У період зимових свят Росія здійснила наймасованіші ракетні атаки по Україні. 29 грудня, за повідомленням Повітряних сил ЗСУ, Сили оборони збили 114 зі 158 повітряних цілей, вибухи лунали у Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, Львові, Запоріжжі. Загинули щонайменше 20 людей.
2 січня Росія повторила масовану повітряну атаку на Київ і Харків, обстрілюючи цивільну та критичну інфраструктуру, промислові та військові об'єкти. Внаслідок атаки по Києву та області загинуло троє людей. У Харкові постраждали 47 людей, до лікарень доставили 16 людей, з них двоє дітей і двоє дорослих.
Окрім фізичних травм, багато маленьких українців пережили новий психологічний шок від російських авіаударів. Зокрема, шестирічний Марк із Харкова, який 2 січня чув гучні вибухи, бачив закривавлену маму, розбиту квартиру, а потім - працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) з іграшкою та солодощами, які допомогли йому оговтатися після обстрілів.
Шестирічний Марк зустрічав Новий рік за святковим столом у рідному Харкові, слухаючи промову президента. А ранок другого січня він уже провів у ванній кімнаті під звуки авіаударів. Під час масованої ракетної атаки хлопчика врятувало правило двох стін.
"Нам пощастило лише тому, що, почувши перший вибух, я з ліжка перекинула малого до ванної... Стався вибух, дитина почала кричати, я прикрила його собою, підсвітила телефоном, побачила, що йде кров, спитала в малого, чи все в нього добре, він сказав, що є лише багато скла, я попросила його лежати до того, як приїде ДСНС…" - пригадує мама Марка, волонтерка Наталія Попова.
Марк чув звуки вибухів та обстрілів уже не раз, адже від початку повномасштабної війни багато часу проводив у Харкові. Втім зранку 2 січня уламки ракети влучили просто у подвірʼя п'ятиповерхівки в Шевченківському районі міста, де він мешкав.
"Сина я накрила кількома простирадлами, тому його засипало тільки склом, і завдяки ДСНС ми його змогли дістати з ванної, навіть не порізавши. А щодо мене - відбиті ребра, гематоми по тілу, шов на нозі, багато порізів..." - розповіла Наталія.
Фізично Марк не постраждав, але дуже злякався, коли побачив кров на підлозі і поранену маму.
"Я сіла в карету швидкої, мені почали надавати медичну допомогу, у цей момент син сидів на речах, які схопили з собою, і до нього відразу, щойно його побачивши, підбігла психологиня з великою сумкою якихось речей", - пригадує Наталія.
Наталію вразило, як фахово українські психологи-надзвичайники навчилися працювати з дітьми в умовах війни. У сумці психологиня ДСНС, яка заспокоювала Марка, мала іграшки та солодощі і швидко змогла відволікти дитину.
"Буквально через хвилину малий перестав відчувати страх, він перестав дивитися, що зі мною. Бо його найбільше налякало те, що в мене на обличчі, на ногах і руках було багато крові, і це був найбільший дня нього шок. Вона змогли зробити все, щоб він перестав це бачити, і для мене це було найголовнішим у той момент", - розповіла Наталія.
"Діткам допомагає створення для них іншого всесвіту"
Психологиня ГУ ДСНС у Харківській області Олена Книш, яка приїжджала того дня до Марка, пригадала, що хлопчик був дуже наляканим, утім швидко відволікся на іграшкове ведмежа, яке вона бере із собою на виклики:
"Це - іграшка для малюків, ми навіть одягаємо її для малюків, тому що на першій стадії стресу малюк не орієнтується, він не може зрозуміти що з ним, хто він, де він, хто з ним і так далі. Тому ми спілкуємося з дитиною завдяки іграшкам, у мене це ведмедик. І ведмедик спілкується з малюком, також малюк, якщо він маленький, одягає ведмедика, показує де ніжки, ручки, де все у ведмедика... Я підійшла до нього і розмовляла з ним від імені ведмедика. Казала: "Привіт, як справи, як тебе звати", - і так далі..."
За словами Олени, поки маму оглядали медики, Марк почав розмовляти з ведмедиком:
"Це було дуже мило, і це також допомагало мені морально... ведмедик та "кіндер" зробили свою справу".
Кожна дитина реагує на шок від обстрілів по-різному, каже психологиня. За її словами, зазвичай найкращий спосіб пом'якшити удар від обстрілів на дитячу психіку - відволікти на іграшки, книги та мультики:
"Діткам допомагає створення для них іншого всесвіту, тому що коли вони бачать весь цей страх, вони повинні переключитися, повинні зрозуміти, що є добро, яке перемагає зло. В нашому випадку це іграшки, ми створюємо інший світ, у який вони поринають та долають стрес".
Психологиня часто бере із собою на виклики і кінетичний пісок, крім того, дітям допомагають пісні та казкотерапія. Олена сама має дворічного сина і співає йому колискові під час обстрілів та тривог, це спрацьовує і для інших дітей. Якщо дитина пережила сильний шок, першою психологічною допомогою можуть стати звичайні запитання:
"Потрібно відразу питати, як справи. Ставити базові запитання, бо важливо, щоб малюк не закрився, щоб iз ним був зв'язок, щоб дитина знала, як її звати", - радить Олена.
Вона каже, що бути стовідсотково готовими до обстрілів та жахів війни неможливо, і сама психологиня на викликах теж переживає страх:
"Мені було страшно, я готувалася морально до того, але я знаю методи саморегуляції, які мене заспокоюють... Ми проводимо з колегами тренінги, які нас заспокоюють після таких складних виїздів, та робимо усе для того, щоб допомагати. Тому що мотивація для допомоги з'являється, коли ось такі люди кажуть тобі дякую.
"Дитина не виживе, якщо батьки не турбуються про себе"
Хоча зберігати спокій дорослим буває складно, саме від їхньої стійкості батьків переважно залежить те, як зі стресом впорається дитина, пояснює викладачка психології Ужгородського національного університету Людмила Балецька, і радить дорослим, які опікуються дитиною, передусім дбати про власний психологічний стан:
"Мені здається, жодна дитина не виживе, якщо батьки не турбуються про себе. Якщо вони демонструють якусь психічну нестабільність, або йдуть у бік погіршення нестабільності, то будь-яка дитина не впорається з цим, тоді дитина стає дорослою, і тут може йтися про різні сценарії, як усе може розвиватися".
Одним із проявів дитячої травмованості через війну, каже психологиня, є підвищена настороженість і тривожність:
"У великих містах, таких як Київ, Харків, інших містах, які постійно зазнають обстрілів, діти є більш чутливими до звуків, до тиску, до різних ситуацій, які можуть призвести до негативних наслідків. Тобто, як працює травма? Ми стаємо суперпильними, і ця пильність не згасає, ти не можеш повернутися у розслаблений стан".
Іноді фізичні симптоми після стресу від обстрілів вказують на серйозніші психологічні проблеми.
"Найперше, що я б порадила, - це cлідкувати за фізичними проявами: чи в дитини не виникає якогось нервового тіку, чи немає енурезу вночі, чи не посилилися нічні жахіття, щоб відслідкувати ці перші моменти в перші тижні після обстрілів чи якоїсь небезпечної ситуації", - радить Людмила Балецька.
При цьому психологиня наголошує, що українські діти вже пристосувалися до життя в умовах війни, зокрема завдяки батькам, які здатні влаштовувати свята навіть у складних умовах:
Велика вдячність батькам, які намагаються утримувати нормальність
"Велика вдячність батькам, які намагаються утримувати нормальність, святкуючи традиційні свята... Святкувати, відзначати, дотримуватися режиму дня, жити... читати, писати, малювати, - все, що може нормалізувати дитяче життя, все повинно бути".
Також, радить психологиня, батькам варто підбадьорювати дітей за те, що вони навчилися працювати і жити в цих умовах:
"Навчання перетворюється вже більше на таку-собі роботу для українських дітей, коли ти за будь-яких обставин продовжуєш школу. І варто також про це говорити і наголошувати їм, що вони це роблять. Не фокусуватися лише на фаталізмі, а на тому, що життя триває".
Людмила наразі працює з українськими підлітками, і каже, що і вона, і її колеги помітили, що діти ніколи не говорять про війну напряму. Проте саме війна загострила сприйняття інших життєвих проблем:
"Ніхто не приходить і не питає: як подолати війну, як подолати наслідки війни. Немає таких запитань від клієнтів. Є буденні запитання: як знайти друзів, як справлятися з конфліктами в сімʼї, як спілкуватися з батьками, і говорячи про це, ми вже розуміємо, що війна є тригером, який каналізує, підігріває".
"У нього був страшний переляк, що наступна ракета летить знову до нас"
Після обстрілів 2 січня шестирічний Марк із Харкова тимчасово поїхав із міста до бабусі. Він сам попросив маму відвезти його подалі від зруйнованого житла.
"Після вибуху ми ще залишалися на ніч тут, але були повторні вибухи і в нього був страшний переляк, що наступна ракета летить знову до нас, і він попросив поїхати до бабусі. В тому місті також є вибухи, але, на щастя, хоча б завчасно працює тривога", - розповіла мама Марка Наталія Попова.
Наталія планує шукати нове помешкання, вже третє за час повномасштабної війни. У момент російського вторгнення в лютому 2022 року сімʼя жила у квартирі, яка постраждала від обстрілів: "Там вибило вікна, перебило комунікації, квартира не знищена, але зараз жити в ній не можна, тож ми переїхали сюди… "
Квартиру в Шевченківському районі, де сім'я зустрічала Новий рік, а потім і перші cічневі обстріли, можна відремонтувати, проте син більше не хоче повертатися туди через психологічну травму, адже пошкоджений будинок та подвірʼя нагадують йому про пережитий жах.
"Дивлячись навіть на мого сина, я б їх вивозила у більш безпечні
Діти вміють забувати погане
регіони за нагоди. Діти забувають погане, діти вміють забувати погане, і щоб вони це забули і відійшли, їх потрібно на деяких час вивозити, щоб вони відпочили, якщо є така змога", - зробила висновок Наталія.
Водночас психологиня Людмила Балецька вважає, що, навіть перебування дітей далеко від фізичної небезпеки не завжди рятує їх від стресу:
"Якщо ми відсилаємо до бабусі-дідуся і в дитини з ними добрі стосунки, то, звичайно, це найкраща порада, трішки відійти, щоб нервова система заспокоїлася. Але якщо дитина просто відсилається у якийсь табір, або центр догляду, то це посилює тривожність, бо дитина починає хвилюватися за батьків, які лишилися. Навіть діти, які не мають досвіду обстрілів, дуже хвилюються за батьків".
"Абсолютно всі українські діти відчувають війну"
Де б не були українські діти, всі вони травмовані війною, вважає Людмила Балецька:
"Абсолютно всі українські діти відчувають війну, навіть ті, які знаходяться в Америці, Європі, за тисячі кілометрів. Усі відчувають війну. Особливо коли вони слідкують за новинами, щоб відбувається вдома..."
Переживання накопичуються, тож про справжні наслідки війни на дітей та відновлення їхньої психіки, вважає психологиня, можна буде говорити лише після завершення бойових дій
"Є так званий відтермінований ПТСР: діти вміють акумулювати певні травми або стреси і колись у майбутньому демонструвати, що це було, що це сталося у їхньому житті, ця травма... Будь-яка психологічна інтервенція, будь-яка довгострокова робота зі зцілення людини від травми базується на тому, що, передусім, потрібна стабільність, щоб ця людина могла мати доступ до консультацій, до лікування, і відсутність додаткових факторів."
Дивіться також:
