З 24 лютого Україна недоотримала 1,5 мільярди доларів від експорту сільгосподарської продукції, такими були попередні підрахунки Мінекономіки наприкінці березня. До цього через порти Одеси та Миколаєва щомісяця експортувалось до 5 млн тонн сільгоспсировини. Але через блокаду цих портів Росією Україна зараз може щомісяця перевозити не більш ніж 0,5 млн тонн зернових. Попри це, українські аграрії розпочали посівну кампанію в усіх українських областях.
А тим часом влада шукає інші варіанти перевезення й збуту аграрної продукції, зазначив в інтерв'ю українській службі "Голосу Америки" губернатор Миколаївщини Віталій Кім. Він також розповів про безпекову ситуацію в області, роботу з відновлення водопостачання для Миколаєва та головні потреби ЗСУ.
Марія Прус, Голос Америки: Розкажіть, будь ласка, яка зараз ситуація у Миколаєві та області?
Віталій Кім: Зараз російські війська відкинуто із Миколаївщини назад до Криму, основні бойові дії на півдні України тривають на кордоні Херсонської та Миколаївської областей. Поки що лінія фронту не рухається, це позиційна війна.
Обстріли проходять щоночі, обстрілюють касетними боєприпасами «Смерч». Сьогодні вночі три людини були поранені, з них одна людина загинула в лікарні. Також обстрілюють ракетами типу «Калібр», вчора по лікарні в Баштанці вдарили теж мирний об'єкт, зруйнували там частину електропостачання, відновили вже. Так вони обстрілюють, а що до Олександрівки, то там точаться бої, інформацію розкривати не можу, але і зараз вони там йдуть дуже щільні.
У соцмережах поширюються чутки про ймовірний підрив мостів. Чи під загрозою зараз мости?
Мости є собі та є, якщо треба – розведемо, якщо треба – підірвемо. Але зараз немає таких передумов для того, щоб мости були під загрозою. Ну може в окупантів є такі плани, але мости не дуже легко зруйнувати. По-друге, є ПВО. По-третє, треба попасти. На зараз це спокійна ситуація, концентрується все більше на сході України. А руху ми не бачимо сильного. Так, тривають бої, так, вони тримають позиції, закопуються, але просування в сторону Миколаєва на зараз нема.
Чи вдається владі відновити постачання води до Миколаєва?
Щодо води ситуація – ми намагаємось її лагодити. Чесно кажучи, мені 20 хвилин тому доповіли, що не вдалось полагодити, бо два зварювальники… - там зона бойових дій, це не наша територія, там почався бій… - і вони відійшли. Будемо просити інших чи шукати тих, які зможуть під кулями працювати, варити, бо це не дуже проста задача, і для цивільних – вони ризикують. Це є проблема, там була бригада, є труба, яку треба полагодити, але почався бій, і вони відійшли.
Що зараз відбувається із посівною кампанією та яка ситуація у портах?
Порти закриті поки що без перспективи на відкриття, це основна проблема, є проблема зі збутом та з логістикою, тому що 80% експорту було через порти. Ми перебудовуємо логістику на Європу – складно, довше, дорожче, але робимо. Скажемо так, два райони з чотирьох повністю засіялись, а по частині Баштанського, частина Миколаївського району, там де ідуть по краю річки Інгул та Південний Буг, там важче з посівною. Плюс там не достатньо волого, і в нас багато озимих, тобто ми маємо зібрати врожай озимих, а потім будемо думати. Але трактори – в полі, пальне є, добрива теж – працюємо. Всі працюють, бо наша земля - годує нас.
Чимало воєнних експертів сходяться на думці, що якщо російській армії вдасться захопити схід України, то вони спробують просуватись на міста, які не вдавалось захопити раніше, зокрема, Київ, Миколаїв. Наскільки зараз ви оцінюєте загрозу для міста?
Звісно, під загрозою вся Україна, зокрема, південь України, якщо вони матимуть успіх на сході України. Але я переконаний, що наші друзі з Європи, Америки допоможуть нам із важким озброєнням, амуніцією. Адже ми боремось не лише за нашу країну, за нашу свободу. Ми - на кордоні, поряд із Європою. Я не думаю, що він (Путін - ред.) зупиниться тут. Він хоче захопити Молдову та Придністров'я. І на шляху до Молдови - Миколаїв та Одеса. Вони щодня кажуть, що хочуть захопити Польщу та інші європейські країни, вони не хочуть, щоб країни Європи вступали до НАТО. У них є свій план, а ми - стоїмо на їхньому шляху.
Яка допомога зараз найбільше потрібна Україні та ЗСУ?
Найбільше нам потрібна зброя, протиповітряна, протитанкова зброя, важка артилерія, щоб захищати нашу землю. Ми сподіваємось виграти війну і відновити кордони цілої України. Тож це залежить від допомоги наших партнерів. У нас є воля, у нас є люди, з нами правда, але у нас немає достатньо зброї, щоб здійснювати наступ.
Своє повномасштабне вторгнення Росія називає "спецоперацією" із "денацифікації". Що ви можете на це сказати, зокрема, закордонній аудиторії?
Ці заяви про нацизм в Україні цілковито фальшиві. Я на половину кореєць, народжений і живу в Україні, розмовляю російською, їм мацу. Це не проблема. У нас немає нацистів. У нас є національні сили, національна ідея, у кожної країни має бути національна ідея. І наша ідентичність дуже сильно проявилась після початку війни 24 лютого. Ми більше не сперечаємось між собою, ми не шукаємо ворогів у країні, ми не кажемо "Південна Україна", "Східна Україна", "Західна Україна", - ні, ми кажемо про південь України, північ, схід, - однієї Україні з єдиною національною ідеєю, і ми боремось проти ворога - російських окупантів.
У соцмережах місцеві жителі багато питають про генерала Дмитра Марченка, який керував обороною Миколаєва. Розкажіть, будь ласка, чому він був переведений.
Про генерала Марченка - він виконав завдання «на п'ять з плюсом». Коли було це дуже потрібно місту Миколаєву. Далі є військове рішення, він нікуди не дівся, ми з ним на зв'язку, він допомагає, виконуємо роботу. Військові вирішили, що він потрібен для більш важливого військового завдання. Я це коментувати не можу, але він свою роль дуже важливу роль відіграв у захисті Миколаєва.
Ви з початку війни багато особисто розповідали про ситуацію, зараз вашої присутності менше. Чому?
Тому що перші дні війни, не можна сказати, що вони були партизанські, але специфіка була інша. Вони проходили по територіях, були в колонах, окопувались, тільки заходили, і всі з ними воювали. Але потім вони змінили стратегію, почали стріляти по цивільних. І цивільні не змогли підходити на ту відстань, на якій може працювати невійськова людина, скажімо так, і зараз ці відстані дуже збільшились. Зараз вони окопались, перебувають у захисті, там ще чисто військова тема. І я ще про це розповідати не можу. Я міг розповідати про те, до чого мав відношення, і що я вважав за потрібне донести, щоб досягти якихось цілей. Зараз це секретна інформація, воєнна, працює ЗСУ зовсім на іншому рівні. І зараз ситуація інша, яку я не можу коментувати.
Ви називаєте себе оптимістом. За теперішньої ситуації, як і на початку війни, продовжуєте зберігати оптимізм?
Ну так, реаліст, оптиміст, - дуже схожі питання. Якщо хтось вірить в реальну картину чи робить щось задля досягнення мети, це може назватись оптимізмом. Все добре, багато роботи, є трохи втоми, але, як-то кажуть, зараз робота більш рутинна, її багато дрібної, треба вирішувати багато питань, тому такий вигляд, що це не весело. Такий вигляд, що весело, коли береш активну участь, багато рішень гострих чи швидких, які потрібно зробити. То зараз це робота, яку я робив раніше, але в іншому полі, в інших юридичних умовах та в обмежених у часі, по людях і ресурсах умовах. Все складніше, але все працює, ми все відбудуємо, ну, так треба.