Америка - країна в який знайшли місце буквально усі народу світу. Разом зі своєю культурою та традиціями вони привезли сюди й свою кухню. Іммігранти ходять за смаком дитинства до крамниць своїх співвітчизників. У штаті Огайо, де перші українці оселилися ще наприкінці 19 го сторіччя, існує чимало українських магазинів. Мешканці міста Парма ходять за українськими харчами та виготовленими на місці копченими ковбасами до крамниці родини на прізвище Сало.
Натуральні ковбаси, приготовані за секретним рецептом, запашні чебуреки, що шкварчать в олії, велетенські деруни та ароматне запечене м’ясо. В українській м’ясній крамниці «Стейт Мітс» готують неймовірно смачні закуски.
Бізнес належить родині на прізвище Сало. У 70-х роках крамницю заснував український емігрант Юрій Сало й керував нею разом із дружиною. Тепер – справами завідує їхній молодший син.
«Вони керували цим бізнесом разом протягом десь 10 років, з 1980-го до 1990, коли помер мій батько. Після того вона 13 років робила все сама: від обліку й обслуговування покупців. І з часом їй стало це складно робити, в неї було четверо дітей, і вона на собі тримала родину й бізнес. Тож вона вирішила його продати. Мені було 17 років. Вона сказала мені, що вже має покупця, але дала мені можливість спробувати себе у цьому. Я сказав їй: «не продавай крамницю, дай мені шанс, і ми зможемо керувати нею разом», - розповідає власник м’ясної крамниці «State Meats» Джордж Сало.
16 років потому – крамниця процвітає. Джордж досконало знає кожний аспект цього бізнесу. Зокрема, щодо копчення ковбас – це фішка «Стейт Мітс». Більше того, він сам вдосконалює рецепти батька.
«Я перебрав керування, коли мені було 17 років. У мене були записки рецептів батька, які він залишив. Тож у мене було загальне уявлення про склад продукції. Але чимало таємниць приготування він, вочевидь, забрав із собою. І він помер, коли мені було п’ять. Тож мені довелось багато чого вчити із самого початку», - пригадує Джордж.
«Я відвідував кілька курсів із копчення м’яса, і я сам проводив власні дослідження, експерименти, вивчав цілу науку, що стоїть за готуванням м’яса, так само, як за випіканням торта. Треба знати, коли що додавати, як довго змішувати, і чимало з цього я розробив сам, те, що задовольняє смаки моїх покупців», - каже власник крамниці.
Спершу м’ясо перемелюють, додають спеції та добре вимішують. Затим – начиняють. Технологія, як і обладнання, перевірені часом.
«Це машина, що дозволяє начиняти кишки. Знизу знаходиться поршень, який підштовхує фарш нагору. Все рухає повітря. Цей апарат створений десь у 1920-х роках. І він і досі добрий», - каже Джордж .
Начиняють ковбаси лише у натуральну оболонку. З боку процес видається нескладним. Але без навичок відтворити відточені рухи вдається зовсім непросто.
Далі – найзапашніший етап – копчення на газі й вугіллі.
Джордж показує одну з коптилень. «Ковбаси копчаться тут 5-6 годин. Тут десь 115 кілограмів ковбаси», - каже він.
Ці ковбаси роблять лише зі свіжої, незамороженої свинини, додають перець, часник, сіль та інші спеції. Однак скільки м’ясо треба вимішувати, в яких пропорціях і коли треба закинути приправу – комерційна таємниця. Тому з 11 людей, які працюють у «Стейт Мітс», ковбаси роблять лише Джордж із єдиним помічником.
«Якщо хочете зберегти таємницю – нею не варто ділитись з усіма», - каже власник крамниці.
Загалом тут щодня виробляють до двохсот кілограмів ковбаси кількох видів. А до свят ця кількість може сягати дев’ятисот кілограмів у день. Продають їх не лише на місці, а й постачають до п’яти продуктових магазинів, шести ресторанів і також до церков на різноманітні фестивалі. Через це контроль за якістю – посилений.
Джордж розповідає: «Нас щодня перевіряє департамент сільського господарства штату Огайо. Вони приходять і перевіряють температуру на всіх етапах виробництва, дотримання санітарних норм. Адже ми продаємо продукцію до багатьох закладів у великих обсягах, тож треба бути певними, що все зроблено правильно. Інспектор приходить кілька разів на тиждень о 8 ранку, щоб переконатись, що все чисто до початку виробництва, в інші дні він приходить у середині дня, о 10-11, щоб побачити, чи правильні температури й етапи процесу, чи ми дотримуємось федеральних правил. Часом він з’являється після обіду, перевіряючи, чи миємо ми руки правильним милом, чи дотримано санітарних норм».
Сім років тому родина втілила іще одну давню мрію й відкрила поруч із крамницею бістро, де готують улюблені українцями страви: борщ, відбивні, деруни, чебуреки. Джордж каже, американцям також дуже подобається їхня кухня: «чимало наших покупців – українці, десь 50%. Решта – американці, поляки, росіяни, литовці, угорці, словени – вихідці з усієї Східної Європи».
Джордж повсякчас поштою відправляє покупцям ковбасу до інших штатів, тож у майбутньому він мріє відкрити такі ж м’ясні крамниці у Нью-Йорку й Чикаго, де, як і в Огайо, також живе велика українська громада.
Дивіться також: Українка популяризує писанкарство у Кремнієвій долині
