши ці надії. З цим поколінням, яке готове набагато більш жорстко протистояти з владою, Кремлю буде важко впоратися.
Є ще ряд наслідків цих виборів. Наприклад, результат Собяніна говорить, що, всупереч очікуванням багатьох політологів і політтехнологів, його вельми сумнівна перемога не дає йому шансів стати можливим путінським наступником і володарем величезного московського ресурсу, у разі відходу Путіна або початку боротьби за кремлівське крісло. Власне сталася анігіляція Собяніна, як потенційного політичного діяча. Свою руку до цього доклав і сам Володимир Володимирович, який помістив Собяніна до когорти «технічних» працівників - менеджерів, господарників, але зовсім не політиків.
Є ще один момент - дія «фактора Навального». Цей фактор - прямо або побічно - навів до фактичного переформатування російської опозиційної сцени. Політика 1990- х років, з політичними стереотипами, політичними лідерами, партіями, формами боротьби - фактично закінчилася. Це політичне поле пішло в небуття.
Г.А.: Наскільки ймовірний силовий варіант розвитку подій: протестувальники вийдуть на вулиці, а влада вдасться до насильства?
Л.Ш. : В принципі, така влада, яка сидить в Кремлі, в ті моменти, коли відчуває загрозу ковзання вниз, завжди підводить протест до лобового зіткнення. Вона завжди ініціює лобове зіткнення. Практично завжди перед своїм падінням, влада намагається застосувати силу, розгромити опонентів, нівелювати простір...
Але в цьому випадку, я не бачу, по-перше, що влада знаходиться у відчайдушній ситуації. Владі вдалося втихомирити політичну сцену - і за рахунок того, що протестна хвиля спала сама, і за рахунок різного роду маніпуляцій. Їй вдається утримувати контроль за ситуацією і в Москві, і в Росії за рахунок застосування більш гнучких репресивних заходів, і за рахунок різних механізмів. З якого дива їй йти напролом і викликати кров?
Безсумнівно, у владі є угруповання, схильні до цього. Але навіщо це робити, якщо контроль можна утримати іншими способами? У Кремлі поки що сидять прагматики, які не зневірились до крайнього ступеня, тобто не дійшли до точки, коли треба використати останній шанс - відверте насильство і провокацію.
Згадаймо також, що Володимир Путін живе мріями про свої великі проекти, і один з його улюблених проектів - Олімпійські ігри. Путін відчуває насолоду, коли проводить «Двадцятки» і буде відчувати насолоду, коли в наступному році буде приймати в Росії саміт «Вісімки». З якого дива Путіну провокувати лобове зіткнення для знищення опозиції, яка йому не загрожує? Адже це Захід може використовувати для того, щоб просто не приїхати на Олімпіаду і на « Вісімку».
Я думаю, що для лобового зіткнення справа не дійшла. Опозиція і протестні настрої не настільки сильні, щоб їх знищувати в зародку. Ймовірно, що влада ще спробує кооптувати протестне населення, як вона зазвичай робила - і їй це часто вдавалося. Не думаю, що вона вважає Навального настільки серйозним супротивником, з яким не можна впоратися іншими способами.
Г.А.: Які ще можливі наслідки можуть бути у цих виборів?
Л.Ш.: Тут потрібно сказати ще про деякі речі. Вибори привели до формування нових тенденцій. Ми бачимо розкол і фрагментацію на ліберальному фланзі - «фактор Навального» став джерелом цього розколу. Ми бачимо також появу в громадському і політичному дискурсі теми російського націоналізму, якої соромилися, від якої відмахувалися. А тепер тема російського націоналізму, пов'язаного з Навальним, є темою громадського обговорення. Ясно, що це антипутінський націоналізм, але що з ним робити далі і що цей націоналізм може робити в країні - це тема майбутнього обговорення.
Як Навальний буде використовувати свою формулу лідерства, яка у дуже багатьох викликає побоювання і сумніви? Це формула харизматичного лідерства, але все ж у рамках самодержавної моделі. Це лідерство, яке передбачає зміну людей у Кремлі, а не зміну правил гри. Зрозуміло, чому Навальний використовує цю формулу - на неї є попит, в тому числі і серед його електорату. На демократичному фронті немає сил, які могли б протистояти цій моделі, могли б обмежувати самодержавну амбітність самого Навального. Але, тим не менш, ця модель існує і з нею треба щось робити!
Наслідків цих виборів для російської політичної сцени багато, і над ними слід подумати.
Голос Америки: Які результати цих виборів для російської влади і опозиції?
Лілія Шевцова: Ці результати, і те, що передувало цим результатам, і те, як вони були підраховані - принаймні, в явному порядку - свідчать про декілька обставин.
Перше. Нова технологія влади, яку можна визначити так - «Припустимо обмежену конкуренцію, але з гарантованим для влади результатом» - зазнала фіаско. Тому що основна мета влади - збільшити явку. Незважаючи на те, що вони ввели в дію такий потужний по емоційності і впливу фактор, як «фактор Навального» , явку підвищити не вдалося. Явка виявилася нижче всіх очікуваних результатів.
Друге. Результат, який отримав Сергій Собянін, при потужному впливі адміністративного ресурсу, опинився на межі програшу. Таким чином, влада умовно отримала легітимізацію Собяніна серед традиційного електорату, який, у той же час, спробував не прийти на вибори. Владі не вдалося розворушити традиційний електора. Тому технологія зазнала поразки.
Якщо перемога на цих виборах - безсумнівно, результат Навального, який жоден соціологічний центр не прогнозував (це окрема тема, чому соціологічні служби не можуть більш менш чітко прогнозувати результати виборів). Навальний, зі своїми 28 відсотками, безсумнівний переможець на виборах. Тому що він зміг відмобілізувати свій електорат - принаймні, значну його частину - за відсутності потужного фінансового та адміністративного ресурсу, використовуючи нові технології. Навальному вдалося консолідувати нове, досить молоде покоління, яке можна навіть назвати «путінським поколінням», яке входило в життя разом з початком політичної кар'єри Путіна, з великими надіями, і, по суті, зараз виявилося біля розбитого корита, втративши ці надії. З цим поколінням, яке готове набагато більш жорстко протистояти з владою, Кремлю буде важко впоратися.
Є ще ряд наслідків цих виборів. Наприклад, результат Собяніна говорить, що, всупереч очікуванням багатьох політологів і політтехнологів, його вельми сумнівна перемога не дає йому шансів стати можливим путінським наступником і володарем величезного московського ресурсу, у разі відходу Путіна або початку боротьби за кремлівське крісло. Власне сталася анігіляція Собяніна, як потенційного політичного діяча. Свою руку до цього доклав і сам Володимир Володимирович, який помістив Собяніна до когорти «технічних» працівників - менеджерів, господарників, але зовсім не політиків.
Є ще один момент - дія «фактора Навального». Цей фактор - прямо або побічно - навів до фактичного переформатування російської опозиційної сцени. Політика 1990- х років, з політичними стереотипами, політичними лідерами, партіями, формами боротьби - фактично закінчилася. Це політичне поле пішло в небуття.
Г.А.: Наскільки ймовірний силовий варіант розвитку подій: протестувальники вийдуть на вулиці, а влада вдасться до насильства?
Л.Ш. : В принципі, така влада, яка сидить в Кремлі, в ті моменти, коли відчуває загрозу ковзання вниз, завжди підводить протест до лобового зіткнення. Вона завжди ініціює лобове зіткнення. Практично завжди перед своїм падінням, влада намагається застосувати силу, розгромити опонентів, нівелювати простір...
Але в цьому випадку, я не бачу, по-перше, що влада знаходиться у відчайдушній ситуації. Владі вдалося втихомирити політичну сцену - і за рахунок того, що протестна хвиля спала сама, і за рахунок різного роду маніпуляцій. Їй вдається утримувати контроль за ситуацією і в Москві, і в Росії за рахунок застосування більш гнучких репресивних заходів, і за рахунок різних механізмів. З якого дива їй йти напролом і викликати кров?
Безсумнівно, у владі є угруповання, схильні до цього. Але навіщо це робити, якщо контроль можна утримати іншими способами? У Кремлі поки що сидять прагматики, які не зневірились до крайнього ступеня, тобто не дійшли до точки, коли треба використати останній шанс - відверте насильство і провокацію.
Згадаймо також, що Володимир Путін живе мріями про свої великі проекти, і один з його улюблених проектів - Олімпійські ігри. Путін відчуває насолоду, коли проводить «Двадцятки» і буде відчувати насолоду, коли в наступному році буде приймати в Росії саміт «Вісімки». З якого дива Путіну провокувати лобове зіткнення для знищення опозиції, яка йому не загрожує? Адже це Захід може використовувати для того, щоб просто не приїхати на Олімпіаду і на « Вісімку».
Я думаю, що для лобового зіткнення справа не дійшла. Опозиція і протестні настрої не настільки сильні, щоб їх знищувати в зародку. Ймовірно, що влада ще спробує кооптувати протестне населення, як вона зазвичай робила - і їй це часто вдавалося. Не думаю, що вона вважає Навального настільки серйозним супротивником, з яким не можна впоратися іншими способами.
Г.А.: Які ще можливі наслідки можуть бути у цих виборів?
Л.Ш.: Тут потрібно сказати ще про деякі речі. Вибори привели до формування нових тенденцій. Ми бачимо розкол і фрагментацію на ліберальному фланзі - «фактор Навального» став джерелом цього розколу. Ми бачимо також появу в громадському і політичному дискурсі теми російського націоналізму, якої соромилися, від якої відмахувалися. А тепер тема російського націоналізму, пов'язаного з Навальним, є темою громадського обговорення. Ясно, що це антипутінський націоналізм, але що з ним робити далі і що цей націоналізм може робити в країні - це тема майбутнього обговорення.
Як Навальний буде використовувати свою формулу лідерства, яка у дуже багатьох викликає побоювання і сумніви? Це формула харизматичного лідерства, але все ж у рамках самодержавної моделі. Це лідерство, яке передбачає зміну людей у Кремлі, а не зміну правил гри. Зрозуміло, чому Навальний використовує цю формулу - на неї є попит, в тому числі і серед його електорату. На демократичному фронті немає сил, які могли б протистояти цій моделі, могли б обмежувати самодержавну амбітність самого Навального. Але, тим не менш, ця модель існує і з нею треба щось робити!
Наслідків цих виборів для російської політичної сцени багато, і над ними слід подумати.
