76-річна Віра Мороз, яка проживає в місті Портленд, штат Орегон, вважає найкращим у своєму житті подарунком книжку, для героїні якої вона стала прототипом. Дитяча історія «Беш і Люсі зустрічають команду Віри та чарівних звірів» / Bash and Lucy Fetch Team Vera and the Dream Beasts, написана подругою її доньки у співавторстві з 9-річним сином – названим онуком пані Віри, побачила світ у травні 2018 року. Виходу книжки передували роки теплої дружби, протягом яких чужі між собою люди стали як рідні.
Як пані Віра стала бабусею для Майкла
Пані Віра приїхала в Сполучені Штати в 2005 році, щоб допомогти доньці, Тетяні Тердал, доглядати за новонародженим сином Лук’яном. Невдовзі народився другий син, Левко. Родина шукала друзів для своїх хлопчиків, і так вони подружилися з Лісою Кохн та її сином Майклом, які жили неподалік. Уже пізніше Ліса та Майкл почнуть разом писати та видавати книжки для дітей, одна з яких буде присвячена пані Вірі.
Сім’ї часто бачилися, навідувалися одне до одного в гості, діти гралися разом.
«Ми бачили Віру та Левка раз чи два рази на тиждень в місцевому громадському центрі, – згадує Ліса. – Віра завжди гралася з Майклом, коли ми зустрічалися. Протягом багатьох років Майкл бачив її часто в Тетяни вдома, і Віра стала його нянею. Це, мабуть, найбільше поглибило їхні стосунки, бо вони мали змогу проводити час сам на сам».
У якийсь момент пані Віра почала називати Майкла своїм онуком.
«Спочатку, – ділиться Ліса, – він говорив (коли йому було 3-4 роки): «Але вона є бабусею Левка, вона не може бути моєю бабусею», але незабаром почав називати її своєю бабусею (у нього немає рідних бабусь і дідусів)».
За словами мами хлопчика, він дуже прив'язаний до пані Віри і любить ходити до неї в гості. Іноді приводить друзів, і вони завжди кажуть: «Я хочу таку бабусю, як Віра».
«Мої діти кличуть мене «бабця», дитина це чує, і для них я бабця, і для нього також, – згадує пані Віра. – Майкл почав мене кликати «бабця». Тим більше знаєте, як українські бабці – обіймуть, поцілують, приголублять (сміється). Ліса дуже занята, а в мене був вільний час. Тепер Майкл і Ліса для нас – як рідні».
Так само тепло відгукується Ліса про пані Віру:
«Ми з Вірою хороші друзі. Вона багато розповіла мені про своє дитинство та юність. Віра завжди дарує нам подарунки, як-от їжу, яку сама готує, і овочі, які вирощує».
Книжки Ліси та Майкла – спосіб подолати скорботу
Ліса та Майкл почали разом писати книжки, коли Майклу було п’ять років. У той час якраз померла їхня собака Люсі, і це був їхній спосіб, щоб упоратися з болем втрати. Люсі стала головною героїнею книжки, яка всюди супроводжує хлопчика Беша (образ оснований на Майклові). Книжка про пані Віру стала третьою в серії.
«Майкл і я працюємо разом на тим, щоб придумати конфлікт для наших книжок, – розповідає Ліса. – Йому дуже добре це вдається».
Майкл має сенсорну чутливість, і це передається в образі героя Беша. Таким чином Ліса сподівається донести інформацію на цю тему до людей:
«За оцінками, стільки, кожна шоста дитина має якісь сенсорні чутливості. Це ускладнює для таких дітей перебування в класі. Ось чому Майкл навчається вдома. Він може обрати предмети, які йому подобаються, і робити багато перерв для вправ. Обдаровані діти, як правило, мають ці сенсорні проблеми».
Пані Віра – уособлення «сили дівчат»
У книжці пані Віра є тренером успішної дівчачої футбольної команди та помічницею міського голови. Автори так описують її в книжці:
«Її форма була зшита блакитним і золотим українськими кольорами, і вона та її гравці носили у волоссі квіткові композиції в українському стилі. Команда Віри перехитрила, випередила, перекричала і перемогла кожну команду дівчат у місті, країні та штаті».
У реальному житті пані Віра ніколи не була професійним тренером, але нерідко грає у футбол із Левком, Лук’яном і Майклом. Вона також проводила час із собакою Люсі, яка дуже любила приносити м’яч, коли його кидали. Власне, це наштовхнуло Майкла на ідею зробити Люсі в книжці прихильницею футболу.
Пані Віра потрапила в книжку невипадково:
«Разом із Майклом ми вирішили обрати тему «сили дівчат», – пояснює Ліса. – Тоді я запитала його, кого б він назвав як трьох людей, яких він знає, що володіють «силою дівчат», і він першою назвав Віру».
Також Майклові належала ідея зробити героїню помічницею мера, і саме він придумав багато рядків, які вона говорить у книжці, оскільки дуже добре знає пані Віру і може імітувати, як вона говорить.
«Якщо прочитати книжку, можна впізнати мою вимову, – говорить пані Віра. – Коли я вимовляю нечисто, він так і передав. «Мамо, потрібно так, як бабця каже». Я себе відразу впізнала в образі героїні книжки. Як тільки почала читати – о, це про мене! Вони, звичайно, додали художніх деталей, але образ дуже близький до дійсності, особливо мова героїні. У Майкла ідеальна пам'ять і чудовий слух. Він дуже обдарована дитина».
Як тренер, пані Віра в книжці часто читає лекції на тему «А у моїй країні…». Вона нагадує членам своєї команди, наскільки простим є їхнє життя в порівнянні з її власним дитинством, і закликає їх цінувати все, що вони мають.
«У моїй країні не вистачає грошей, щоб купувати домашнім тваринам вишукані продукти і робити зачіски в салонах краси, – говорить вона команді. – Вашим домашнім тваринам дуже пощастило. І вам пощастило мати їх. Ви повинні любити їх».
Історія життя пані Віри
Пані Віра виросла в окупованій радянською владою Україні, пише в своєму блозі авторка книжки Ліса Кохн. Під час Другої світової війни радянська влада забрала їхній будинок, і її сім'ї довелося переїхати жити в підвал. Вони також забрали землю родини.
«У нас було багато землі, але Радянський Союз забрав її», – поділилася пані Віра в інтерв'ю з Лісою Кохн.
Коли пані Вірі було 6 років, її мати працювала в лікарні в нічну зміну, підтримуючи вогонь у котлах. Перед тим, як піти на роботу, мама заплітала маленькій Вірі волосся, поки вона спала, і готувала їжу на ранок.
«Вони давали нам талон на один хліб на тиждень. Коли я була дуже малою, я ходила ввечері і стояла в довгій черзі, щоб отримати хліб. Ми завжди були дуже голодні. Ми їли особливу траву, яку садила мама», – розповіла пані Віра.
Сусідка якось вкрала козу в її сім'ї та попросив її маму повідомити в міліцію. Вона хотіла, щоб уряд забрав її дітей до школи для дітей-сиріт, щоб діти могли їсти. Сусідка пішла у в'язницю, а її діти пішли до державної школи.
В Україні пані Віра зазнала багато труднощів, у тому числі втративши 10 000 доларів – всі її заощадження – після розпаду Радянського Союзу.
Самостійно виховуючи двох дітей, вона часто в'язала та шила одяг у ванній кімнаті вночі, щоб не розбудити дітей, коли вони спали. Вона продавала одяг, щоб заробити додаткові гроші. Вона також працювала по 8 годин щодня, встаючи рано, щоб приготувати їжу для дітей.
У 2005 пані Віра переїхала в США і стала бабусею не тільки для рідних онуків, але й для Майкла.
Майкл запропонував присвятити книжку пані Вірі, і вони разом із мамою написали присвяту:
«Для Віри Мороз: Ви надихаєте нас кожного дня своєю силою, добротою, розумом та духом. Ми любимо Вас!».
Пані Віра глибоко цінує відносини з Лісою та Майклом, і книжка дуже ощасливила її:
«Це для мене було щось велике, що такі люди звернули увагу на мене, стару жінку. Більшого подарунку я не мала в житті, як цей, від цього хлопчика і цієї мами».
Дивіться також: У ресторані Нью-Йорка українська господиня годує американців варениками за родинним рецептом