Росія ніколи за всю свою багатовікову історію не перебувала в настільки ізольованому становищі на міжнародній арені, як сьогодні, вважає професор історії, політолог Андрій Зубов, якого через його принципову позицію недавно змусили покинути Московський державний інститут міжнародних відносин. Сучасна Росія за своєю моделлю устрою нагадує йому латиноамериканські диктатури й водночас італійський фашизм епохи Муссоліні.
Про це, а також про своє бачення внутрішньої ситуації в країні та можливі наслідки для неї в разі виходу з Ради Європи опальний професор розповів в інтерв'ю «Голосу Америки».
Віктор Васильєв: Яку історичну епоху вам нагадує нинішнє становище Росії на міжнародній арені? Чи була вона колись більше ізольована, ніж зараз?
Андрій Зубов: Мені здається, що схожа ситуація була тільки з радянською Росією в перші роки її існування – до того, як вона уклала Рапалльський договір (що передбачає відновлення в повному обсязі дипломатичних відносин між РРФСР і Німеччиною) з німцями 1922 року. До цього радянську владу ніхто з великих держав не визнавав. Щоправда, 1920 року її визнали балтійські держави заради того, щоб натомість отримати якісь землі та гроші. Фактично цим радянська Росія купила своє визнання в Естонії, Латвії та Литви. Але, по суті, тоді це була не держава, а якась група, банда, яка захопила владу. А щоб усталена держава, якою є зараз Російська Федерація, опинилася в такій сильній світовій ізоляції, такого не було ніколи в російській історії.
В.В.: А з погляду ситуації всередині країни?
А.З.: Повних аналогій тут взагалі бути не може. Бо, скажімо, Росія до 1905 року була авторитарною державою, але з легітимною владою. Монархічну владу більшість російського народу традиційно визнавала законною. Пам'ятаєте: монарх милістю божою? Зараз у нас офіційно влада демократична, однак фактично вона більш авторитарна, аніж влада абсолютних російських самодержців наприкінці 19 століття.
При тому, що формально (нинішній режим) намагається дотриматися певної спадковості Конституції, закони. Знову ж безпрецедентна річ: сьогодні ми маємо практично громадянську диктатуру в країні. Можливо, уперше в її історії. Тому що те, що робили більшовики, – це було незаконне захоплення влади, чого вони, власне, не приховували. Як казав Ленін, ця влада спирається тільки на силу.
Сучасна Росія дуже нагадує латиноамериканські диктатури. Або Таїланд у 40–50 роки минулого століття. Але ані найменшою мірою не нагадує щось у російській історії. Путін будує безпрецедентну державу. З одного боку, йому притаманні тенденції до авторитаризму, з плюральною економікою, але під контролем: така собі корпоративна економічна система, яка нагадує італійський фашизм за Муссоліні своїм націоналізмом, союзом з церквою. Хоча повної схожості, повторюся, немає. Словом, те, що зараз відбувається в Росії, я вважаю, абсолютно унікальним. Хоча в історії інших країн таке в 20 столітті вже було. Те, що зараз створюється, якщо визначити стисло, – це корпоративна держава фашистського типу, упакована в радянську ідеологію, ідеологію сталінізму.
В.В.: Спікер Держдуми Сергій Наришкін днями публічно припустив імовірність виходу Росії з Ради Європи. До чого, на ваш погляд, може призвести реалізація таких планів?
А.З.: Безумовно, це призведе до подальшої самоізоляції країни. Але водночас Росія опиниться поза системою контролю, який традиційно називався «третім кошиком». Тобто ми залишимося поза контролем гуманітарних цінностей, зокрема поза системою Європейського суду з прав людини. Це знову ж зробить російський режим абсолютно самовладним. Хоча, по суті, вже й зараз рішення Європейського суду з прав людини і ПАРЄ не визнають у Росії тоді, коли це не вигідно Москві. Тому думаю, що принципово від цього буде гірше тільки Росії, російським інакодумцям і, загалом-то, вважаю, все одно буде Європі.
В.В.: Обраний мілітаристський курс в умовах вкрай важкого економічного становища країни може бути чимось виправданий?
А.З.: Буде точніше сказати, що мілітаристський курс було обрано раніше, ще до анексії Криму. Відповідно, тоді становище Росії було відносно непоганим через високі ціни на нафту, і просто Путін не знав, куди дівати гроші. Всі його наближені безмірно розбагатіли й захотіли понад те слави та влади над значною частиною світу, хоча б на пострадянському просторі. Тоді-то й почалася мілітаризація. З приходом Шойгу в Міноборони позначився вже перехід до відвертої мілітаризації Росії.
Після того як відбулися події 2014 року – анексія Криму, війна, санкції – зрозуміло, це стали дві окремі лінії: економіка Росії зазнає повної катастрофи й фахівці сперечаються тільки про те, коли відбудеться дефолт, а оборонна машина нарощує оберти. Безумовно, разом з гігантськими грошима, які витрачаються на продовження агресії на сході України та на підтримку Криму, це призведе до ще більших економічних втрат, катастрофи, важкої системної кризи.
Однак якщо Путін припинить кидати гроші в піч мілітаризації, Росія перестане бути державою з найпотужнішою континентальною армією в Європі, і тоді перспектива установи великодержавства за допомогою сили також виявиться абсолютно ілюзорною. Що нас чекає у разі продовження нинішньої політики? Швидше за все, соціальні заворушення, соціальний вибух. Ось для цього і готують сучасні антимайданівські, штурмові загони. Ну, а що станеться далі, один Бог відає.