Американець українського походження Михайло Яворський у перші дні повномасштабної війни Росії залишив життя в Чикаго й таємно від родини полетів в Україну, аби долучитися добровольцем до Збройних сил. В Україні він пройшов чимало небезпечних боїв.
У грудні 2024 року його родині передали орден “Золота зірка”. Звання Героя України Михайлу указом президента України присвоїли 6 травня 2024 року посмертно, він загинув у травні 2023-го.
Посольство України у США вручило орден Михайла Соломійці з мамою Оксаною, дружиною Михайла, на церемонії була присутня також його сестра Зоряна і мама Марія.
Пам'ять про Михайла бережуть і в Україні, і в Чикаго, де поховали Михайла. Голос Америки поспілкувався з родиною Героя України в Чикаго.
"Він був сміливий і пішов Україну захищати"
Удома в Чикаго семирічна Соломійка показує татовий орден - "Золоту зірку" Героя України.
"Татова нагорода, тому що він був сміливий і пішов Україну захищати", - розповідає про нагороду дівчинка.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Соломійка спілкувалася з татом лише відеозв'язком.
Адже Михайло, який мешкав у Чикаго 25 років, уже в перші дні повномасштабної війни полетів в Україну.
"Привіт із прекрасної, прекрасної та спустошеної війною України! Я тут, за тисячі миль від мого дому в Чикаго. Після чотирьох років служби в армії США, борючись із терором, я вирішив, що моє місце тут, щоб вести ще більшу війну за душу західної цивілізації", - з поля бою в Україні Михайло записав відеозвернення, яке бережуть його рідні.
Вийшов на зв'язок з рідними уже коли був в Україні
Про рішення їхати в Україну Михайло не сказав нікому, навіть дружині. Адже у 2014-му вона вже зупиняла його від поїздки на війну. Тоді він уже брав відпустку на роботі і мав квиток в Україну.
"За 2 чи 3 тижні до війни ми з Мішею розмовляли, і щось таке було в його очах... І я кажу: "Ти ж не плануєш туди їхати цього разу?" Бо в 2014-му в нього вже був куплений квиток. І він відповів: "Ні, звичайно", - пригадала дружина Михайла Оксана Біла.
Втім, коли розпочалася повномасштабна війна, телефон Михайла перестав відповідати на дзвінки.
"Він навіть залишив свій телефон тут, у Чикаго... І той телефон собі дзвонив, поки не сіла батарея".
Михайло вийшов на зв'язок з рідними уже коли був в Україні.
"Уже будучи на війні він мені сказав, що хотів поїхати ще в січні, але тоді вирішив, що хай уже розпочнеться збройна боротьба і тоді поїде... Про те що в Україні буде війна він знав, він про це говорив, і він казав, що в України немає іншого виходу - тільки збройна боротьба", - розповіла мама Михайла Марія Яворська.
Мама каже, що відмовляти його не було сенсу, і він стовідсотково вірив у перемогу України у війні:
"Коли він уже був там, то вже не було про що говорити, його треба було тільки підтримувати. Він би мене не зрозумів якби я взялася б його вичитувати чи щось таке. Це не той варіант".
Сестра Михайла Зоряна Подольни розповіла, що хоча дзвінок від Михайла про те, що він вже в Україні, став для родини шоком, втім, цього потрібно було очікувати:
"Коли вже осіли емоції і я вдумалася в усе, я не могла повірити, що я цього не зрозуміла раніше, і не знала, що так буде. Моя перша думка, коли розпочалася війна, мала б бути про Мішу - чи він не поїхав, тому що він був настільки патріотичним, настільки любив Україну..."
"Ці принципи - патріотизм, доблесть - у нього це все було"
До США Михайло з батьками та сестрою переїхав із Коломиї, коли йому було 16 років. 4 роки він відслужив в американській армії.
"Коли йому було 17 років і 4 місяці він пішов в американську армію. Це було дуже нелегко, але він ніколи не скаржився. Він уже після того міг щось розказати, але не мені... Тож, він прослужив в армії чотири роки. Він потрапив у Югославію, був у Косово. Він побачив багато... Я ніколи ні про що не знала".
Після завершення служби в армії Михайло здобув освіту інженера-електрика, навчався в університеті в Урбана-Шампейні, потім працював в ІТ-галузі, створив сім'ю.
"Ми одружилися у 2012 році і коли розпочалася повномасштабна війна ми мали святкувати свою десяту річницю весілля. Але, на жаль, він святкував її в Україні, а я окремо", - розповіла Оксана.
Живучи в Чикаго, Михайло ніколи не забував про Україну. Його мама знайшла зошити з повстанськими піснями, які він ще хлопчиком записав від дідуся і багато років зберігав у Чикаго.
"Він з Україною був щодня, він знав усе, що відбувається - політика, економіка, він це все читав, шукав якісь форми, писав статті... І тепер ми познаходили в нього в комп'ютері такого рівня статті на англійській і українській мові, ніби це якийсь політолог то писав...Він хотів усім показати яка Україна чудова", - розповіла його мама.
Дружина Михайла каже, що теж дивувалася рідкісним рисам свого чоловіка:
"Я, наприклад, таких людей не зустрічала. Ми живемо в західному світі, ми живемо у США, ми всі більше орієнтовані на досягнення, на матеріальні речі, і для нього це було важливо, він це все розумів, - для нього були важливі його кар'єра, робота, досягнення... Але з ним можна було поговорити про якісь високі теми... І ці принципи - патріотизм, доблесть - у нього це все було".
Михайло мав проблеми зі здоров'ям, приймав препарати для розрідження крові, тож їхавши в Україну особливо ризикував. Крім того, кажуть його рідні, вони не можуть уявити, яких моральних зусиль йому коштувала розлука з улюбленою донечкою.
"У нього з донькою якийсь такий особливий був тісний контакт, що як тільки мені спадає на думку уявити, як він відірвався від неї, то мені направду страшно робиться. Я просто не можу собі уявити. І він ще зумів із нею погуляти. Як він з нею прощався, як він це робив і відразу поїхав, я собі цього уявити не можу ніяк", - розповіла мама Михайла Марія.
Михайло, перебуваючи на війні, постійно спілкувався з донечкою відеозв’язком.
"Вона багато з ним спілкувалася, він показував їй своїх побратимів, вони її знали. Я навіть запитувала, навіщо він усе це їй показував, зброю і таке інше... Він розказував їй багато. Також показував їй котів, бо це була їхня спільна тема", - розповіла дружина Михайла Оксана.
"Сказав, що не збирається просиджувати штани десь у тилу"
Михайло, якого побратими по службі називали "Чикаго”, спочатку служив у силах спеціальних операцій - брав участь у звільненні Херсонщини і Миколаївщини, потім воював стрільцем у 67-ій окремій механізованій бригаді, брав участь у боях на багатьох напрямках, зокрема в Бахмуті.
Зважаючи на освіту та досвід Михайла, розповідають його рідні, йому пропонували в армії посади, які б дозволяли служити не на передовій, але він відмовлявся.
"Він мені сказав, що не збирається цього робити, він не збирається просиджувати свої штани десь в тилу чи в штабі, він прийшов сюди воювати. Він дійсно шукав завдання, які були небезпечними, які приносили безпосередню користь", - розповіла його сестра Зоряна.
Сестра та мама Михайла прилітали до нього в Україну у грудні 2022 року.
Тоді він саме перебував на полігоні в Яворові і їм вдалося провести разом кілька днів.
"Я познайомилася з багатьма хлопцями, його побратимами, з якими я заочно спілкувалася. В такі моменти так дивно стається - брати твого брата автоматично стають тобі рідними також... Це був дуже особливий, незабутній час з моїм братом, тому що я розуміла, що можливо я його вже ніколи не побачу, і так і сталося", - розповіла Зоряна.
Михайло намагався берегти рідних від того, що переживає. Проте, каже сестра, вона побачила, як сильно він змінився:
"У нього очі були такі згаслі... Не було вогника в очах. Як тільки я відверталася і він бачив, що я за ним не спостерігаю, він був зовсім інакшим, він був десь не зі мною... А як тільки помічав, що я дивлюся на нього, намагався посміхатися. Але я бачила, що насправді відбувається в його душі".
Сестра під час перебування в Україні намагалася підштовхнути Михайла до думок про повернення у США.
"Я намагалася говорити лише про позитивне майбутнє і сподівалася, що, можливо, це заохотить його вирішити, що він своє належне вже віддав Україні, що він, можливо, захоче повернутися з нами, але це не спрацювало", - розповіла Зоряна.
Михайло не обговорював із рідними небезпеку, втрати друзів на війні.
"Одне-єдине, що він мені сказав: "Зоряно, я тебе дуже прошу, якщо зі мною щось станеться, не забувай про моїх побратимів, продовжуй їм допомагати", - розповіла його сестра.
Михайло Яворський провів на війні 15 місяців. Він загинув 25 травня 2023 року в селі Діброва в районі Серебрянського лісу в Луганській області. Біля нього розірвався російський снаряд.
"Він вивів двох поранених хлопців на запасні позиції, евакуював їх і повертався назад. І в той час, коли він повертався назад…"
З Михайлом прощалися і в Україні, і у США. Його поховали на українському кладовищі в Чикаго.
"Ми всі тут, і ми не могли його в Україні залишити. Але це вимагало дуже багато організаційних сил, аби поховати його тут", - розповіла його мама.
До могили Михайла його донечка постійно носить подарунки. Нещодавно вона залишила татові іграшкового котика з написом: "Наш час разом був ідеальним".
В Коломийській гімназії, де він навчався, у травні 2024 року на його пам'ять встановили меморіальну дошку. На її відкриття до України прилітала сім'я Михайла, а також приїжджали його побратими по службі.
"Вони дуже тяжко переживають смерть побратимів. Вони були дуже тісно пов'язані між собою, ті хлопці... І вони дуже тяжко переживали його смерть", - розповіла Марія Яворська.
Також, у пам'ять про Михайла Яворського у США готують до друку книгу.
"Ми збираємо спогади не лише про нього, а й про його побратимів, бо це не повинно забутися," - розповіла мама Михайла.
А його родина організовує вечори пам’яті у Чикаго та збирає кошти для допомоги товаришам Михайла по службі.
