Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Перше вересня в американській школі – звичайний день. Навчання в різних шкільних округах починається в різний час, але і в цей, перший день, на яку б дату він не припав (наприклад, моя дитина пішла у школу ще 28-го серпня) – урочистостей немає. Єдина нова традиція – сфотографувати свою дитину біля будинку чи зупинки шкільного автобусу і розмістити на Фейсбуці: мовляв, ось дивіться, вже другокласник чи семикласник – так само, як це роблять батьки у всьому світі.
Вже тиждень, як мій син пішов у третій клас, а в четвер ввечері до школи дібралася і я - на батьківські збори. Виглядало це так. Спочатку всіх батьків дітей, що пішли в третій клас, зібрали в спортзалі. Показали презентацію хвилин на 10: що діти вивчатимуть, на які екскурсії поїдуть, які тести складатимуть та якими будуть домашні завдання. Ще раз нагадали не чинити насильства над дитиною: якщо вона втомилася, чи завдання на дім занадто складні, не змушувати її їх робити, а повідомити вчительку про проблеми.
Потім зібралися по класах - подивитися на робоче місце дитини, познайомитися з вчителькою та батьками. У нашій початковій школі - 5 паралельних класів. І щороку дітей перемішують. Вважається, що таким чином діти мають навчитися заводити нових друзів, ближче познайомитися зі іншими дітьми в школі – на перерві вони грають всі разом – а також, якщо станеться так, що між двома дітьми розвинуться "токсичні" (таким словом у США характеризують неприязні, негативні речі) відносини, перервати їх, аби вони не тяглися увесь час навчання дитини.
Відповідно, і вчителька кожного року – нова. Як правило, вчителі постійно викладають в одному класі щороку новим дітям. Звичайно, що час від часу їм або набридає 10 років поспіль викладати у 1-му, наприклад, класі, або, через зміни у персоналі, з’являється надлишок вчителів 2-го, але брак 4-го, то вони змінюють свою спеціалізацію.
Наша вчителька минулого року викладала у другому класі, а цього року – у третьому. Так вийшло, що наш син – єдина дитина, в кого вчителька при переході з 2-го у 3-ій не змінилася.
Виявилося, що в 3-му класі у нього четверо дітей, які були з ним в нульовому класі. Їхні батьки прийшли на збори і ми відновили знайомство. А потім – поставили питання, які нас цікавили, вчительці. І все це спілкування тривало всього годину – з 7-ої до 8-ої вечора.
Коли я вже виходила з класної кімнати, зупинилася біля столу, де лежав папір, куди кілька мам вписали свої прізвища. Я вже була взялася за ручку, але вчителька сина мене зупинила: "Тетяно, це для волонтерів. Тобі це не треба. Ти так важко працюєш."
І коли я встигла зробити на неї таке враження?
Волонтери – це добровільні помічники вчительки в класі, особливо, коли діти роблять спеціальні проекти, або батьки, які супроводжують дітей на екскурсії. Як правило, це мами, які або не працюють, або працюють з дому чи не повний робочий день. Можна взяти і роботу на дім. Одного разу я зголосилася нагострити олівців на цілий клас. Пару разів все-таки брала вихідний та приходила допомагати - цікаво ж, що дитина робить в школі та якими є його однокласники.
Таке спільне спілкування стається раз чи два на рік. А детально успіхи дитини в школі обговорюються під час індивідуальних зустрічей з вчителем. Для цього батьки вписують своє ім’я в розклад, де на розмову про кожну дитину виділяється 15 хвилин. Такі зустрічі відбуваються або з ранку або після 16:00. Пам`ятаю, як ще будучи в старших класах прийшла на батьківські збори своєї молодшої сестри, а потім залишилася на збори батьків власного класу – таке про своїх однокласників довідалася – поки мене не помітили і не вигнали з кімнати! Але, навіть враховуючи, що самих школярів на цих зібраннях немає, як можна так відкрито перед усіма батьками розповідати "який Вася ледар"?
Не прийнято на початку року і дарувати вчителям квіти, чи взагалі будь-що. Втім, гроші в американських школах збирають весь час, але завжди – у добровільному порядку. У нас, як і у більшості шкіл, цим займається Асоціація батьків та вчителів (PTA). Одного разу я сходила на їхні збори – у мене виникло враження, що я потрапила на робочу нараду професійної фандрайзінгової організації. Говорили виключно про фінанси.
І до своєї справи вони підходять творчо. От, наприклад, замість того, щоб закуповувати усе приладдя для дитини самостійно і витрачати час, полюючи на якісь конкретний фломастер, – а тут вимоги до шкільної канцелярії дуже конкретні – ми придбали набір третьокласника, який склала Асоціація. Звичайно, що переплатили. Але надлишок йде на потреби школи.
Інший популярний спосіб фандрайзінгу – спортивні змагання. У школі проводять такі собі «веселі старти», і просять батьків знайти серед друзів та колег бажаючих пообіцяти гроші на спортивні досягнення дитини. Наприклад, 2 долари на пробіг одного кола в спортивній залі. Якщо дитина пробіжить 30 кіл, то ця людина має заплатити 60 доларів. Ми знайомих не залучали – усі збирають гроші на потреби України – та платили самі. Інколи просять дати гроші на екскурсію чи придбати футболку з емблемою школи – але вже батькам вирішувати, потрібна їхній дитині екскурсія чи футболка.
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Експериментальна школа імені Хана: щоб підготувати дітей бути успішними, вчителі звертаються до практик минулого
