Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Від редакції: «Голос Америки» продовжує пропонувати вашій увазі розповіді українців, які мешкають за кордоном, про умови карантину в їхніх країнах. Цього разу - про те, як Швейцарія, яка однією з перших в Європі почала послаблювати обмеження, виходить із карантину.
Після сусідніх Австрії та Німеччини, які розпочали процес послаблення обмежень вже цього тижня, Швейцарія оголосила про поступовий вихід із карантину з 27 квітня. Це означає, що період суворих обмежень, який розпочався 16 березня, продовжили на тиждень (завершитись він мав разом зі шкільними весняними канікулами 19 квітня), але з’явилось світло наприкінці цього тунелю.
Станом на сьогодні швейцарський федеральний уряд запланував три стадії послаблення карантинних заходів. Перша розпочнеться, власне, 27 квітня, коли відкриється частина малих бізнесів: перукарні, масажні салони та салони тату, садові центри, будівельні супермаркети. Можна буде знову звертатись до лікарів із нетермінових питань, відкриються кабінети фізіотерапії, стоматологічні та інші спеціалізовані клініки. Родинам буде дозволено відвідувати похорони рідних.
Під час другої стадії, від 11 травня, планують відкрити середні школи та садочки, а також більшість спеціалізованих магазинів. Третім кроком, від 8 червня, повернуться до роботи музеї, бібліотеки, університети.
Усі ці відкриття, звісно, відбуватимуться зі збереженням нових правил соціального дистанціювання, а також заборони на зібрання понад п’яти людей. Але для швейцарців це, здається, не становить великої проблеми. Соціальна дистанція і дисципліна тут і без карантину достатньо велика. Несподіваний позитив цих традицій виявився у тому, що завдяки ним карантинні заходи ніколи не були аж так суворими, як у сусідів (не кажучи вже про Україну).
Для того, аби гуляти в парку чи сидіти на набережній Рейна у Базелі, де я мешкаю, не треба мати собаку або малу дитину, і навіть маску носити не треба. Типовий теплий весняний день — а зараз всі дні дуже типові і навдивовижу теплі — це коли в парках і на набережних повно народу. Діти граються на майданчиках, батьки читають на сонечку книжечки, хтось собі ходить по линві, хтось попиває пиво, але всі — чемно групами не більше чотирьох.
У перші дні мене дуже смішили компанії на Рейні, які тусили і пили вино — але розділені на пари і на відстані двох метрів одні від одних. Аж поки ми так не святкували ювілей колеги: прогулюючись двома парами на протилежних краях набережної із пластиковими склянками в руках. Мої сусідки навіть почали щоранку разом займатись йогою на подвір’ї, колом на відстані кілька метрів одна від одної.
Відсутність обмежень на прогулянки, чудова погода і закриті спортклуби спричинились до якогось надприродного вибуху бігунів. Таке враження, що бігають всі, всюди і повсякчас. Зі збереженням соціальної дистанції. Мені навіть довелось змінити всі свої звичні маршрути, щоб не доводилось постійно оббігати інших бігунів, мам із візочками або літні парочки.
Громадський транспорт у Швейцарії і надалі ходить за розкладом, лише дещо скоротили розклад потягів.
І я знайшла ідеальне місце для бігу — дорогу до Euroairport. Це так званий аеропорт трьох країн: Швейцарії, Франції та Німеччини. Базель розташований на перетині кордонів, а аеропорт — на спеціально виділеній зоні поміж Швейцарією та Францією. Зі швейцарського боку туди веде одна дуже мальовнича дорога, зазвичай завантажена автобусами, машинами і вантажівками. Але тепер, оскільки більшість європейських компаній або цілком припинили, або критично обмежили перельоти, і аеропорт, і, відповідно, дорога до нього порожні. Лише щодесять хвилин іде автобус. Громадський транспорт у Швейцарії і надалі ходить за розкладом, лише дещо скоротили розклад потягів.
Крім цього, тут продовжували працювати супермаркети, хлібні магазини і аптеки (але закрили всі квіткові магазини і навіть квіткові відділи у супермаркетах), кіоски та доставка їжі з деяких ресторанів. З часом деякі бари і ресторани почали також продавати їжу та напої “на виніс”. Працювали кілька дитячих садочків для дітей медпрацівників і ключових робітників.
Помірковані та продумані обмеження тим більше цікаві, що Швейцарія відчула на собі одну з найсильніших і найраніших хвиль пандемії в Європі. Сусідство з Італією, яка ще у лютому перетворилась на такий собі європейський вухань, відкриті кордони, велика кількість щоденної транскордонної робочої міграції, спричинились до того, що від 20х чисел лютого обмеження почали наростати з геометричною прогресією. Найбільш ураженими були і дотепер лишаються кантони на кордонах з Італією та Францією. Станом на 20 квітня у Швейцарії - майже 28 тисяч зареєстрованих кейсів, майже півтори тисячі смертей на восьмимільйонне населення. І найвищий у світі рівень тестувань per capita — понад 6 тисяч тестів на день.
З огляду на те, що поступовий вихід із карантину вже оголосили майже всі швейцарські сусіди, постає питання координації дій, зокрема, відкриття кордонів. Це особливо актуальне питання для Базеля, який буквально стоїть на кордоні. Просто по той бік кордонів, з французького і німецького боку лишились друзі та колеги, різні сервіси — від веломайстерень, дантистів і перукарень до поштових відділень, в яких чекають посилки. І просто - прогулянкові маршрути, про які ніколи раніше ніхто і не замислювався, що вони перетинають кордон. Звісно, все це ніби дрібниці на тлі загальної ситуації, але для більшості місцевих мешканців — серйозне переосмислення свого звичайного досвіду, частиною якого ніколи не були закриті кордони чи черги до магазинів.
Попри обережність кроків федерального уряду, рішення щодо виходу з карантину все одно дуже критикують. Якщо головною причиною поступового зняття обмежень є порятунок економіки, то чому відкриваються перукарні, але не книжкові чи інші спеціалізовані магазини? Якщо перша хвиля відкриттів починається уже найближчого понеділка, то чому садочки і школи відкриються лише за 2 тижні по тому? Куди і як працівники цих відкритих бізнесів будуть дівати своїх дітей? І, до слова, у сусідній Німеччині, школи відкривають уже з 4 травня. Інші критики запитують про логіку рішень, коли зберігається обмеження на збори понад 5 людей і соціальна дистанція, але водночас відкриваються школи, де цих обмежень, природно, буде дуже складно дотриматись.
У всьому цьому досвіді є щонайменше одна щаслива людина — мій 14-річний син. Шість тижнів онлайн навчання і два тижні канікул — ідеальний час, каже мені він. Перевагою середньої освіти у нашому кантоні є те, що тут уже була добре розвинена онлайн-платформа, якою учні користувались і до карантину для деяких завдань. Тепер до неї лише додались лекції у зумі та групові роботи. Із чудових новин — цього семестру не буде оцінок.
Хоча, хто зна, може ще і карантин продовжать. Остаточне рішення буде лише наступного тижня. Але мій син сподівається.
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Чому деякі американці вирішили перечекати пандемію в Україні?
