Під час президентських дебатів у 2012 році Барак Обама подав під сумнів заяву свого суперника від республіканців Мітта Ромні про те, що Росія є «геополітичним ворогом США номер один».
«Нам треба повернутися до зовнішньої політики 80-х років, оскільки ‘холодна війна’ закінчилася 20 років тому», – жартував тоді над опонентом нинішній президент США.
Чотири роки пізніше – після російської агресії в Україні та анексії Криму, дедалі більшого політичного тиску всередині самої РФ – багато хто вважає, що Росія насправді становить серйозну загрозу для США та їхніх союзників. Однак все ж багато хто і дотепер не знає, чим справді є Росія.
Видання The Washington Post опублікувало статтю російсько-американської журналістки та автора 9 книг, у тому числі політичної біографії «Людина без обличчя, неймовірне сходження Володимира Путіна» Марії Гессен, у якій ідеться про основні західні міфи щодо Росії та їх розвіяння.
Міф № 1
Росія намагається домогтися перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США.
Ідея про те, що Росія намагається допомогти Трампу, стала популярною протягом літа. «Передвиборна кампанія Дональда Трампа може розраховувати принаймні на певну підтримку з боку Москви», – писав один з редакторів видання The Guardian Джуліан Боржер. Це меншою мірою схоже на міф, ніж на теорію змови. Як і більшість теорій змов, усе починається з фактів, до яких відтак приєднуються вигадані зв’язки.
Те, що Путін хотів би бачити на посаді президента США кого завгодно, тільки не Гілларі Клінтон, – це факт. Він закидав їй особисті звинувачення за розпалювання протестів у Росії у 2011-2012 роках, зазначивши, що це «вона задала тон деяким діячам у нашій країні й дала їм сигнал», що спричинив демонстрації. Проте його ніяк не можна назвати прихильником Трампа, усупереч сприйняттю самого мільярдера: Путін назвав Трампа «колоритним», але не «визначним», і згадав його лише двічі.
Доказів існування зв’язків Трампа з Москвою також небагато. Досі немає грошових слідів, що підтверджували б зв’язок Трампа з Кремлем. Колишній менеджер передвиборної кампанії Трампа Пол Манафорт мав відношення до колишнього президента України Віктора Януковича, який зараз перебуває в міжнародному розшуку та переховується в Росії, однак немає доказів того, що під час дебатів Манафорт виступав на боці Москви.
Набагато серйознішими є злами Національного комітету Демократичної партії та штатних виборчих систем, у чому адміністрація Обами в п’ятницю офіційно звинуватила російський уряд. Однак метою цих атак є зрив виборів – але не обов’язково підтримка команди Трампа.
Міф № 2
Путін повернув Росії її колишню велич.
Трамп похвалив Путіна, назвавши його «сильним лідером», який «відбудовує імідж Росії, і також саму Росі». Більшість республіканців згодні з цією характеристикою. Сам Путін заявляв про встановлення стабільності та економічного процвітання в Росії після хаосу і бідності 1990-х років.
Сьогодні пересічний росіянин справді відчуває себе значно краще, ніж 20 років тому, але гірше, ніж п’ять чи навіть два роки тому, коли ціни на нафту, які зростають і падають, не підкоряючись Путіну, були на піку.
Словом «стабільна» охарактеризувати нинішню Росію навряд чи можна, оскільки одна з ознак стабільності – безпека. Хоча важко отримати надійну статистику, за ознаками, в Росії один з найвищих відсотків убивств у світі, і ці показники не поліпшувалися, навіть коли налагоджувалася ситуація в економіці. Гучні вбивства політиків, журналістів і підприємців – причому як мінімум одне з них британські слідчі прямо пов'язали з Путіним – також не викликають відчуття безпеки».
Ще одна ознака стабільності – сильний соціальний захист. Утім, навіть у роки безпрецедентного процвітання Росія майже не інвестувала в інфраструктуру та соціальні послуги, тоді як військові витрати стрімко зростали. Сьогодні в лікарнях Москви пацієнтів просять приносити свої шприци для процедур, як це було в 1990-х роках. Відповіддю уряду на економічний спад останніх років -скорочення витрат на соціальну сферу та загарбання пенсійних фондів простих росіян.
Міф № 3
Переважна більшість росіян підтримує політику Путіна.
Рейтинг Путіна, який сягнув 90% після анексії Криму, справді високий і нині становить близько 82%.
Водночас росіяни не схвалюють роботу прем’єр-міністра Дмитра Медведєва (його нинішній негативний рейтинг становить 51%), кабінету міністрів (55%) і парламенту (62%), хоча всі вони існують тільки для реалізації кремлівської політики, яку диктує безпосередньо Путін. Більшість росіян також говорить, що песимістично ставляться до свого майбутнього.
То як пояснити таку невідповідність? Російські громадяни невлаштовані, неспокійні та хочуть ідентифікувати себе зі символічним лідером чи справою. Вони підтримують Путіна, бо той не залишив їм вибору.
Міф № 4
Російське суспільство підтримує відносно консервативні цінності.
Путін критикує Захід за «заперечення моральних принципів і будь-якої традиційної ідентичності», тоді як Росію видає захисником традиційних цінностей. Уряд Росії добивався закону про моральність - заборонивши «гомосексуальну пропаганду» та всиновлення російських дітей людьми з країн, де легалізовано одностатеві шлюби. У результаті, Росія стала маяком для фрустрованих крайніх правих екстремістів усього світу, яких притягає її видимий традиціоналізм.
Проте на цих екстремістів може чекати розчарування. Росіяни є дуже ліберальними щодо багатьох питань. Більше половини росіян не бачать нічого поганого в дошлюбному сексі, третина не розглядає кохання як необхідну умову для сексу, чверть не бачить нічого поганого в подружній зраді. Росіяни також ліберальні у своїх поглядах на проблему абортів: тільки 20% уважають, що уряд має вжити заходів щодо обмеження або запобігання абортам, порівняно з більш як 40% американців, які вважають, що аборти потрібно заборонити.
«Уряд Путіна продає своїй країні неясне бачення уявного традиційного минулого і ворогів, які, ймовірно, йому загрожують. Ворогами можуть бути сьогодні ЛГБТ, завтра – українці, післязавтра – американці. І доки народ бореться з цими ворогами, Путін залишається при владі», – вважає Маша Гессен.
Міф № 5
Російська політика здебільшого реакція на політику Заходу.
Під час віце-президентських дебатів 4 жовтня кандидати довго сперечалися стосовно політики Клінтон щодо Росії. Республіканець Майк Пенс заявив, що «перезавантаження», ініційоване нібито Клінтон під час її перебування на посаді державного секретаря, призвело до вторгнення Путіна в Україну й агресії в Сирії. Демократ Тім Кейн відстоював твердження про ефективність своєї напарниці, наголошуючи, що Клінтон пішла «нога в ногу з Росією, щоб підписати нову угоду зі скорочення російських ядерних арсеналів».
Як не дивно, Пенс, так і Кейн дотримуються основної позиції: поведінка Росії визначається політикою США. Це міф, який зберігається по обидва боки політичних барикад. Ліві стверджують, що агресивна політика Америки призвела до підвищення агресивності Росії, тоді як праві стверджують, що це американська м’якість дозволяє Росії так поводитися.
Путін пропагує ностальгію за Радянським Союзом і став посилювати антизахідну риторику, ще коли вперше став президентом 17 років тому. Коли з’явилася можливість зі зброєю атакувати колишні радянські республіки, він її використав: у 2008 році Росія фактично анексувала частину Грузії, а 2014 року Кремль анексував частину України. Путіним рухає нездоланне прагнення розширити Росію і утриматися при владі, - вважає авторка.
«Жоден з цих чинників не має нічого спільного зі Сполученими Штатами, незважаючи на російську звичку звинувачувати у своїх проблемах Америку», - йдеться у статті Маші Гессен, опублікованій у виданні The Washington Post.
