Після звільнення українських міст та сіл, правоохоронні органи України виявляють масові поховання людей. У 2022-му на деокупованих територіях українська поліція виявила 21 масове поховання, звідки було ексгумовано 1033 тіла. Одне з таких місць - ліс на околицях міста Ізюм на Харківщині, де було закопано 447 тіл.
Як пізніше встановило слідство за аналізом ДНК в могилі 319 було знайдено тіло українського письменника Володимира Вакуленко, якого викрали та вбили росіяни.
Володимир Вакуленко народився у селі Капітолівка на Харківщині. Згодом працював в місті Ізюм, що за кілометр від села, упорядником декількох місцевих журналів та альманахів. Сам почав друкуватись з 2008 року.
Одна з його найвідоміших збірок дитячих віршів "Татусева книга", на написання якої письменника надихнув власний син Віталік. Вже після кількох років з народження батько помітив за хлопчиком дивну поведінку, а згодом лікарі вразили їх діагнозом - аутичний розлад.
"Володимир писав багато, писав вірші, дитячі історії, тому що його син Віталій має певні особливості розвитку, і показав, як важливо писати такі добрі, світлі історії, щоб діти відчували підтримку", - каже шеф-редакторка харківського видавництва "Віват" Олена Рибка.
На момент повномасштабного вторгення росіян у 2022-му Володимир Вакуленко проживав у Капітолівці, селищі з населенням 14 000, разом з сином-аутистом та літнім батьком.
За часів Другої світової війни у червні 1942-го село окупували гітлерівці. Вдруге в історії село було окуповано на початку березня 2022-го російською армією. В окупації Володимир Вакуленко вже не міг їздити на роботу в Ізюм і почав вести щоденник, де занотував у віршах враження перших тижнів повномасштабного вторгнення росіян в Україну.
Володимир спілкувався виключно українською мовою, був в Києві на Майдані під час подій Революції Гідності. Така активна проукраїнська позиція становила для письменника небезпеку у селі, захопленому окупантами, каже працівниця місцевої бібліотеки Юлія Какуля-Данилюк. Жінка вперше познайомилась з самим письменником та з його творчістю у 2015 році.
"Він прийшов до мене, сказав: "Я - письменник, я пишу книги"", - згадує жінка.
Коли село зайняли росіяни, Юлія вирішила сховати книги Вакуленка, які були у місцевій бібліотеці.
Попри ризик арешту, жінка пішла до будівлі сільської бібліотеки, яка була зайнята російськими окупантами, та непомітно винесла книги Володимира.
Утім врятувати Володимира від російських солдатів не вдалось. Окупанти кілька раз приходили до чоловіка в дім з обшуками.
23 березня письменник зробив останній запис у своєму щоденнику і, відчуваючи небезпеку, закопав рукопис під вишнею у власному саду. Про місце схову попередив батька, заповівши віддати щоденник українцям, коли село звільнять.
На наступний день по Володимира прийшли, - згадує його батько Володимир Вакуленко-старший. "Гдє твой фашист?" - на мене каже. Я кажу: "Який фашист? - Бандєровєц"".
Окупанти заарештували Володимира прямо посеред саду, де він якраз готував їжу на мангалі - згадує Вакуленко-старший. За свідченнями батька, чоловіка запхали у військову машину і відтоді його ніхто не бачив. Згодом рідні Вакуленка оголосили його у розшук. До пошуків долучились і спеціалісти Truth Hounds - громадської організації, що розслідує міжнародні злочини, а серед них українська письменниця та активістка Вікторія Амеліна. Жінка не була знайома з Володимиром, але перейнялась його долею та брала живу участь у пошуках.
Тіло Вакуленка знайшли 12 травня 2022 року в кюветі між Капитолівкою та Ізюмом. Його поховали як невідому жертву російських окупантів у Ізюмському лісі у могилі номер 319. Лише після деокупації, ДНК-експертиза підтвердила, що це Володимир Вакуленко.
Як пізніше встановило слідство, після арешту у Капітолівці, росіяни привезли Вакуленка до школи номер два в Ізюмі, яку зайняли з 12 березня. Там катували, зокрема письменнику зламали 2 пальці.
Олена Ігнатенко, мати письменника, вважає, що катуваннями окупанти намагались заставити Володимира здати проукраїнських односельчан та примусити до співпраці.
"Кого першого забирали, напевно, ті здавали. Бо тих не розстріляли, а цілісінькі і неушкоджені були звільнені. І одразу ж виїхали. А Володя, напевно, мовчав, нікого не здавав", - зазначає пані Олена.
За даними слідства, Володимира Вакуленка застрелили з пістолета "Макаров" двома пострілами у живіт та у серце. 6 грудня того ж року його перепоховали у Харкові на цвинтарі номер 2. На цьому ж кладовищі спочиває інший український письменник Григорій Квітка-Основ'яненко.
Після деокупації Харківщини у вересні 2022-го Вікторія Амеліна приїхала до хати, де жив Вакуленко. Тоді батько письменника показав місце схову щоденника. Письменниця ознайомилась з рукописом та вирішила показати його у харківському видавництві "Віват". Так на світ з’явилась тринадцята книга Володимира Вакуленко "Я перетворююсь". На презентацію першого накладу Вікторія Амеліна привезла Віталіка у супроводі бабусі Олени. Хлопчику, що зупинився у розвитку на рівні 2-річної дитини не пояснювали, що батька нема. Але дорогою після презентації Віталік сильно плакав, згадує пані Олена, як ніби все зрозумів.
Після того Вікторія Амеліна ще кілька разів приїжджала до Капітолівки. Востаннє вона завітала до пані Олени та Віталіка напередодні запланованого візиту до міста Краматорськ Донецької області у червні 2023-го. 27 червня того року під час чергового обстрілу Донеччини, російська ракета влучила у громадський заклад, де перебувала Вікторія. Жінка отримала важкі поранення та згодом померла. Це сталося 1 липня - в день народження Володимира Вакуленка.
А 23 травня 2024 року під час чергового обстрілу Харкова російська ракета поцілила у харківську типографію. Було вщент розбито палітурний цех, семеро людей загинуло - розказує Олена Рибка. Одна з книжок - "Мисливці за щастям", що готувались там до друку належить авторству українського письменника і військового Валерія Пузіка, який саме був ілюстратором для останньої книги Вакуленка "Я перетворююсь". Вдалось врятувати лише 200 обгорілих примірників.
"Ось цей момент коли ти розумієш ракета зруйнувала просто вщент, але все-таки слово залишається. І так само Володя, хоча він помер, але він залишив свій щоденник", - каже Рибка.
Мати письменника не може змиритись з загибеллю сина. "Письменник залишився, а сина немає", - каже жінка.
Президент України на День Незалежності посмертно нагородив Вакуленка орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Такий же орден посмертно отримала Вікторія Амеліна.
У селі Капітолівка в пам’ять про Володимира Вакуленко зробили мурал. Його відкрили 1 липня 2024 року в день народження Володимира та в день смерті Вікторії Амеліної.
Перед муралом ростуть дерева, які ще за життя посадив Вакуленко. Бібліотекарка Юлія згадує: "Він казав: "Мене не стане, а мій сад залишиться жити!""
