Київ – В умовах міжцерковного напруження в Україні, коли громадяни втягнуті, окрім протистоянь у політичному житті, ще й у міжцерковні чвари, виникає питання про роль церкви в житті українців. Постає також питання про загравання з церквами з боку політиків, чому часто сприяють і самі керівники церков. Чи не накладаються церковно-політичні суперечності в Україні на політичні і чим це загрожує громадянам, суспільству і самим конфесіям? Як виглядає принцип «Богу – Богове, а кесарю – кесареве» на теренах України? Чи йде українське суспільство в ногу з європейським духовним кроком?
У християнських храмах у різних містах України при вході можна побачити таблицю з розцінками: стільки-то коштує обряд хрещення, а стільки сотень (а подеколи тисяч) гривень треба викласти за обряд вінчання. Не кожна людина може дозволити собі передати церкві таку чималу суму грошей. Тож іде пересічний українець до храму, помолитись, оминаючи «посередника»-священика.
Експерт Інституту соціології Олег Козловський пов’язує цю тенденцію з комерціалізацією церкви, а точніше – окремих священнослужителів.
«Раніше, коли людина приходила до церкви і, наприклад, ішов обряд освячення, священики казали: «Дайте, скільки можете!». А нині вони стали комерційними організаціями», – зазначає експерт.
Не всі священики «комерціалізувались», як не всі з мирян, хто ходить до церкви, щиро вірує, переконана релігієзнавець Ольга Недавня. На її думку, церква – це й ті, хто у ній служить, і ті, кому служить вона.
«Церква – це й священики, і миряни. Отже, за те, чи є церква моральним авторитетом для суспільства, відповідальність несуть усі члени суспільства, принаймні ті з них, хто відносить себе до тієї чи іншої церкви, конфесії. Історично саме священнослужителі були, сказати б, «кастою брахманів», учителів, вихователів, ідеологів. Вони ставали порадниками і світських осіб, і всього люду, – розповідає Ольга Недавня у розмові з Радіо Свобода. – Ці функції священики виконували по-різному, але останні два століття довели: виконувати ці функції краще іншим верствам суспільства не вдається! Крім того, не забуваймо: церква – це система, котра і може спрацьовувати саме як цілісна система цінностей та настанов».
Церква – це та інституція, робота якої має забезпечуватись у співпраці відповідно підготовлених професіоналів і громади тих, хто з ними спілкується, вважає експерт.
Водночас соціологи кажуть про зростання довіри українців до церкви як духовної та моральної інституції. За даними опитувань Центру Разумкова, церкві довіряє понад 66 відсотків українців, проти 23 відсотків, які їй не довіряють.
Церква – проекція українського життя
Церква – не лише духовний інститут, це також проекція української історії та її сьогодення, а, можливо, і її прийдешнього. Тому що служителі церкви є громадянами України і несуть відповідальність нарівні з суспільством та владою за аморальність нинішнього життя. У цьому переконаний експерт Інституту українознавства, публіцист Олександр Хоменко.
«Здавна є ніби дві церкви: та, яка гнана, і та, яка не гнана, що є ніби від антихриста. Неправду тієї церкви, яка панує в Україні у всіх своїх форматах, патріархатах, люди сприймають не так розумом, як серцем. І приходять українці до храму спілкуватися з екзистенцією без посередників. Звичайно, є чимало священиків, які є прикладом для громади», – вважає Хоменко.
У розмові з Радіо Свобода він зазначив, що недовіра до служителів культу зникне, як тільки «перезавантажиться» вся Україна, разом із церквою. Без оновлення буття України модернізація церкви неможлива, каже експерт.
Преференції влади шкодять духовному життю країни
А київський журналіст Олександр Крамар, досліджуючи міжконфесійну ситуацію в Україні, наголошує на небезпеці «релігійної регіоналізації», про яку пишуть і соціологи. Адже на заході та в центрі країни здебільшого довіряють УПЦ Київського патріархату та Українській греко-католицькій церкві. Мешканці східної і південної України висловлюють симпатії до УПЦ (Московського патріархату).
На думку Крамара, на позицію українських мирян впливає й те, що чинна влада надає преференції саме православній церкві Московського патріархату, тож ситуація, яка складається в Україні у відносинах між чинною владою та церквою, викликає у цьому зв’язку занепокоєння.
Експерт не радить забувати, що в основі сучасної європейської цивілізації лежить віротерпимість, без якої комфортне співжиття в поліконфесійному суспільстві неможливе.
У християнських храмах у різних містах України при вході можна побачити таблицю з розцінками: стільки-то коштує обряд хрещення, а стільки сотень (а подеколи тисяч) гривень треба викласти за обряд вінчання. Не кожна людина може дозволити собі передати церкві таку чималу суму грошей. Тож іде пересічний українець до храму, помолитись, оминаючи «посередника»-священика.
Експерт Інституту соціології Олег Козловський пов’язує цю тенденцію з комерціалізацією церкви, а точніше – окремих священнослужителів.
«Раніше, коли людина приходила до церкви і, наприклад, ішов обряд освячення, священики казали: «Дайте, скільки можете!». А нині вони стали комерційними організаціями», – зазначає експерт.
Нині вони стали комерційними організаціями.Олег Козловський
Не всі священики «комерціалізувались», як не всі з мирян, хто ходить до церкви, щиро вірує, переконана релігієзнавець Ольга Недавня. На її думку, церква – це й ті, хто у ній служить, і ті, кому служить вона.
«Церква – це й священики, і миряни. Отже, за те, чи є церква моральним авторитетом для суспільства, відповідальність несуть усі члени суспільства, принаймні ті з них, хто відносить себе до тієї чи іншої церкви, конфесії. Історично саме священнослужителі були, сказати б, «кастою брахманів», учителів, вихователів, ідеологів. Вони ставали порадниками і світських осіб, і всього люду, – розповідає Ольга Недавня у розмові з Радіо Свобода. – Ці функції священики виконували по-різному, але останні два століття довели: виконувати ці функції краще іншим верствам суспільства не вдається! Крім того, не забуваймо: церква – це система, котра і може спрацьовувати саме як цілісна система цінностей та настанов».
За те, чи є церква моральним авторитетом для суспільства, відповідальність несуть усі члени суспільства.Ольга Недавня
Церква – це та інституція, робота якої має забезпечуватись у співпраці відповідно підготовлених професіоналів і громади тих, хто з ними спілкується, вважає експерт.
Водночас соціологи кажуть про зростання довіри українців до церкви як духовної та моральної інституції. За даними опитувань Центру Разумкова, церкві довіряє понад 66 відсотків українців, проти 23 відсотків, які їй не довіряють.
Церква – проекція українського життя
Церква – не лише духовний інститут, це також проекція української історії та її сьогодення, а, можливо, і її прийдешнього. Тому що служителі церкви є громадянами України і несуть відповідальність нарівні з суспільством та владою за аморальність нинішнього життя. У цьому переконаний експерт Інституту українознавства, публіцист Олександр Хоменко.
«Здавна є ніби дві церкви: та, яка гнана, і та, яка не гнана, що є ніби від антихриста. Неправду тієї церкви, яка панує в Україні у всіх своїх форматах, патріархатах, люди сприймають не так розумом, як серцем. І приходять українці до храму спілкуватися з екзистенцією без посередників. Звичайно, є чимало священиків, які є прикладом для громади», – вважає Хоменко.
Неправду тієї церкви, яка панує в Україні у всіх своїх форматах, патріархатах, люди сприймають не так розумом, як серцем.Олександр Хоменко
У розмові з Радіо Свобода він зазначив, що недовіра до служителів культу зникне, як тільки «перезавантажиться» вся Україна, разом із церквою. Без оновлення буття України модернізація церкви неможлива, каже експерт.
Преференції влади шкодять духовному життю країни
А київський журналіст Олександр Крамар, досліджуючи міжконфесійну ситуацію в Україні, наголошує на небезпеці «релігійної регіоналізації», про яку пишуть і соціологи. Адже на заході та в центрі країни здебільшого довіряють УПЦ Київського патріархату та Українській греко-католицькій церкві. Мешканці східної і південної України висловлюють симпатії до УПЦ (Московського патріархату).
На думку Крамара, на позицію українських мирян впливає й те, що чинна влада надає преференції саме православній церкві Московського патріархату, тож ситуація, яка складається в Україні у відносинах між чинною владою та церквою, викликає у цьому зв’язку занепокоєння.
Експерт не радить забувати, що в основі сучасної європейської цивілізації лежить віротерпимість, без якої комфортне співжиття в поліконфесійному суспільстві неможливе.
Передрук з "Радіо Свобода" |