Засновницю фонду «Таблетки» Ольгу Кудиненко називають однією з найвпливовіших жінок України. В українській онкосфері завдяки її фонду відбулися революційні зміни. Але війна змушує все починати спочатку. Також фандрейзерка та членкиня опікунської ради дитячої лікарні «Охматдит» розповіла журналістці Російської служби "Голосу Америки" Ксенії Турковій про те, як війна вплинула на сім'ї із окнкохворими дітьми в Україні.
"Спочатку війни ми евакуювали 800 родин, в яких є онкохворі діти. 800 дітей знаходяться на лікуванні у Європі, Канаді та США".Ольга Кудіненко, засновниця благодійного фонду «Таблеточки»
Ксенія Туркова, Голос Америки: Ольго, ви приїхали до Вашингтону, щоб у тому числі, обговорити з американськими політиками ситуацію, в якій опинилися онкохворі діти. Із ким ви зараз зустрічаєтесь? Я вже бачила ваше фото із Гілларі Клінтон.
Ольга Кудіненко, засновниця благодійного фонду «Таблеточки»: Я приїхала в США, аби залучитися допомогою для онкохворих дітей в Україні. Я не тільки у Вашингтоні. Це вже мій 6-й тиждень в країні. Я була тиждень в Сан-Франциско, три тижні у Мемфісі, де знаходиться найкращий у світі шпиталь для лікування дитячого раку «Saint Judes children's research Hospital». Цей шпиталь прийняв на лікування 8 родин з України, в яких є онкохворі діти. Ну, і вже зараз приїхала у Вашингтон, у тому числі, заради зустрічей із політиками. Я не хочу щоб складалося враження, ніби я зустрічаюся тільки з політиками. Я зустрічаюся з усіма небайдужим людьми, які готові допомагати онкохворим дітям в Україні та з України.
"В Україні рівень виживання серед дітей з раком становить тільки 50%. У той час як в розвинених країнах таких як США, Канада, Німеччина, Велика Британія, - рівень виживання понад 85%. Тобто в Україні кожна 2-га дитина, на жаль, помирає від раку. У той час як в розвинених країнах майже 9-теро дітей із 10-ти одужують".Ольга Кудіненко, засновниця благодійного фонду «Таблеточки»
КТ: Чим зараз можуть Сполучені Штати допомогти?
ОК: Спочатку війни ми евакуювали 800 родин, в яких є онкохворі діти. 800 дітей знаходяться на лікуванні у Європі, Канаді та США. Чим вони можуть допомогти зараз? По-перше, цим родинам потрібна допомога в країнах Європи, тому що люди їхали з лікарень, без речей, дехто без документів виїжджав. Їм потрібна допомога на місцях. По-друге, і це потрібно робити вже зараз, ми повинні думати про відновлення онкологічної служби в Україні. Тому що вивозячи людей ми тим самим, ставимо під загрозу онкологічному службу в Україні. Це значить, що ми не зможемо повернути потім людей до України, щоб вони отримували якісне лікування там.
Також, діти будуть діагностовані з раком навіть під час війни. Нам потрібно думати: де це буде зроблено? Як ми будемо залучати ліки? Де ми будемо брати витратні матеріали? І як ми будемо забезпечувати безперервний процес лікування для онкохворих дітей?
КТ: Беззаперечно війна вплинула на ситуацію, але я хочу вас запитати із якими проблемами, до початку повномасштабної війни, стикалася сфера онкології в Україні?
"В Україні понад 1000-чу дітей кожного року діагностується з онкологією. Тобто, 3-ри родини на день дізнається, що у їхньої дитини рак. Зараз, цифри набагато менші. Не тому що дітей з раком стало менше, а тому що не мають змоги вчасно діагностуватися".Ольга Кудіненко, засновниця благодійного фонду «Таблеточки»
ОК: Я буду говорити про дитячу онкологію. По-перше в Україні рівень виживання серед дітей з раком становить тільки 50%. У той час як в розвинених країнах, таких як США, Канада, Німеччина, Велика Британія, - рівень виживання понад 85%. Тобто в Україні кожна друга дитина, на жаль, помирає від раку. У той час як в розвинених країнах майже 9 із 10-ти одужують. Які основні проблеми були? По-перше, не було сталого забезпечення ліками. Деколи бували моменти, коли ліків не було. Не усі ліки є в наявності. Деякі ліки ми закуповували за кордоном. По-друге, не дуже просто було діагностувати дитячу онкологію, тому що не було онко-настороги серед педіатрів та серед лікарів. По-третє, це оснащеність медичних центрів. Ми мали тільки два медичні центри, які були повноцінно оснащені для лікування дітей з онкологією. Водночас, не було жодного дитячого центру, в якому ми могли би включати увесь повний спектр лікування від раку. Тобто, все одно це були розрізнені місця, розрізнені лікарні, де батьки повинні були бути менеджерами своїх дітей, мали їх перевозити, мали контролювати процес лікування.
Ну, і як кажуть в англійській мові “last but not least” - в Україні не існувало психологічно-соціальної підтримки сімей, в яких діти хворіють на рак. Коли дитина потрапляла в лікарню, вона не відвідувала школу, у неї було обмежене коло спілкування і усе, що їй залишалося, це її хвороба, у той час як її дитинство минало. А це теж впливає і на настрій, і на результати боротьби з раком.
КТ: Як конкретно вплинула війна?
ОК: В деяких містах люди просто не можуть отримувати повноцінну допомогу, а деякі міста окуповані, такі як Херсон. Коли почалась війна, склади із ліками знаходяться в Київській області, вони були окуповані - такі міста, як Ірпінь, Буча, Гостомель, тощо. І ми не могли розвозити ліки, ми дуже переживали, чи цей склад залишиться чи його знищать. Він залишився, але наразі в Україні проблеми з бензином, з топливом. Ми не можемо розповсюджувати ліки тому що у нас, банально, немає бензину.
КТ: До речі, ви згадали окуповані території, а я якраз хотіла спитати вас, яка зараз ситуація на приклад в Херсоні та Мелітополі?
ОК: З Херсону ми вивозили дітей, 35 родин, в яких є онкохворі діти. Ми вже робили це під час окупації. Виїзд дітей зайняв час. Ми планували, коли це можливо буде зробити безпечно для них. Те саме відбувалося з Черніговом. Як відбувається лікування дітей, чи залишився хтось в Херсоні з онкологією серед дітей, я не можу сказати, на жаль. Але я точно можу сказати, що буде проблема із діагностуванням.
Перші симптом раку сім'ї можуть просто не виявити. Вони можуть просто не прийти до лікарів, можуть не знати, куди звернутися. За нашою статистикою, в Україні понад 1000 дітей кожного року діагностується з онкологією. Тобто, якщо говорити грубо, то 3 родини на день дізнається, що у їхньої дитини рак. Зараз, я думаю, цифри набагато менші. Не тому, що дітей з раком стало менше, а тому, що не мають змоги вчасно діагностуватися.
КТ: А де зараз в Україні, під час війни, є у мови для лікування таких дітей?
ОК: Це національна дитяча лікарня “Охматдит” в Києві та це Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр у Львові. Але ми розуміємо, що безпечного місця в Україні зараз немає. Ми не можемо гарантувати жодній родині, що у них будуть ліки протягом усього лікування, що якесь місто не буде окуповане, що ми зможемо привести ці ліки під час, наприклад, хіміотерапії, чи забезпечення усього курсу лікування.
КТ: А якщо це припустимо, маленьке місто десь на Сході України, яке зазнає обстрілів зараз, а там є онкохвора дитина, як їй допомогти?
ОК: На жаль, у мене немає відповіді на це питання. Тому що її немає. Я дуже сподіваюсь, що Україна переможе і у цих родин, у яких є діти, у них буде доступ, можливість прийти до лікаря та поставити діагноз.
КТ: Ви відчуваєте, яка величезна підтримка України зараз існує тут, у Вашингтоні?
ОК: Ви знаєте, мені здається, що цього замало. Підтримка є, але війна іще триває і на жаль, на 77-й дені війни, усі до неї звикають. А звикати до цього ми не повинні. Ми повинні залучати якомога більше дій, коштів, влади, усього аби зупинити, усі ці поки що непокарані злочини.
КТ: А якщо уявити собі день, коли відбулася нарешті перемога, що ви будете робити? Як ви собі уявляєте цей день?
ОК: Одразу куплю квитки додому…одразу, куплю квитки додому.
Дивіться також: Як українці можуть приїхати до США за програмою спонсорства Uniting for Ukraine.
