Путін створив поліцейську державу і залякує росіян – Бадрак

Росія, можливо, і переслідує цілі 19-го століття, але робить це методами 21-го століття, говорять аналітики. Кремль не лише вірить у свою, створену ним віртуальну реальність, але намагається переконати в цьому всіх, кого може охопити своєю пропагандою. На думку українського політолога, автора досліджень на тему пропагандистських війн та фахівця з військових питань Валентина Бадрака, пропагандистська машина Кремля була запущена вже давно, вона використовує внутрішні слабкості України, а протиставити їй українське суспільство може лише ентузіазм тисяч добровольців. Проте, їхні зусилля можуть виявитися вирішальними, вважає він.

– Я б спочатку хотів сказати, щоб ніхто не перебільшував саме технічність цього процесу. Справа в тому, що Путін підготував цю ситуацію ще в 2008 році – і план агресії, і план інформаційної кампанії, і план взагалі роботи проти України був в абсолютній готовності у 2008 році. До 2014 року йшло, так би мовити, нарощування можливостей. Йому вдалося це зробити завдяки безпрецедентному зомбуванню російського населення. Причиною є повна підконтрольність мас-медіа і не тільки мас-медіа, а й всієї системи, яку ми позначаємо як «лідерів громадської думки». Це науковці, це люди з шоу-бізнесу, це люди, які пов’язані з соціологічними службами, з опитуваннями.

Отже вся система, яка має вплив на громадськість, сьогодні підпорядкована Путіну в цій поліцейській державі. Я хочу підкреслити, що це могло статися виключно за умов наявності створення такої поліцейської недемократичної держави. Пан Путін, спираючись на це, формує інформаційний вал начебто існуючої повної підтримки в Росії своїх дій.

Але повернемося до інформаційної війни. В чому її основні принципи? Перший принцип, який для нас був дуже несподіваний і дуже проблематичний, це фактичне блокування українських інформаційних структур в інформаційному просторі Росії і в просторі, який він захопив, у Криму. Я маю на увазі технічне відключення українських телеканалів, технічна неможливість подати інформацію, донести її до глядача, слухача. Це стало несподіваним тому, що нібито ми живемо дійсно в 21-му столітті, коли немає абсолютно перешкод для інформації, але, врешті-решт, Путіну це вдається робити.

– Путін створює альтернативну реальність. Він говорить про те, що в Україні є фашисти, нацисти, антисеміти, які загрожують російському населенню. Тисячі біженців втікають від цих бандерівців в Росію. Він пропагує це на території Росії, там вже майже це не викликає запитань, люди майже переконані в тому, що все це так і є. Це також просочується не лише в Україну, там де люди традиційно користуються російськими джерелами масової інформації, але це переходить також і на російськомовні громади «близького зарубіжжя», так званого.

Третина латвійців переконана, що дії російського війська є виправдані. Причому, серед російськомовного населення підтримка сягає двох третин населення. Подібна ситуація створюється і в сусідніх країнах, в Польщі, в Чехії зараз, наприклад. Наші кореспонденти говорять про те, що коли з’являється якась позитивна інформація про Україну чи взагалі інформація про Україну, в коментарях на цю інформацію з’являється величезна кількість людей із антиукраїнською позицією, причому просто так така кількість людей не з’являється. Тобто, що це є якась організована кампанія. Чи це є якийсь підготовлений план?

– Ще у 2008 році, коли Україна намагалася приєднатися до НАТО, отримати програму МЕД, ми стикалися з тим, і це фіксували соціологічні опитування, що в Росії створено ворожий образ українця. Це дуже важливо розуміти, що дуже давно вже це було запроваджено і Путін готувався давно.

Другий момент, це те, що в Україні безпосередньо працювали дуже багато російських редакцій, російських інформаційних структур, таких як, наприклад, «Русский медіацентр», наукових структур і так далі, які постійно працювали над цими питаннями, відшукували проросійське населення, підтримували їх. Так само особливо це було зроблено в Криму.

І нарешті третій фактор, це безпосередньо проблема самої України, це те, що останніми роками, починаючи з 2008 року, дуже багато було негативу про Україну від самих українців, від того, що Україна не змогла просунутися в Євроатлантичну інтеграцію через сварки політиків, чи через те, що прийшла така влада безпорадна і потім віддала владу людям, які фактично почали здавати Україну, і про це мовчали, коли підписувались Харківські угоди і так далі.

Особливість роботи Росії в Україні пов’язана з тим, що російські спецслужби дуже тривалий час працювали й відшукували агентуру. Наприкінці 2009 року була затримана група ФСБ у повному складі на території України, а коли до влади прийшов Янукович, цю групу тихо випустили в Росію. Тобто дуже багато проросійськи налаштованих людей і особливо вони потрапили у парламент, у виконавчу владу, це зіграло велику роль.

Велика кількість саме дезінформації. Це безумовно певною мірою впливає на населення Росії, тому що це торкається ідей, які раніше просувалися, коли йшла війна в Чечні, коли йшла агресія проти Грузії, що нібито є ворог, який може зашкодити росіянам. Створюється психологічний дискомфорт для кожного росіянина для того, щоб росіяни підтримували і побоювалися.

– Що Україна може протиставити такій великій державній машині? Ми бачимо, що з’являються спонтанно активісти, волонтери, Кіберсотня, StopFake і подібні організації, які починають відбивати ці атаки. Але чи їхніх зусиль достатньо, чи вони достатньо скоординовані для того, щоби бути заслоном для цієї російської пропаганди?

– Мені важко сказати, чи цих зусиль достатньо, але головне для мене, що ті зусилля з’явилися. Сьогодні громадянське суспільство фактично висловлює не повну довіру до влади. Дивиться на те, що влада діє дуже повільно, саме тому активісти, особливо спеціалісти, які володіють інформацією і певними інформаційними технологіями, можливостями, беруться за справу самостійно.

Я би хотів особливо відмітити групу, яка очолив у нас в мережах Ігор Кабаненко, це колишній перший заступник начальника Генерального штабу збройних сил України. Він сьогодні зайняв принципову позицію і це видно в мережах, і дуже серйозно, багато людей до нього приєдналися, здається, що вже декілька десятків тисяч людей, які готові втягнутися в інформаційне протистояння для того, щоб згуртувати суспільство, для того, щоб володіти інформацією правдивою і такою, яка впливає на морально бойових дух і населення, і війська, і це є дуже важливо.

Це може стати певним аргументом майбутньої перемоги, тому що ті російські люди, які сьогодні діють у Криму, як свідчать джерела, вони відрізані також інформаційно, їм заборонили брати мобільні телефони, вони відрізані від своїх сімей, і це зроблено якраз для того, щоб через соціальні мережі ніхто не міг вплинути на психологічний стан військовослужбовців.

Але ми зараз намагаємося якраз відшукати через соціальні мережі, через горизонтальні зв’язки, через знайомих, родичів, і так далі, ті зв’язки, щоб зв’язатися безпосередньо з дружинами, матерями тих хлопців молодих, яких Путін фактично відправив на смерть. Тому що завдання Путіна полягало в тому, щоб цих 20 тисяч людей було знищено на Кримському півострові, з тим, щоб він розпочав масштабну війну. Але, фактично, можна сказати, що план Путіна був розгаданий.

І мені здається, що інформаційна робота українського суспільства, вона лише на першій стадії, але вона більше має можливості для успіху. Тому що все ж таки українці сьогодні усвідомлюють, що вони виборюють своє право на майбутнє. А росіяни, ті, які прийшли сюди, особливо до Криму, вони все ж таки почуваються, що вони прийшли з ірраціональною місією, і певною мірою, вони, незважаючи на психологічну обробку, вони все ж таки всередині розуміють, що те, що вони роблять, це несправедливо. Для нас головне досягти того, щоб в Росії з’явилася критична маса недовіри до Путіна, якщо це з’явиться, то Україна переможе. В іншому випадку це буде проблематично навіть за умов дипломатичного пресингу з боку лідерів світових держав.