Події в Україні відкривають очі на злочини Росії – Ноллендорфс

Радянська анексія країн Балтії не була визнана США та низкою інших країн. У Вашингтоні та Лондоні до 1991 року продовжували діяти дипломатичні місії цих країн, а серед прапорів країн світу, що були виставлені у холі американського Держдепартаменту, майоріли прапори Латвії, Литви та Естонії, які де-факто не існували з 1940 по 1991 рік. Фахівці наголошують, що ця підтримка була дуже важливою для балтійців у роки радянської окупації. На їхню думку, політика невизнання обов’язкова до застосовування і щодо анексії Криму.

Валтерс Ноллендорфс

У Музеї окупації Латвії тихо і якось урочисто. Відвідувачі, в основному іноземці, уважно оглядають експозиції. Голова правління музею, професор Валтерс Ноллендорфс підводить мене до стенду, присвяченому невизнанню окремими країнами світу анексії Латвії.

На стенді, серед інших матеріалів, фотографія заступника держсекретаря США Самнера Велса, який 23 липня 1940 року виступив із заявою про те, що Сполучені Штати не визнають інкорпорацію країн Балтії Радянським Союзом. Пізніше ця заява отримала назву «Декларація Самнера Велса» і стала основою довготермінової політики США з невизнання радянської влади в Балтійських країнах.

«Декларація Самнера Велса»

«У Декларації Велса чітко зазначається про підступні процеси. У цьому зв’язку, згадаймо «зелених чоловічків» у Криму, тут також наявні підступні процеси з боку Росії. Основа декларації – це те, що США виступають проти будь-якої хижої діяльності, незалежно від того, чи вона здійснюватиметься за рахунок використання сили чи загрози її використання. І третій пункт про те, що Сполучені Штати продовжуватимуть дотримання визначених принципів», – зазначив Валтерс Ноллендорфс.

Історик наголосив, що позиція США не змінювалася. Під час ратифікації Гельсінських угод у 1975 році Конгрес США особливо наголошував, що держави Балтії не визнає частиною Радянського Союзу.

Де-факто – не існували, де-юре – так

На думку Валтерса Ноллендорфа, «Декларація Самнера Велса» була важливою з точки зору міжнародно-правового аспекту. Після Другої світової війни до політики невизнання приєдналися й інші західні країни, які у 1991 році визнали відновлення незалежності країн Балтії.

«У нашому музеї є документ, підписаний тодішнім міністром закордонних справ Ісландії Йоном Балдвіном Ханнібалсоном. Ісландія була першою державою, яка звернулася до керівництва Латвії вже через декілька днів після проголошення відновлення незалежності в 1991 році. У цьому документі йдеться про те, що Ісландія готова відновити з Латвією дипломатичні відносини», – зазначив професор Валтерс Ноллендорфс.

Із 1940 по 1991 рік де-факто країни Балтії, як незалежні держави, не існували. Але де-юре весь період окупації у столицях США та Великої Британії діяли дипломатичні представництва з балтійськими дипломатами.

«Вони мали ранг не послів, а посланників, але вони були включені в дипломатичний протокол. Представництва працювали, посланників призначали. Також Вашингтон визнавав чинними закордонні латвійські паспорти. Лондон робив теж саме», – розповів Валтерс Ноллендорфс, який з 50-х років до відновлення незалежності Латвії перебував у США.

Підтримка, на яку чекали

Підтримка з боку США мала також і економічну складову. Зокрема після того, як Велика Британія передала латвійське золото Москві, тодішні латвійські дипломати виступили з протестом і Сполучені Штати «заморозили» латвійське золото у своїх банках до відновлення незалежності Латвії.

Водночас історик визнає, що латвійські громадські організації чекали ще більшої підтримки з боку Вашингтона та Лондона.

«Але питання полягає в тому, що ще могли зробити США та Велика Британія, особливо після того, як у Радянської Росії з’явилася атомна бомба», – наголосив Валтерс Ноллендорфс.

На думку історика, режисера фільму «Радянська історія» Едвінса Шноре, невизнання анексії Латвії з боку західних країн було дуже важливим для пересічних латишів.

«Де-юре Латвійська держава не вмерла, вона існувала за кордоном. Але важливою була також моральна підтримка тим людям, які на той час проживали в Латвії. Я пам’ятаю, як у моїй родині слідкували за цим дуже уважно, слухали Радіо Свобода та Голос Америки. Ця підтримка була дуже важливою, вона давала силу, без якої Атмода (Відродження) сталася б пізніше. Люди вірили, що вони не одні, і це дуже важливо. Тому нам потрібно у цей важкий момент підтримати Україну. І не тільки символічно, я думаю, що слід надати їй зброю, адже йде війна», – вважає Едвінс Шноре.

Події в Україні відкривають очі європейцям на злочини Росії

Завдяки документальній стрічці «Радянська історія» чи не вперше широкий загал європейців дізнався про Голодомор в Україні, про страту радянським режимом тисячі польських офіцерів у Катині, про медичні експерименти у ГУЛАгу та про масові депортації зі своїх земель цілих народів СРСР.

Латвійський режисер зазначив, що знімаючи цей фільм не уявляв, що Росія може анексувати український Крим.

«Зрозуміло, що Путін не зупиниться, якщо проти Росії не будуть запровадження серйозні санкції, якщо не буде жодної протидії. Я думаю, що за своєю суттю Путін дуже подібний до Гітлера. Він агресивний, він авантюрист і у нього є місія об’єднати російську націю, як це було у Гітлера з німецькою. До того ж він був чекістом. У ЧК не було моральних принципів, для них людське життя нічого не варто. Я думаю, що це дуже небезпечна комбінація», – наголосив Едвінс Шноре.

На думку історика, якщо, якоюсь мірою фільм «Радянська історія» відкрив очі європейцям на злочини сталінізму, то останні події, що відбуваються в Україні, викривають злочини нинішньої російської влади.

«Те, що зараз відбувається в Україні, – це значною мірою відкрило очі жителям Заходу. Україна у цьому зв’язку знаходиться попереду. Що ми зараз бачимо – Європа є інертною, і саме Україна відстоює європейські цінності. Україна вчить Європу, що слід до них знову повернутися. Україна, зокрема, надала другий подих НАТО», – вважає Едвінс Шноре.

Важкі часи попереду, треба захищати свою незалежність

Латвійські експерти вважають, що Україна повинна зробити висновки і, не дуже сподіваючись на допомогу зовні, самостійно захищати свою незалежність.

«Україна, я думаю, вже зробила вірний висновок. Українці зрозуміли, що єдиний шлях, щоб досягти миру і утримати єдиною державу – це відстоювати її усіма засобами. У Заходу свій інтерес, і не зажди він співпадає з українським. Тому єдиний шлях для України – самостійно відстоювати свою незалежність. А як ми знаємо, Захід врешті-решт надає допомогу тим, хто вміє себе захищати», – каже Едвінс Шноре.

Голова правління Музею окупації Латвії Валтерс Ноллендорфс побажав українцям єднання між собою, а також порозуміння з іншими народами, щоб протистояти будь-яким наступним спробам придушити українську національну ідентичність й державність.

«Українцям самим слід зрозуміти, що вони хочуть і куди вони хочуть. Знаючи українців у часи свого перебування в США, мені дуже подобалася їхня стійкість, з якою вони довгий час боролися за незалежність своєї держави. Нехай в українців буде сила для боротьби. Важкі часи попереду. Але якщо ви це витримаєте, то будете міцними надовго», – наголосив латвійський історик, професор Валтерс Ноллендорфс.