Як виробляють 155-мм снаряди для артилерії: репортаж із заводу у США

Всередині Скрентонського заводу боєприпасів

Сполучені Штати постачають Україні багато сучасних видів озброєння: реактивні артилерійські системи HIMARS, зенітні ракетні комплекси середньої дальності NASAMS, зенітно-ракетні системи Patriot, бойові танки M1 Abrams. Проте критично важливим озброєнням українського війська у боротьбі з російською армією уже майже рік є артилерія. Окопна війна — а саме це відбувається у зоні бойових дій — вимагає гарматних систем 155 мм калібру, які відповідають стандартам НАТО, і снарядів до них.

Гаубиці на 155 мм - серед найбільш летальної зброї, яку США надають Україні, йдеться в нещодавньому звіті вашингтонського аналітичного центру CSIS. Такі постріли створюють потужний вибух, а снаряди влучають на відстань більше 30 км, вказують дослідники. Вони наводять дані Пентагону США про те, що на січень 2023 року військові США надали до 1 074 000 155-мм снарядів Україні і вказують, що це значно зменшило наявність таких снарядів у сховищах США і змусило натомість слати гаубиці на 105 мм та снаряди до них.

В місті Скрентон, американського штату Пенсильванія виготовляють снаряди, які в тому числі використовуються в гаубицях на 155 мм. Місто відоме тим, що тут народився теперішній президент США Джо Байден. Але також тут розташований армійський завод боєприпасів.

У 1850-х Скрентон був індустріальним центром з вугільною промисловістю та залізницею. Сьогодні більшість фабрик у місті спорожніли, і лише Скрентонський армійський завод боєприпасів продовжує активно працювати. 150 років тому це було локомотиворемонтне підприємство — про це нагадують колії на підлозі у цехах. З 1950-х завод передали армії для виготовлення артилерійських боєприпасів.

Один з найстаріших заводів США розміщено у кількох цехах. Переважна більшість роботи тут все ще виконується людьми, хоча деякі процеси роботизовані.

Все починається з того, що сталь надходить на підприємство у вигляді 6-метрових труб, кожна з яких важить близько 900 кг. Далі у роботизованому цеху їх розрізають і переплавляють при температурі близько 1090 градусів.

“Вважайте, що будь-що червоного кольору може пропекти вам руку до кісток”, — попереджає нас Річард Гансен, представник військового командування Скрентона, який проводить журналістів.

З печі сталеві циліндри перекочуються на іншу станцію — тут під дією гідравлічного пресу їх перетворюють на заготовки, довжиною близько 90 сантиметрів, які потім охолоджують до кімнатної температури.

Коли сталь майбутніх снарядів з брунатно-червоної перетворюється на гранітно-сіру, заготовки оглядають працівники фабрики, щоб переконатися, що вони відповідають вимогам візуально.

Після цього спеціальне обладнання перетворює заготовки у відполіровані оболонки із завуженими носами. Кожен снаряд підвішується на гачок, і рівномірно покривається зеленою фарбою — тепер вони схожі на боєприпаси.

На виготовлення одного снаряду потрібно близько трьох днів. Але у Скрентоні відбувається лише перший етап — далі сталеві оболонки відправляють на іншу фабрику в шаті Айова, де їх вже наповнюють вибухівкою та герметизують.

За оцінками НАТО минулого літа, українські військові використовували від 6 до 7 тисяч артилерійських снарядів на добу. Завод у Скрентоні, працюючи на максимальних потужностях, виготовляє близько 11 тисяч снарядів щомісяця.

Керівництво заводу відмовляється офіційно коментувати, чи виготовляють тут боєприпаси “спеціально для потреб України”.

Америка надіслала Україні вже більше мільйона артилерійських боєприпасів і оголосила про намір збільшити свої виробничі потужності втричі. Як повідомляє New York Times, до повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого, США виробляли близько 14 тисяч артилерійських снарядів щомісяця. Тепер Пентагон планує збільшити потужності до 90 тисяч.

Завод у Скрентоні — один із п’яти американських державних заводів, керованих приватними компаніями, які постачають боєприпаси на потреби “військових операцій за підтримки США”. Сьогодні його активно модернізують — уряд виділив додаткові кошти на сучасне обладнання та автоматизацію процесів, щоб завод міг виконувати необхідний обсяг державного замовлення.