Не менше ніж 9 адміністративних будівель на Сході України залишаються під контролем проросійських сил. Вимоги, які висувають групи сепаратистів, відрізняються одна від одної: від згортання проєвропейськими демонстратами свого містечка на Майдані і до відміни обов’язкової вакцинації та біометричних паспортів. Власний кореспондент Голосу Америки Генрі Ріджвел записав ексклюзивне інтерв`ю з головою Донецької облдержадміністрації Сергієм Тарутою. Переклав - Олександр Яневський.
Голос Америки: На Вашу думку, чи несе сьогоднішня ситуація на Донбасі небезпеку для цивільного населення?
Сергій Тарута: На жаль, події, що відбуваються упродовж останніх двох тижнів, дуже сильно впливають на життя та безпеку наших громадян. Ми бачили агресивні дії протестувальників. На превеликий жаль, три тижні тому у нас загинув один мирний мешканець, який вийшов висловити свою думку на площі. Він був атакований агресивно налаштованими молодиками, які не змагалися у риториці переконань, а вийшли з арматурою та холодною зброєю і, на жаль, людина загинула.
Те що вібувається останнього тижня – це, звичайно, найбільш сумне, що було в історії Донбасу після другої Світової війни. Це шок для всіх: з’явились озброєні люди у військовій формі, які захоплюють приміщення, закликать та примушуть мерів міст писати заяви про звільнення - тих, кого обрала громада села, селища, міста, райони. Це, безперечно, негативно впливає на життя Донецької області. Шоком є й те, що серед цих озброєнних людей, які нападають з останніми зразками зброї, є представники з Росії. Вони навіть не приховують цього: вони так і представлялись меру міста Слов’янська. У наших правоохоронних органів багато доказів того, що наша сусідня країна, яка близька нам за духом, відправляє сюди тих, хто несе не мир і процвітання, а хто сіє розруху та наповнює жахом наші серця і душі.
Г.А.: На ваш погляд, хто ці люди, які захоплюють адміністративні будівлі?
С.Т.: Ми маємо справу з кількома групами. Перша група – це ідейні. Вони хочуть, щоб Донецький регіон жив краще. Ми ведемо з ними активний діалог: зустрічаємося, обговорюємо питання та переконуємо їх у тому, що ми єдині у бажанні, щоби на місцях було більше влади, щоби була можливість проводити референдуми з таких важливих питань як статус території, але не територіального устрою країни, щоби центральна влада чула Донбас, щоби Донбас не мав ніяких зовншніх загроз. Тут наша позиція співпадає. Це одна частина, з якою у нас є діалог. Друга група – це ті, хто прикриваться ідеологічною платоформою, але не ведуть діалогу та не погоджуться з тими ідейними, яких ми переконуємо.
Третя група – агресивна та озброєна. Вона не хоче ніякого діалогу та тримає у страху першу групу. На щастя, протестувальників на площі стає все менше і менше, бо вони розуміють, що основною агресивною частиною керує не ідея покращення життя, а бажання внести хаос у життя нашого регіону та Сходу України в цілому. Саме вони перебувають у будівлі Донецької обласної державної адміністрації і, за даними провоохоронців, мають багато зброї. Ми запропонували усім, хто зараз перебуває у будівлі, амністію і домовились про це з в.о. Президента України в обмін на звільнення будівлі та здачу зброї. Багато хто погодився одразу, проте радикально налаштована частина, під тиском військових, відмовилася складати зброю.
Г.А.: Як щодо міліції? Якби міліція була більш лояльною до влади в Києві, то протестувальникам було б важко захопити будівлю. Ми бачила міліцію з георгієвськими стрічками на рукавах, так само як і у протестувальників та «Беркуту». Чи не буде важко без лояльності місцевої міліції?
С.Т.: Безперечно, поведінка нашої міліції – велика проблема. Це пов’язано з тим, що особливо в останні три-чотики роки міліція не забезпечувала громадський спокій, а навпаки – прикривала безлад. Вона розучилася ефективно працювати та захищати закон. Це, безперечно, велика проблема. Також, усі події на Майдані та після Майдану психологічно відобразилися на ефективності їхньої діяльності.
Якби ми мали ефективну міліцію, а у нас в області понад 18 тисяч правоохоронців, ми змогли б спокійно вирішити усі питання: і з захопленням адміністративних будівель, і з озброєними угруповуваннями. Дякувати Богові, ми маємо й інші приклади, наприклад, як це було в Горлівці, де керівник міліції, ризикуючи своїм життям, відстоював інтереси закону. Він продемонстрував усьому особову складу, як необхідно захищати свою Батьківщину та державні символи. Це дуже гарний приклад, який стане основною для нових ідеалів несення служби.
Г.А.: Ви керуєте регіоном, в якому перебуває багато агресивних проросійських сил та який має тісні історичні зв’язки з Росією і боїться того, що сталося на Майдані. За цих умов, як Ви повернете Донбас в Україну?
С.Т.: Справа у тому, що ті події, які відбувалися на Майдані, були сприйняті багатьма мешканцями Донеччини як образа. Бо вони мали свою владу, починаючи від Президента і закінчуючи міністрами: то були або вихідці, або ставленники Донбасу. Коли була боротьба проти влади, то це була боротьба, в їхньому розумінні, і частково проти них. Природньо, що сприйняття тих подій доволі боляче відбилося на мешканцях регіону. Оскільки страхи є реальними, то наше завдання вести діалог з усіма верствами населення, підключати до діалогу всіх публічних лідерів, підключати науковців. Це необіхдно, щоб у процессі спілкування ми могли дати їм інші цілі та запевнити у тому, що незважаюучи на проблематичність ситуації, ми впораємося з усіма проблемами.
Г.А.: Ми тільки-но повернулися з табору протестувальників: там старі жінки та малі діти. Ви не можете виставити проти них танки. Якщо буде прийнято рішення про відновлення активної фази антитерористичної операції, як Ви плануєте її проводити?
С.Т.: Не можна діяти танками проти беззбройних людей. З такими людьми треба говорити і вони теж мають мати бажання вести діалог. Якщо вони не хочуть розмовляти, значить, вони реалізують інший сценарій. Наше завдання - мене, як голови ОДА, моєї команди та інших політиків – це спілкування. Ми мусимо зрозуміти основні проблеми, що саме їх хвилює, і разом з громадянами вирішувати ці проблеми. Ми знаємо, як це робити, київська влада нас чує. На сьогонішній день у нас з’явився діалог, і головне завдання не втрати цей шанс.
Ті ж, хто з’являться сьогодні на вулицях зі зброєю, не хочуть чути ніякого голосу влади, вони хочуть бачити іншу картину. Тому мені важко у цьому питання давати оцінку діям київської влади, але я знаю точно настрої наслелення в Донбасі – вони не хочуть ніяких військових: ані з цього боку, ані з того боку. Взагалі танки – це небажаний сценарій і я проти нього, але виходить, що інших аргументів немає. Коли нападають на військові частини, які мають дбати про національну безпеку, я думаю, що в жодній країні світу не дозволили б нападати на військових. Тому, в даному випадку, інколи бездільяність військових може провокувати подальші масштабні неподобства.
Голос Америки: На Вашу думку, чи несе сьогоднішня ситуація на Донбасі небезпеку для цивільного населення?
Сергій Тарута: На жаль, події, що відбуваються упродовж останніх двох тижнів, дуже сильно впливають на життя та безпеку наших громадян. Ми бачили агресивні дії протестувальників. На превеликий жаль, три тижні тому у нас загинув один мирний мешканець, який вийшов висловити свою думку на площі. Він був атакований агресивно налаштованими молодиками, які не змагалися у риториці переконань, а вийшли з арматурою та холодною зброєю і, на жаль, людина загинула.
Те що вібувається останнього тижня – це, звичайно, найбільш сумне, що було в історії Донбасу після другої Світової війни. Це шок для всіх: з’явились озброєні люди у військовій формі, які захоплюють приміщення, закликать та примушуть мерів міст писати заяви про звільнення - тих, кого обрала громада села, селища, міста, райони. Це, безперечно, негативно впливає на життя Донецької області. Шоком є й те, що серед цих озброєнних людей, які нападають з останніми зразками зброї, є представники з Росії. Вони навіть не приховують цього: вони так і представлялись меру міста Слов’янська. У наших правоохоронних органів багато доказів того, що наша сусідня країна, яка близька нам за духом, відправляє сюди тих, хто несе не мир і процвітання, а хто сіє розруху та наповнює жахом наші серця і душі.
Г.А.: На ваш погляд, хто ці люди, які захоплюють адміністративні будівлі?
С.Т.: Ми маємо справу з кількома групами. Перша група – це ідейні. Вони хочуть, щоб Донецький регіон жив краще. Ми ведемо з ними активний діалог: зустрічаємося, обговорюємо питання та переконуємо їх у тому, що ми єдині у бажанні, щоби на місцях було більше влади, щоби була можливість проводити референдуми з таких важливих питань як статус території, але не територіального устрою країни, щоби центральна влада чула Донбас, щоби Донбас не мав ніяких зовншніх загроз. Тут наша позиція співпадає. Це одна частина, з якою у нас є діалог. Друга група – це ті, хто прикриваться ідеологічною платоформою, але не ведуть діалогу та не погоджуться з тими ідейними, яких ми переконуємо.
Третя група – агресивна та озброєна. Вона не хоче ніякого діалогу та тримає у страху першу групу. На щастя, протестувальників на площі стає все менше і менше, бо вони розуміють, що основною агресивною частиною керує не ідея покращення життя, а бажання внести хаос у життя нашого регіону та Сходу України в цілому. Саме вони перебувають у будівлі Донецької обласної державної адміністрації і, за даними провоохоронців, мають багато зброї. Ми запропонували усім, хто зараз перебуває у будівлі, амністію і домовились про це з в.о. Президента України в обмін на звільнення будівлі та здачу зброї. Багато хто погодився одразу, проте радикально налаштована частина, під тиском військових, відмовилася складати зброю.
Г.А.: Як щодо міліції? Якби міліція була більш лояльною до влади в Києві, то протестувальникам було б важко захопити будівлю. Ми бачила міліцію з георгієвськими стрічками на рукавах, так само як і у протестувальників та «Беркуту». Чи не буде важко без лояльності місцевої міліції?
С.Т.: Безперечно, поведінка нашої міліції – велика проблема. Це пов’язано з тим, що особливо в останні три-чотики роки міліція не забезпечувала громадський спокій, а навпаки – прикривала безлад. Вона розучилася ефективно працювати та захищати закон. Це, безперечно, велика проблема. Також, усі події на Майдані та після Майдану психологічно відобразилися на ефективності їхньої діяльності.
Якби ми мали ефективну міліцію, а у нас в області понад 18 тисяч правоохоронців, ми змогли б спокійно вирішити усі питання: і з захопленням адміністративних будівель, і з озброєними угруповуваннями. Дякувати Богові, ми маємо й інші приклади, наприклад, як це було в Горлівці, де керівник міліції, ризикуючи своїм життям, відстоював інтереси закону. Він продемонстрував усьому особову складу, як необхідно захищати свою Батьківщину та державні символи. Це дуже гарний приклад, який стане основною для нових ідеалів несення служби.
Г.А.: Ви керуєте регіоном, в якому перебуває багато агресивних проросійських сил та який має тісні історичні зв’язки з Росією і боїться того, що сталося на Майдані. За цих умов, як Ви повернете Донбас в Україну?
С.Т.: Справа у тому, що ті події, які відбувалися на Майдані, були сприйняті багатьма мешканцями Донеччини як образа. Бо вони мали свою владу, починаючи від Президента і закінчуючи міністрами: то були або вихідці, або ставленники Донбасу. Коли була боротьба проти влади, то це була боротьба, в їхньому розумінні, і частково проти них. Природньо, що сприйняття тих подій доволі боляче відбилося на мешканцях регіону. Оскільки страхи є реальними, то наше завдання вести діалог з усіма верствами населення, підключати до діалогу всіх публічних лідерів, підключати науковців. Це необіхдно, щоб у процессі спілкування ми могли дати їм інші цілі та запевнити у тому, що незважаюучи на проблематичність ситуації, ми впораємося з усіма проблемами.
Г.А.: Ми тільки-но повернулися з табору протестувальників: там старі жінки та малі діти. Ви не можете виставити проти них танки. Якщо буде прийнято рішення про відновлення активної фази антитерористичної операції, як Ви плануєте її проводити?
С.Т.: Не можна діяти танками проти беззбройних людей. З такими людьми треба говорити і вони теж мають мати бажання вести діалог. Якщо вони не хочуть розмовляти, значить, вони реалізують інший сценарій. Наше завдання - мене, як голови ОДА, моєї команди та інших політиків – це спілкування. Ми мусимо зрозуміти основні проблеми, що саме їх хвилює, і разом з громадянами вирішувати ці проблеми. Ми знаємо, як це робити, київська влада нас чує. На сьогонішній день у нас з’явився діалог, і головне завдання не втрати цей шанс.
Ті ж, хто з’являться сьогодні на вулицях зі зброєю, не хочуть чути ніякого голосу влади, вони хочуть бачити іншу картину. Тому мені важко у цьому питання давати оцінку діям київської влади, але я знаю точно настрої наслелення в Донбасі – вони не хочуть ніяких військових: ані з цього боку, ані з того боку. Взагалі танки – це небажаний сценарій і я проти нього, але виходить, що інших аргументів немає. Коли нападають на військові частини, які мають дбати про національну безпеку, я думаю, що в жодній країні світу не дозволили б нападати на військових. Тому, в даному випадку, інколи бездільяність військових може провокувати подальші масштабні неподобства.
