Для українців у Сполучених Штатах вже стало традицією проведення щорічних фестивалів. Це нагода не лише зустрітися, а й поділитися своєю культурою, традиціями та кухнею з американцями. Фестиваль це також і спосіб зібрати гроші чи то на потреби громади, чи на певні проекти в Україні. Ось вже десять років поспіль українці Вашингтона та його передмістя збираються на фестиваль, який влаштовує православний кафедральний собор Святого Андрія.
10-ий щорічний український фестиваль приймає містечко Сілвер-Спрінг поблизу столиці США. Тут на території українського православного собору протягом суботи та неділі лунає музика, продають українські сувеніри, страви та напої.
Організатор фестивалю Андрій Філіпов – радіє. На 10-ий рік існування подія ставить рекорд відвідуваності. Допомогла і погода.
«Це фестиваль, що вчити американців української культури, ознайомлює із стравами, танцями, напоями. Ми тут політикою не займаємося. Я звісно переймаюсь тим, що діється в Україні. Але знову ж скажу цей фестиваль – просто культурний, щоб учити про українську культуру. 5-10% гостей прийшли сьогодні вперше. А дуже багато облич я пізнаю з минулих років. Кажуть їм подобається. Ми хочемо, щоб таких людей було ще більше. Але загалом людей, які до нас вертаються – багато», – каже Андрій Філіпов.
На подію завітав американський конгресмен-демократ Кріс Ван Голлен. Регіон, який представляє політик, дуже розмаїтий етнічно та релігійно. Конгресмен каже, етнічні фестивалі, де панує доброзичливість та відкритість – найкраща основа для порозуміння між усіма.
«Тут живуть іммігранти з цілого світу: Південної Америки, Азії, звісно ж і українці. Тут розмовляють сотнями мов, а на таких подіях, як ця, ми можемо насолодитись культурою одне одного та більше дізнатись про одне одного. Адже врешті решт, всі ми американці, працюємо і живемо разом», – зазначив Кріс Ван Голлен.
Справді, такі події, з веселощами та музикою – найкраще місце, щоб дізнатись про інших, тих хто розмовляє іншою мовою, має інші, незрозумілі звичаї.
Подружжя Дарен та Тоніка Ліві до Вашингтону переїхали недавно:
«Америка особливе місце. Добре, що тут культури взаємозбагачуються і водночас зберігаються свої особливості. Мені таке розмаїття дуже подобається».
«Люди бояться того, чого не знають. Тож такі фестивалі це дуже позитивне явище. Бо тут можна дізнатись про інших».
Мешканка Вашингтону, Джоселін, бігбоард з рекламою фестивалю побачила, їдучи додому. Перші враження про Україну дуже позитивні:
«Я проїжджала поруч і побачила оголошення про фестиваль. Тож подумала, чом би й ні, хоч у мене і немає знайомих українців. Дуже рада, що зупинилась, тут цікаво, класна музика, смачні страви. Я тут переконуюсь, що всі ми, хоч і різні, в житті прагнемо одного і того ж – виростити дітей, жити в добробуті та злагоді, зберігати нашу культуру».
Культурному обміну неабияк допомагає пиво. Рон Гудріч, одружений з українкою. Про країну знає з перших вуст, чув і хороше, і погане. Зізнається, смак європейського пива, зокрема, українського, вбили в ньому любов до американських хмільних напоїв:
«Я зіпсований європейським пивом. Популярні американські сорти і близько не стоять. Українське пиво мене дуже вразило. Минулого року вперше попробував «Оболонь» темне, і щасливий, що на фестивалі воно теж є».
Українська громада у США стає сильнішою, відкриваючи свою культуру для всіх бажаючих. Микола Глушко та Марія Квацюк – американські українці. 8 років танцюють із ансамблем «Іскра», викладають українські танці дітям та молоді. Поза танцями – вони звичайні американці. Навчаються, шукають роботу. Кажуть, культура української громади цікавить молодь, яка радо приходить на українські вечірки, спортивні змагання:
«Їм подобається. Я брала американських друзів на забави, де відбуваються культурні заходи, спортивні змагання. Там беруть участь не лише українці, а і американці приходять. Це їх затягує, бо це щось інше, цікаве. Вони бачать, що ми українці, що ми тут виросли і досі маємо гордість українську і тримаємося за неї».
«На фестивалі багато молоді. Радість, посмішки малечі, її цікавість до всього, що відбувається не лишає сумнівів – українська громада не просто жива, вона процвітає».
Тамара Воробій, викладач в університеті, каже в останні роки у життя української громади активно увійшли представники так званої четвертої хвилі міграції. Ці люди додали американському українству сил.
«Я думаю, що ми, які народилися тут, нарешті зійшлися з тими, хто народилися в Україні і ми дійсно одна громада. Ми вже маємо в нашому комітеті половину людей з четвертої хвилі, це дуже ділові люди. Спочатку вони лише дивились на фестиваль, але тепер всі готові до праці і разом працюють», – зазначила Тамара.
Спільна праця українців за кордоном створила цю подію, яка лишає позитивний слід в серцях всіх відвідувачів фестивалю – якою б мовою вони не говорили, звідки б не прибули. Спільна праця, взаємоповага відкритість – така фестивальна філософія, точно не завадила б і українцям в Україні.
