Як українці “вербували” очільника Пентагону та хто в діаспорі впливав на Конгрес і президентів США – книга про здобуття незалежності

Українські друзі американських президентів, витік документів Пентагону, деталі візитів зіркових київських політиків до Вашингтона – Голос Америки дізнавався про ці та інші моменти одного з найцікавіших періодів історії України – здобуття незалежності.

Так, наприклад, у президента Джорджа Буша був близький друг українського походження. А витік інформації, імовірно, з Пентагону передчасно оприлюднив погляди перших осіб США на незалежність України від “імперії зла”.

Розпад СРСР був “за межами фантазії навіть аналітиків ЦРУ”

Цікаві факти з історії американсько-українських відносин стають відомоми у тому числі завдяки новим публікаціям та свідченням очевидців. Так, в Україні презентували нову книгу історика Олександра Зінченка – “Як українці зруйнували імперію зла”.

Тоді навіть у США, каже автор, розпад Союзу був “за межами фантазії навіть аналітиків ЦРУ”. Ще у червні 1991 року, нагадує він, у ЦРУ писали прогнози можливих сценаріїв і припускали зміну формату СРСР “за 5 років”. Натомість вже за якихось 5-6 місяців “імперія зла” цілком перестане існувати.

До згаданої книги увійшли епізоди, яких не було у фільмі за сценарієм Зінченка – “Колапс. Як українці зруйнували імперію зла”.

Зокрема, наприклад розповідь про колишнього політв’язня, рухівця Михайла Гориня, який, за словами автора книги, “завербував” шефа Пентагону Діка Чейні на користь підтримки української незалежності”, – стверджує сам автор історичного дослідження.

Михайло Горинь – дисидент, один з лідерів Народного Руху України та Української Гельсинської спілки, організатор самвидаву, правозахисник. Як пише історик Вахтанг Кіпіані, Горинь – “один із батьків-засновників незалежної України”. Помер на 83-му році життя 13 січня 2013 року.

Цього року у Києві недалеко від метро “Почайна” перейменували на честь Михайла Гориня вулицю, колишню Єрмака (отамана Єрмака Тимофійовича, який у XVI столітті завоював Сибір).

Гориня у США вітали як українського Валенсу

У коментарі Голосу Америки Олександр Зінченко розповів про ту зустріч:

“Михайла Гориня у США вітали як українського Валенсу, попри те, що його формальна посада була досить скромна – звичайний депутат Верховної Ради. Та його приймали на дуже високому рівні, ключові міністри уряду країни.

Одна з тих зустрічей була з шефом Пентагону. Ви маєте собі уявити: це вересень 1990-го року, у цей момент триває операція “Буря в пустелі”, у Діка Чейні у той день були і наради у Білому домі, і слухання у Конгресі, він також мав робочий ланч з послом Саудівської Аравії”.

Але попри все це Чейні провів з Горинем близько півтори години замість зарезервованих 30 хвилин.

“Горинь – він настільки вмів у якісь неймовірний спосіб зачаровував співрозмовника, він мав абсолютно фантастичний дар огорнути комфортом свого співрозмовника і розповідати усе у дуже доступній формі”, – пояснює Зінченко.

Під час того візиту, каже історик, Гориню вдалося розвіяти одразу кілька міфів щодо українців, які побутували у США:

“Ну, наприклад, дехто вважав, що українці були якимись “генетичними антисемітами”, тобто от тільки дозвольте українській незалежності відбутися і вони почнуть різати євреїв, поляків, і ще невідомо кого”.

У своєму виступі в українському парламенті тогочасний президент США Джордж Буш закликав не замінюваті "тиранію" СРСР "місцевим деспотизмом".

“Свобода — це не те саме, що незалежність, – цитує Буша газета Washington Post. – Американці не підтримуватимуть тих, хто прагне незалежності, щоб замінити віддалену тиранію місцевим деспотизмом. Вони не допомагатимуть тим, хто пропагує самогубний націоналізм, заснований на етнічній ненависті”.

“Але ось, власне, Горинь знайшов такі слова, які дозволили йому переконати американців, що українська незалежність не тільки не є загрозою для Сполучених Штатів Америки, а радше навпаки”, – каже Зінченко.

В автобіографічній розповіді, записаній Вахтангом Кіпіані та Василем Овсієнком, Михайло Горинь згадує промовистий момент: КДБ категорично вибудовувало противагу “якщо антирадянське, отже – проамериканське”.

Горинь описує розмову із очільником КДБ України Віталієм Нікітченком:

“Нікітченко сказав щось таке:

— Ви ведете боротьбу з радянською владою. Уявіть собі: це радянський берег, а той другий американський. На якому боці ви хочете бути?”

Я подивився на нього й запитав:

— Чому ви вважаєте, що я маю опинитися на якомусь із цих берегів? Якщо вже притримуватися метафори ріки, то є правий берег, є лівий і центральна течія ріки. Моє місце в головній течії. Я не підходжу ні радянському, ні американському берегу”.

Осінь 1991-го – “розкол” між Держдепом і Пентагоном щодо майбутнього України

Візит Михайла Гориня до США відбувся майже за рік до остаточного розпаду СРСР. Тоді, нагадує Олександр Зінченко, у Вашингтоні було кілька полярних точок зору.

Наприклад, Держдеп під керівництвом Джеймса Бейкера орієнтувався на “Центр” (це слово навіть писали з великої літери), тобто на Москву та інтереси об'єднаного Радянського Союзу.

Йшлося ж про побоювання щодо поширення ядерної зброї, а також сценарію, подібного до югославського, але вже з ядерними боєголовками, нагадує Зінченко.

Щодо президента Буша, то його адміністрація була, каже історик, більш реактивна:

“Вони не намагалися рухатися попереду ситуації, оцінювали її та реагували на зміни, що виникають, ніяк не намагаючись її випередити”.

У серпні Буш іще виголошував згадану промову про “безнадійний курс ізоляції” і закликав українців до збереження СРСР. Цей виступ критично сприйняли в Україні і згодом назвали Chicken Kiev Speech. Про причини її появи говорила і Оксана Забужко в інтерв'ю Голосу Америки.

Крім того, за правління Михайла Горбачова Радянський Союз тісно співпрацював зі США з низки питань, які приносили користь національним інтересам Штатів та міжнародному співтовариству, – нагадує у коментарі Голосу Америки Роман Попадюк, перший посол США в Україні.

Очільник Пентагону симпатизував ідеї незалежності України

Натомість саме Пентагон і його очільник Дік Чейні висловлювали більше симпатій до ідеї незалежності України.

Зінченко каже: Чейні, застерігаючи про авторитарний реванш Союзу, фактично передбачив те, що сталося з Росією часів вже Володимира Путіна.

Позиція Чейні ґрунтувалась на тому, що краще мати острівці демократії замість суцільного океану авторитарної імперії, припускає Зінченко.

“У результаті подібних дискусій всередині США, вже у кінці листопада 91-го року тут приймають рішення змінити позицію і замість того, щоб підтримувати виключно “Центр” все ж починають дослухатися до голосів, що звучать із республік і насамперед з України”, – констатує історик.

Боялися української армії та ядерної зброї

Згодом про “розкол” у офіційному Вашингтоні щодо майбутнього України заговорила і преса. Так, Washington Post від 25 листопада 1991 року публікує статтю про те, що різні гілки американської влади розділилися у своїх поглядах на визнання незалежності України.

В очікуванні на грудневий референдум українців газета писала:

“Українська незалежність миттєво створить європейську державу з населенням 52 мільйони людей із більшою територією, ніж Франція, та армією, яка може бути більшою за німецьку. Але додаткове занепокоєння у західних урядів викликають сотні радянських одиниць ядерної зброї, розміщених на її території”.

Це був витік офіційної інформації, який озвучив деталі закритої зустрічі за участі президента Буша: мовляв США схиляються до рішення таки визнати незалежність України.

У своїх інтерв’ю потім, каже Зінченко, Джеймс Бейкер навіть натякав, що витік був таки з Пентагону.

Як стало відомо, 27 листопада, на День подяки, Буш запросив до себе представників української діаспори, де, як пригадує учасник зустрічі Роберт Макконнелл, президент озвучив готовність підтримати незалежність України за кількох умов – від ядерного роззброєння до дотримання прав людини, зокрема нацменшин.

“Натхнення” з США додало ентузіазму, але не було вирішальним фактором

У фільмі “Колапс” очевидці тих подій припускають, що така позиція США “надихнула українців” ще активніше виборювати незалежність. Але за незалежність України кілька поколінь боролися вже задовго до дати розпаду СРСР, тож Зінченко коментує:

“Вочевидь, українці у Вашингтоні були переконані, що цей жест буде надихати українців у “старому краю”, це була зокрема позиція Романа Попадюка, який власне потім став першим послом Сполучених Штатів Америки в незалежній Україні.

Такі новини з-за океану буквально за кілька днів до референдуму “додавали натхнення і ентузіазму, але вже насправді мало що змінювали”, – наголошує історик.

"США врятували Москву від голоду, але не здогадалися взамін ядерно роззброїти Росію"

Олександр Зінченко припускає, що США не розгледіли шансу, який би убезпечив світ від російського ядерного шантажу:

“Сполучені Штати Америки не побачили цієї можливості і не використали її: насправді за тим же сценарієм, за яким Казахстан, Білорусь, Україна були позбавлені своїх ядерних арсеналів, можна було роззброїти і Росію. Тобто варто було ставити РФ такі ж самі умови визнання”.

Зрештою, каже історик, важелем впливу для такого роззброєння могла бути економічна допомога:

“Без неї Російська Федерація в 92-му році просто не прожила б, там міг елементарно початися голод”.

Діаспора жила ідеєю незалежності України – член Гельсінської комісії США

Десяток осіб від Сполучених Штатів у грудні 1991 року поїхали спостерігачами на референдум щодо проголошення незалежності України.

Серед них був і Орест Дейчаківський, на той час старший співробітник Гельсінської комісії США, американець українського походження, син члена ОУН.

Про роль діаспори він розповідає:

“Навіть нема слів, щоб описати ставлення діаспори до тих подій. Особливо тієї повоєнної діаспори і їхніх дітей, вже народжених тут, у США.

Всі ці родини, можна сказати, жили ідеєю, щоб Україна стала незалежною.

Що навіть важливіше, українська діаспора над цим питанням активно працювала і лобіювала у Конгресі. Я це знаю зсередини, бо я працював з 1981 року у Комісії з питань безпеки і співробітництва у Європі, яка є частиною уряду США”.

Дейчаківський свідчить про роботу у Конгресі у той час:

“Ми дуже багато робили для того, щоб порушення прав людини в Україні було знане у цілому світі. Щоб увесь світ знав, що таке Радянський Союз і що вони роблять – про репресованих українців, про політв’язнів, про порушення релігійних прав, особливо щодо переслідуваної на той час греко-католицької церкви”.

Усередині Конгресу ідея незалежності України мала багато прихильників серед сенаторів і конгресменів, каже Орест Дейчаківський. Він також пригадує зустріч із Михайлом Горинем, котрий окрім згаданого візиту до Пентагону мав зустрічі і в Капітолії.

“Адміністрація Буша не була проти цієї ідеї, але вони були вкрай обережні щодо цих українських прагнень, бо прагнули стабільності. О, я жартував, що для них стабільність – понад усе. Натомість у Конгресі тривало багато слухань, виступів і ми бачили багато прихильників України”, – згадує Дейчаківський.

Він також виокремлює позицію очільника Пентагону Діка Чейні як більш прогресивну, підтверджуючи згадані вище тези Олександра Зінченка.

Українці США дзвонили і писали до Конгресу

У 1991-му Орест Дейчаківський написав текст резолюції про необхідність визнання української незалежності, котра у підсумку була винесена на голосування у Сенаті та у Палаті представників:

“І хоча Держдеп і Адміністрація президента не дуже ентузіастично ставилися до цієї резолюції, бо то така була дещо радикальна ідея на той час, але для української громади це стало справжнім піднесенням.

Українці США дзвонили до Конгресу, то ще були часи перед електронною поштою, тож вони масово надсилали паперові листи зі словами підтримки цієї резолюції. Це була досить сильна спроба лобіювання”.

У результаті, резолюцію підтримали на двопартійній основі – і республіканці, і демократи.

При цьому Орест Дейчаківський наголошує – “тоді був цілком інакший світ, це зараз всі в Америці знають, що таке Україна, але у часи до незалежності американці дуже мало знали про неї. Поодинока стаття про Україну у ЗМІ – та це був “big deal”, дуже вагома справа”.

Попри це, наприклад, задовго до незалежності України, ще у 70-ті роки українці Клівленда, штат Огайо, виходили на мітинг у центр міста – щороку 12 січня.

Саме у цей день 1972 року стався трагічний погром, або “Арештована коляда” – операція КДБ “Блок” з арешту українських борців за вільну Україну – Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Леоніда Плюща, В’ячеслава Чорновола, Ірину Калинець та близько 90 інших українців.

Протестувальники у Клівденді на знак протесту палили прапор СРСР та щороку оголошували 24-годинне голодування.

Протести і голодування в Огайо – це лише один із прикладів того, як українська діаспора у США виступала на захист України. А загалом подібні заходи тривали по всій країні.

Українці з різних штатів приїжджали до Вашингтона протестувати під посольством СРСР проти його злочинів. Такі мітинги були і в Нью-Йорку біля будівлі ООН, розповідає Орест Дейчаківський.

До слова, радянський прапор під Конгресом США розтоптали і цими днями, 28 лютого 2024 року. Протестувальники вказують - наслідки російського імперіалізму відчуваються і сьогодні, та вилилися у війну Росії проти України.

Консультував Ніксона та Буша: син емігрантів з України Тарас Шмагала

Що цікаво, один із активних учасників українського громадського руху у США – Тарас Шмагала був близько знайомий із президентами США Річардом Ніксоном і Джорджем Бушем. З останнім Шмагала літав на борту президентського літака Air Force Two, коли Буш ще був віцепрезидентом.

Саме Шмагала став організатором зустрічі президента Буша із представниками української діаспори у 1991 році, де й розглядали можливі сценарії підтримки України.

“Він консультував президента Джорджа Буша під час розпаду Радянського Союзу, коли Україна стала незалежною державою”, – пише про внесок нащадка емігрантів з України газета The New York Times.

Хто ж розвалив Радянський Союз?

Щодо питання, хто ж розвалив СРСР, Олександр Зінченко розповідає історію виникнення назви його книги і документального фільму:

“Колись я подякував першому керівникові незалежної Білорусі Станіславу Шушкевичу “за те, що розвалили Союз”. На це він сильно засміявся і відповів: “Олександре, я боюся, що я там був на других-третіх ролях, а СРСР насправді розвалили українці. І потім він десь пів години мені пояснював, чому це було.

Тож мені, звичайно, стало цікаво перевірити цю гіпотезу, з одного боку. А з іншого – мені було цікаво показати саме українську перспективу цієї історії. Бо зазвичай книжки описують розпад Союзу із перспективи Москви і, відповідно, у такому фокусі український наратив просто випадає.

Ясна річ, що таку ж книжку могли б написати у Литві – “Як литовці розвалювали і розвалили імперію зла”, могли б те ж саме написати поляки і, зрештою, самі росіяни.

Тобто не йдеться про абсолютизацію цього твердження, але точно йдеться про те, що українська роль була дуже важливою.

Нема таких вагів в історичній науці, щоб порівнювати якісь “гомеопатичні дози” каталізаторів, що призвели до розпаду “імперії зла”, але український внесок був одним із ключових складників цього процесу”.

Крім того, каже історик, у Кремлі переконані, що у Вашингтона існував якийсь план з розпаду Радянського Союзу, але “насправді історики не підтверджують існування будь-яких планів розпаду СРСР за його межами”.

Джордж Буш був особливо обережним щодо такої перспективи, нагадує Зінченко, щоб не давати “марних надій”. Історик також наводить розмову тодішнього президента США із Катериною Ющенко, яка працювала у Вашингтоні напередодні української незалежності. Під час короткої бесіди на одному із заходів Джордж Буш сказав їй, що США вже давали марні надії Угорщині, але так і не втрутилися у ситуацію 1956 року, коли у Будапешті тривав кривавий спротив Москві.

“Сполучені Штати Америки дуже ретельно (і повільно) зважували всі можливі сценарії (особливо побоюючись югославського). Але реальний сценарій подій розвивалися так динамічно, що будь-яким інтелектуальним силам в будь-якій із країн світу не залишалося нічого іншого, ніж реактивно реагувати на все це”, – підсумовує історик.

Щодо впливу США, то дипломат Роман Попадюк підсумовує його так:

“Збалансований підхід США призвів до стабільного світового середовища, полегшив розпад Радянського Союзу та допоміг Україні стати незалежною державою.

Двосторонні відносини між США та Україною на міцній основі почалися з візиту Леоніда Кравчука до Білого дому в травні 1992 року. Тоді було досягнуто низки домовленостей: торгова угода, розширення OPIC (нині Корпорація закордонних приватних інвестицій) в Україні, угода Корпусу Миру, 110 мільйонів доларів с/г кредитів, угода про співпрацю в галузі охорони природи, технічна допомога в житловому будівництві, програма партнерства в галузі охорони здоров’я, плани щодо бізнес-центру та зобов’язання відкрити науково-технологічний центр у Києві.

Було опубліковано декларацію про двосторонні відносини, в якій обидві сторони зобов’язалися співпрацювати в політичних, економічних інтересах й інтересах безпеки.

Під час візиту було оголошено про вивезення тактичної ядерної зброї з України.

Ця рання взаємодія з Україною встановила відносини, які були зміцнені підтримкою США боротьби України проти вторгнення Росії в Україну”.

Дивіться також:

Історики про російську війну проти України: коли вона почалася, як називатиметься, звідки корені?