У Празі в понеділок завершується міжнародний Літній фестиваль старої музики, на якому лунає європейська музика доби ренесансу та бароко. Фестиваль, який у чеський столиці проходить уже в тринадцяте, користується незмінним успіхом. А честь завершити його була надана український співачці з Варшавської опери Ользі Пасічник та її чеській колезі Гані Блажіковій у супроводі празького ансамблю Collegium Magnum. Напередодні заключного концерту Радіо Свобода зустрілося з Ольгою Пасічник, і поцікавилося, чому на фестивалі не лунає українська музика.
– Вперше я матиму можливість заспівати в одному концерті з іншим сопрано. Це дуже рідко, коли в одному концерті зустрічаються два сопрано. Переважно, це є сопрано та ще якийсь інший голос. Натомість ця програма була так складена для двох сопрано, які спеціалізуються певною мірою на виконанні старої музики. Гана Блажікова живе і працює у Празі, яка є молодою, але досить відомою артисткою у жанрі виконання старовинної музики, і, оскільки ця програма організована Польським інститутом, який, власне, мене репрезентує у цьому концерті, то вирішили запросити одну солістку з Польщі і одну з Праги.
Хочу сказати, що мої враження після перших репетицій є просто фантастичні. Оркестр в чудовій формі. В основному це молоді люди, які повні запалу, повні знань. Більшість із них вчилися у найкращих європейських музичних академіях на відділеннях, присвячених власне старовинній музиці, тим більша є приємність співпрацювати з такими колегами, які є повними асами у своєму фаху.
– Цей фестиваль користується величезною увагою публіки. Всі квитки на концерти були практично продані ще до початку фестивалю, включно з Вашим концертом, скажіть, якби Ви складали програму такого фестивалю, які українські твори Ви би включили? Бо, наприклад, ядром цьогорічної програми була іберійська, стара іспанська та португальська музика.
– Фестивалі старовинної музики усюди у світі, і в тих країнах, де я мала можливість виступати, завжди мають певну тематику в кожному році. Це має сенс не під поглядом туристів, а під поглядом тих людей, які живуть у цьому великому місті, які мають можливість, приходячи з року в рік на такий фестиваль, знайомитися з певною темою.
Думаю, було би дуже добре показати Європі, що Україна, особливо у 18-му столітті, музична Україна – це Україна європейська. І всі тогочасні видатні українські композитори вчилися в Європі. Вони всі вчилися на тих самих європейських зразках. Стилістично ця музика не відбігає від зразків із музики австрійської, чи з музики французької, чи з музики польської або чеської. Це все має одне коріння.
Я думаю, можна було б запросити деякі хорові українські колективи, які б могли показати щось, що було характерно тільки для України в цей час, якісь партесні концерти, які написали і Березовський, і Ведель, і Бортнянський. Це є щось зовсім унікальне. Це є щось таке, чого в інших країнах у той час не існувало.
Але в Україні такого типу фестивалі, на жаль, дуже рідко бувають. Якщо вони бувають, то переважно на них звучить камерна музика, то для будь-якого іншого проекту потрібні більші кошти.
Зорганізувати такий фестиваль є справді дуже серйозна справа і дуже коштовна. Такі справи ніколи не були прибутковими, ані за часів Моцарта, ані за наших часів. Те, що такий організатор хоче досягнути, – це те, що він сіє і буде збирати у наступному поколінні, яке заповнить йому концертний зал. Так завжди було з тими людьми, які називалися меценатами. Це були люди, які мали гроші, клали їх на те, щоб ця культура виховувала дальші покоління.
Допоки не буде в нас цієї категорії людей, які будуть тільки цим цікавитися, і справді вкладати свої гроші у те, щоб будувати оте добре, вічне і прекрасне в людях, я думаю, про організацію таких фестивалів не варто навіть мріяти.
– Вперше я матиму можливість заспівати в одному концерті з іншим сопрано. Це дуже рідко, коли в одному концерті зустрічаються два сопрано. Переважно, це є сопрано та ще якийсь інший голос. Натомість ця програма була так складена для двох сопрано, які спеціалізуються певною мірою на виконанні старої музики. Гана Блажікова живе і працює у Празі, яка є молодою, але досить відомою артисткою у жанрі виконання старовинної музики, і, оскільки ця програма організована Польським інститутом, який, власне, мене репрезентує у цьому концерті, то вирішили запросити одну солістку з Польщі і одну з Праги.
Хочу сказати, що мої враження після перших репетицій є просто фантастичні. Оркестр в чудовій формі. В основному це молоді люди, які повні запалу, повні знань. Більшість із них вчилися у найкращих європейських музичних академіях на відділеннях, присвячених власне старовинній музиці, тим більша є приємність співпрацювати з такими колегами, які є повними асами у своєму фаху.
– Цей фестиваль користується величезною увагою публіки. Всі квитки на концерти були практично продані ще до початку фестивалю, включно з Вашим концертом, скажіть, якби Ви складали програму такого фестивалю, які українські твори Ви би включили? Бо, наприклад, ядром цьогорічної програми була іберійська, стара іспанська та португальська музика.
– Фестивалі старовинної музики усюди у світі, і в тих країнах, де я мала можливість виступати, завжди мають певну тематику в кожному році. Це має сенс не під поглядом туристів, а під поглядом тих людей, які живуть у цьому великому місті, які мають можливість, приходячи з року в рік на такий фестиваль, знайомитися з певною темою.
Думаю, було би дуже добре показати Європі, що Україна, особливо у 18-му столітті, музична Україна – це Україна європейська. І всі тогочасні видатні українські композитори вчилися в Європі. Вони всі вчилися на тих самих європейських зразках. Стилістично ця музика не відбігає від зразків із музики австрійської, чи з музики французької, чи з музики польської або чеської. Це все має одне коріння.
Я думаю, можна було б запросити деякі хорові українські колективи, які б могли показати щось, що було характерно тільки для України в цей час, якісь партесні концерти, які написали і Березовський, і Ведель, і Бортнянський. Це є щось зовсім унікальне. Це є щось таке, чого в інших країнах у той час не існувало.
Але в Україні такого типу фестивалі, на жаль, дуже рідко бувають. Якщо вони бувають, то переважно на них звучить камерна музика, то для будь-якого іншого проекту потрібні більші кошти.
Зорганізувати такий фестиваль є справді дуже серйозна справа і дуже коштовна. Такі справи ніколи не були прибутковими, ані за часів Моцарта, ані за наших часів. Те, що такий організатор хоче досягнути, – це те, що він сіє і буде збирати у наступному поколінні, яке заповнить йому концертний зал. Так завжди було з тими людьми, які називалися меценатами. Це були люди, які мали гроші, клали їх на те, щоб ця культура виховувала дальші покоління.
Допоки не буде в нас цієї категорії людей, які будуть тільки цим цікавитися, і справді вкладати свої гроші у те, щоб будувати оте добре, вічне і прекрасне в людях, я думаю, про організацію таких фестивалів не варто навіть мріяти.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
