Історичною передумовою Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства над жінками, який відзначають щороку 25 листопада, стала подія, що відбулася в 1960 році в Домініканській Республіці. Тоді на дні прірви річки знайшли тіла задушених жінок. Як пізніше з’ясувалося, це були три політичні активістки – сестри Мірабаль (Патрія, Мінерва і Марія-Тереса). За наказом правителя Рафаеля Трухільо їх було задушено і побито палицями до смерті, а потім, щоб приховати вбивство, їхні тіла скинули з обриву. Причиною вбивства стали виступи сестер проти зневаги до прав людини і корупції правителя. Нині ж в Україні від насильства страждає кожна третя жінка. Збільшився цей показник і з початком російської агресії на Сході, де полонених жінок і дівчат нерідко ґвалтують сепаратисти, повідомляють правозахисники.
«Четверо чоловіків схопили мене за волосся і кинули на підлогу. Я пронизливо кричала, благаючи, щоб вони мене відпустили. Понад годину ці четверо ґвалтували мене. І вдень, і вночі, цілодобово, кажу вам, будь-якій дівчині загрожує те, що трапилося зі мною», – ці спогади неписьменної селянки з Пакистану Мухтай Май зачитувала у сесійній залі Верховної Ради України кримчанка, правозахисниця з питань прав жінок із Криму Таміла Ташева.
Зібравши докупи інтерв’ю семи активісток, які борються за права жінок по всьому світу, частина депутатів і громадських активісток вирішили нагадати суспільству про неприпустимість насильства над жінками.
Згідно зі статистикою ВООЗ, яку оприлюднив «Жіночий консорціум України», кожна третя українська жінка (68%) страждає від фізичного й сексуального насильства. А з початком антитерористичної операції на Сході ця статистика значно збільшилась.
«Ми стикнулися з дуже важким явищем – це насильство на фронті. У полоні в терористів перебуває понад 50 наших жінок. Це і дівчатка від 14 років, яких щодня ґвалтують десятки сепаратистів і бойовиків. Це дівчата з поламаними долями. Але ми не можемо зафіксувати ці злочини, тому що деяких цих жінок уже й немає в живих», – зазначила депутат «Блоку Петра Порошенка» Ірина Луценко.
Говорячи про свій особистий досвід, Ірина Луценко пригадує, як під час відвідин чоловіка Юрія Луценка у СІЗО, її щоразу під камерами роздягали до білизни. Каже, що після цього морального насильства дала собі слово, що займатиметься захистом прав жінок. Тож сьогодні вимагає ратифікації у 2016 році «Стамбульської конвенції» – Конвенції Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та про боротьбу з цими явищами. (Україна стала 17-ю державою, яка приєдналася до цього важливого міжнародно-правового інструменту, підписавши «Стамбульську конвенцію» 7 листопада 2011 року, але досі не ратифікувала її – ред.)
«Дуже багато воїнів, які повертаються з АТО, повертаються ображені, озлоблені. Нерідко їхні жінки теж страждають від цього», – продовжує окреслювати проблему Луценко.
За словами координатора проектів МБФ «Український жіночий фонд» Оксани Квітки, найбільш вразливі 5 областей: Донецька, Луганська, Запорізька, Харківська і Дніпропетровська. В інших областях, де є щільне проживання внутрішньо-переміщених осіб, ця проблема теж спостерігається.
«Нещодавно в Краматорську було на 25% більше лише зафіксованих випадків насильства», – каже вона.
«Від тих, хто вже покинули цю територію і перебувають у безпечній зоні, ми знаємо, що велика частина жінок, яких ґвалтували на початку конфлікту, загинули. Під час всіх конфліктів зґвалтування і сексуальне насильство над жінками завжди є одним із методів ведення війни», – доповнює представник ГО «Інформаційно-консультативний жіночий центр» Олена Суслова.
Причиною насильства психологи називають стереотипи, негативну інформацію від ЗМІ. Сцени жорстокості та агресії, які формують у людей відповідні моделі поведінки, містить навіть розважальне кіно. Загострення додають й економічні та соціальні проблеми.
Покарання за насильство – виправні роботи
Міністерство внутрішніх справ щороку фіксує понад 100 тисяч випадків насильства над жінками. 23% – це летальні випадки. Втім, у разі передачі справ до суду, судді вирішують покарати винуватця штрафом чи виправними роботами, зокрема через те, що у статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення йдеться: «Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин або адміністративний арешт на строк до семи діб».
«Судова практика майже не містить рішень щодо справ із сексуальних домагань, натомість є справи, спрямовані на захист професійної репутації кривдників, що загалом виглядає ненормально, – коментує питання насильства в родині адвокат Західно-українського центру «Жіночі перспективи» Галина Федькович. – Жінка може як завгодно виглядати, кричати, поводитися агресивно, це не виправдовує насильства. Чоловік є дорослою, повноцінною, здоровою людиною, що розуміє свої дії. Якщо він вдається до насильства, він це робить тому, що так вирішив».
Щоб привернути увагу до проблеми насильства над жінками, по всій Україні відбуваються низка акцій. Зокрема у Києві на Софіївській площі ініціювали флешмоб «Red my lips», а у Львові і Дніпропетровську – марш «Право на ніч: у добі немає місця для насильства».
Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства проти жінок цього року також став початком 16-денної глобальної інформаційної кампанії, що триватиме до 10 грудня – Міжнародного дня прав людини.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
Дивіться також («Голос Америки»): Про проблеми українських переселенців заговорили у США
