Рабин Блайх: "Якщо Україна може послати людей в Дагестан, щоб атакувати аеропорт, то у Росії ще більші проблеми, ніж ми думаємо"

Президент Об'єднання юдейських релігійних організацій України, Головний рабин Києва та України Яків Дов Блайх знає Україну ще з часів до її незалежності. Народжений у Брукліні, він приїхав до Києва 25-літнім випускником низки американських та ізрїльських релігійних шкіл, і зробив Україну своїм домом.

Як він каже, він починав відновлювати єврейське життя України з «менше ніж нічого», і за понад 30 років допоміг створити не лише ортодоксальну єврейську громаду, яка налічує близько 100 релігійних організацій та синагог по всій Україні, але і школи, і садочки для дітей, і Теологічний інститут для релігійних чоловіків, і Вищий релігійно-освітній інститут.

Та російська агресія поставила під загрозу всю цю багатолітню працю єврейської громади в Україні, каже він. Втрат зазнали не лише синагоги, громадські будинки, база для відпочинку дітей, але і сама громада – понад 14 тисяч українських євреїв та їхніх родин виїхали до Ізраїлю протягом року з початку широкомасштабного вторгнення, згідно з даними ізраїльського уряду.

Нині рабин Блайх каже, що якщо Україні не допомогти вистояти і перемогти, то загине не лише єврейська спадщина, але і можливість побудувати демократію на цих теренах, адже, за його словами, прихід російської окупації означає лише «вбивства, пограбування, катування, розстріли» для всіх, хто не є лояльний до Росії.

У складі делегації Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій він цього тижня зустрічався з американськими політиками, посадовцями, експертами та журналсітами, щоб переконати їх, що допомога Ізраїлю не виключає, а лише доповнює допомогу Україні, і США мають допомогти обом цим демократіям у власних інтересах.

"Ми підтримуємо вас і поглиблюємо наше партнерство", - твітує за результатами зустрічі посол США з питань релігійних свобод Рашад Хуссейн. Він подякував делегації за їхні зусилля а також прапор, підписаний українськими дітьми.

У складі української делегації уродженець Америки, який вільно володіє англійською мовою і даром переконання, допомагає доносити ті месиджі, які знаходять найбільший відгук серед релігійно налаштованих американців.

Однак, не всі зустрічі відбулись, як планувала делегація. Як про тривожний сигнал колумністка газети Washington Post пише, що новообраний спікер Палати представників відмовився зустрічатися з українськими релігійними діячами.

Але українські духовні лідери є тими, хто хоче говорити з американцями напряму, особливо слова рабина є цінними для представників протестантських консервативних громад, які зі своїх релігійних переконань є прихильниками Ізраїлю.

Через недостатню поінформованість про Україну, ці громади можуть легко піддатись на маніпуляції популістських політиків та проросійську пропаганду, застерігають оглядачі.

Тому після зустрічей у Вашнгтоні та інтерв'ю для Голосу Америки, делегація українських релгійних діячів відправилася до Техасу, де вони зустрічаються з керівниками євангелістських громад.

Розмова була перекладена з англійської, скорочена та відредагована для ясності та плинності.

Наталка Чурікова, Голос Америки: Ребе Блайх, на зустрічах вам випало захищати рішення Верховної Ради України ухвалити в першому читанні законопроєкт, яким влада збирається заборонити релігійні організації, які мають відношення до країни-агресора (Законопроєкт № 8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій»).

Звісно, всі розуміють, що йдеться про Українську православну церкву Москвського патріархату.

Ви сказали, що ви мали сумніви щодо цього законопроєкту, але під час консультацій з урядом і парламентом в рамках Ради церков та релігійних організацій ви все одно підтримали це рішення. Ви можете сказати, чому?

Рабин Яків Дов Блайх: По-перше, не я маю захищати рішення українського парламенту. Це не моя робота. Просто, коли люди задають питання і ставлять під сумнів цей законопроєкт, вони мають розуміти реалії життя в Україні під час війни.

Це те, що я можу зробити. Я не виправдовую і не захищаю закон. Я роз’яснюю законопрооєкт для того, щоб люди розуміли його важливість для України, як країни, яка є у стані війни. Це по-перше.

А по-друге, я не згоден, що це впливає на Українську православну церкву Московського патріархату, тому що я думаю, що Українська православна церква Московського патріархату є спроможною знайти можливість зробити так, щоб закон її не стосувався.

Я думаю, що цей закон може вплинути на будь-яку релігійну організацію, яка не тільки пов’язана, а має джерело фінансової підтримки у країні-агресорі.

Це важка справа під час війни захищати свободи окремих осіб і організацій, незалежно від того, є вони релігійними чи ні, і водночас захищати безпеку країни від агресора, який буде шукати будь-які засоби, щоб нападати та знищувати Україну. Це є джерелом всього цього.

Тому нас усіх запитували про закон. Це не сталося на порожньому місці, голова парламенту обговорював з Радою церков та релігійних організацій необхідність закону, план ухвалення закону.

Закон ретельно вивчався релігійними організаціями. І ніхто досі з жодної релігійної організації, включно з Українською православною церквою Московського патріархату не вийшов і не виступив під час зустрічі, не сказав, що це недобре, ми цього не хочемо, ми не згодні з цим.

І причина в тому, що це має сенс. Це закон, який має сенс. Це закон, який говорить, що якщо країна-агресор збирається використовувати релігійну організацію чи будь-яку іншу організацію, щоб спробувати вплинути на людей, на життя в Україні, це небезпека для України. От і все.

Н.Ч.: З початком російської широкомасштабної агресії ви покинули Україну. Але потім повернулися і продовжуєте там бувати. Що відбувається з українською єврейською громадою?

Р.Б.: Перш за все, є різниця між рабинами та головним рабином. Рабин має бути у своїй громаді зі своєю спільнотою. Головинй рабин має наглядати за рабинами, або, як у моєму випадку, також представляти громаду в уряді, перед іншими організаціями.

Але я повернувся і буваю там досить часто, і опікуюсь спільнотами, за які я відповідаю, забезпечую, щоб там хтось був постійно та піклувався про них.

Коли почалася війна, всі втікали, тому що було небезпечно там бути – будь-де, тому що ми не мали уявлення, куди прийдуть росіяни, що вони збиралися робити. І як тільки вони прийшли, ми побачили вбивства, пограбування, катування, розстріли – тому, очевидно, на той момент було надто небезпечно повертатися в Україну.

Однак я негайно повернувся в Україну, в Карпати, де була дуже велика громада біженців, якими я опікувався, але щоб повернутися до Києва, знадобився деякий час, поки Київ не був у безпеці.

Я зміг повернутися, і відтоді повертався регулярно. Ми поновили роботу громадського центру в Києві. Синагога не закривалася, була відкрита весь час. Молитви не припинялися протягом усього часу, ми знову відкрили нашу школу, наш дитячий садок, наші молодіжні групи, наші недільні школи. Зараз ці речі знову відкрилися, хоча війна ще триває.

Світове єврейство допомагало не лише євреям в Україні, а всім, бо вважало, що це правильно

Н.Ч.: Єврейські громади по всьому світу і особливо американські, канадські, ізраїльські громади дуже допомогли, особливо протягом перших місяців російської агресії. Багато українців, коли дізналися про це, були глибоко зворушені цією увагою з боку єврейських громад. Як справи зараз? Чи все ще вони допомагають Україні?

Р.Б.: Світова єврейська спільнота справді відреагувала неймовірно. Надійшло дуже багато допомоги Україні, утому числі з Ізраїлю, Сполучених Штатів і Канади та країн Європи.

Я маю сказати, що вони допомагали не тільки єврейським громадам в Україні, але загалом – вони допомагали Україні. Це сприймалося як необхідність, потреба зробити правильну справу – спробувати допомогти людям в Україні, які зазнали переслідувань і чиє життя було під загрозою.

Але, як з усім у цьому світі, чим довше воно триває, тим менше є цікавим. Особливо зараз з тим, що відбувається в Ізраїлі, фокус і увага світової єврейської спільноти, очевидно, перемістилися на те, що зараз відбувається в Ізраїлі.

В той же час треба сказати, що багато українських організацій, які збирали гроші, їжу, одяг та інші речі, щоб відправити в Україну, на війну, отримували допомогу від євреїв, з усього світу – не лише з грошима, а й з волонтерством.

Багато ізраїльських євреїв повернулися в Україну як добровольці і служили в українській армії. Я особисто знаю кілька сотень моїх студентів, які повернулися служити в Україну, інші були волонтерами.

Н.Ч.: Зараз питання допомоги Україні та Ізраїлю обговорюється у Конгресі. Стоїть питання про те, чи потрібно узгодити допомогу в одному пакеті, чи ні. Чи вас запитували про те, кому допомагати в першу чергу, чи кому взагалі треба допомогти, Україні чи Ізраїлю?

Р.Б.: Я не думаю, що Сполучені Штати мають допомагати або одним, або іншим. Сполучені Штати є достатньо великою і сильною країною, щоб допомогти обом.

Я вважаю, що неправильно навіть так ставити запитання, тому що нас вчать не дивитися на речі поза контекстом. Не можна просто дивитися на те, що відбувається в Україні, не бачачи глобальної картини. Так само, як ми не можемо дивитися лише на те, що відбувається на Близькому Сході чи в Ізраїлі, не бачачи глобальної картини.

Подивімося на глобальну картину. Те, що я бачу, і я думаю, що бачать багато інших людей, це те, що ми називаємо віссю зла, де є Росія та Іран, які співпрацюють, Іран допомагає Росії, Росія допомагає Ірану разом із Північною Кореєю та Сирією. А потім ми бачимо тих самих гравців, які борються проти України, які допомагають підтримувати ХАМАС. Тож, має бути зв’язок.

Тож якщо США будуть боротися зі злом, проти цієї осі зла, то немає різниці, чи вони будуть робити це в Україні, чи вони в Ізраїлі, чи це ХАМАС, чи це російський уряд, який діє як ХАМАС, який тероризує мирне населення України. Важливо просто боротися з терором там, де він є.

«Україна все ще має імідж героя в Ізраїлі»

Н.Ч.: Коли стався напад ХАМАСу, багато українців висловлювали свої співчуття і солідарність з ізраїльтянами, чи ви бачили ці повідомлення?

Як відреагували на них в Ізраїлі та ширше – у світовій єврейській спільноті, знаючи, що українці далі мають свою дуже жорстоку війну, але вони проявили свою сердечність до ізраїльтян?

Р.Б.: Більшість ізраїльтян це дуже вітали. Я не можу говорити від імені уряду Ізраїлю, але, безперечно, для народу Ізраїлю, я вважаю, що було дуже обнадійливо почути та знати, що є країни, які підтримують Ізраїль.

Україна все ще має імідж героя в Ізраїлі. Україна, щодо якої були різні очікування, бо люди думали, що там маленька армія, слабка армія, очікували, що вона протримається три дні, три тижні, і ось вам, бачите – 21 місяць! Україна є у великій пошані.

Тому, я вважаю, що важливо, що Україна підтримувала Ізраїль та його боротьбу з ХАМАСом проти терору, так само, як я вважаю, що важлива підтримка Ізраїлем України у її боротьбі з Росією. Я думаю, що важливо бути на правильному боці історії.

Коли ви складаєте список тих, хто на цій стороні, і ви бачите – це Росія, Іран, Північна Корея та Сирія, а з іншого боку Сполучені Штати та Європейський Союз. І ви повинні вирішити, на чиєму ви боці. І у випадку Ізраїлю, я думаю, що вони хочуть бути на боці демократичних країн світу.

Н.Ч.: Коли ХАМАС напав на Ізраїль, Росія протягом майже 10 днів зберігала мовчанку, а потім президент Росії Володимир Путін виступив з критикою Сполучених Штатів за те, що вони витіснили Росію з мирного процесу на Близькому Сході.

Але здивувало не це, здивувала реакція єврейських лідерів Росії. Коли вже після повідомлення про напад рабин Берл Лазар танцював з Торою і, за повідомленнями російських ЗМІ, вдарився головою, однак від нього не було негайного співчуття до Ізраїлю. Що там відбувається?

Р.Б.: Думаю, рабин Берл Лазар є у скрутному становищі. Я думаю, що Путін поводиться лицемірно, коли критикує Ізраїль за те, що він захищається і переслідує ХАМАС, бо він каже, що вони «нападають на мирних жителів, жінок і дітей і залишають їх без даху над головою», але він робить те саме з Україною протягом останніх 10-ти років.

Він щодня нападає на мирних жителів, жінок і дітей похилого віку, залишаючи людей без даху над головою, руйнуючи їхні будинки і він цим займається з початку війни в Криму і на Донбасі. Отже, я не думаю, що пан Путін – це той, до кого треба звертатися, щоб захистити права людини.

А щодо єврейської громади Росії, то вона перебуває у важкому становищі. Євреїв у Росії дуже багато. Не мені вказувати їм, що їм робити. У них є свої лідери. Я думаю, вони повинні виїхати. Я це казав багато разів. Я думаю, що Росія перетворюється на Північну Корею. Вона буде ізольована. Вона вже є ізольована.

Я не думаю, що є багато оптимізму та перспектив для єврейської громади в такому місці як Росія, де є диктатура. Але це справді не моя справа казати їм, що робити.

Я можу вам розповісти, чому рабин Лазар танцював з Торою – тому, що це було свято, і у цей день ми танцюємо з Торою, і це те, що ми повинні робити в цей день. Напад стався тоді, коли було свято і євреї всього світу танцювали з Торою. Незважаючи на те, яким важким був той день, це те, що ми повинні були робити.

Питання в тому, що сталося наступного дня, коли закінчилися свята.

Чому Росія тоді не засудила напади? Або чому Путін зустрічався з релігійними лідерами, а потім того самого дня зустрівся з представниками ХАМАСу? Якщо його гаслом є «ми не ведемо переговори з терористами», то чому він з ними зустрічався? Чому російське телебачення святкувало напад ХАМАСу?

Вони дійсно святкували, вони були справді щасливими через напад, який ХАМАС здійснив 7-го жовтня. Ось у чому питання, і це питання, які ми має ставити, щоб зрозуміти, що відбувається.

Н.Ч.: Відповідь надійшла майже негайно. Через три тижні стався антисемітський погром у Дагестані. А рабин Берл Лазар ніяк його не назвав і говорив про «гармонійні взаємини» між етнічними групами в Росії. І це була його відповідь. Наскільки безпечно для євреїв залишатися в Росії після цього?

Р.Б.: Правда, і знову, це – велике питання. Я не там, і я не хочу критикувати рабина Берла Лазара. У нього важка робота, і я ні в якому разі не заздрю ні йому, ні його посаді.

Але я б сказав, що це досить цинічно говорити про те, наскільки гармонійні стосунки між народами Росії, бо це є контрольоване суспільство.

Важко уявити, як ці напади могли статися в Дагестані, чи взагалі в Росії, без відома влади. Я хочу сказати, що якби хтось написав у соціальній мережі, що вони збираються провести демонстрацію в Москві, в Санкт-Петербурзі, чи десь інде, проти Путіна, то як ви думаєте, чи поліція би дозволила, щоб це сталося?

Так, як вони дозволили, щоб сталися ці напади з лютими антисемітськими гаслами у Дагестані?

Я думав, що Путін контролює Росію, але Путін каже, що ні, що це Україна контролює Росію, тому що українці це все зорганізували. Та невже?! Слухайте, це українці посилали в Дагестан мусульман, щоб вони ганялися там за євреями? Якась безумна нісенітниця! В цьому немає сенсу!

Якщо Путін є таким слабким, якщо Росія є така слабка, що Україна може послати людей в дагестанський аеропорт, щоб напасти на літак на злітно-посадковій смузі, то Росія має ще більші проблеми, ніж ми думаємо. Ну, чи не так?

Тому, очевидно, що все це пропаганда. А ми повинні подбати, щоб люди були в безпеці.

Н.Ч.: Понад 50 тисяч євреїв з Росії переїхали до Ізраїлю з часу початку широкомасштабної агресії.

Р.Б.: Так, це досить шокує. Бо набагато більше євреїв емігрувало до Ізраїлю з Росії, ніж з України. Я думаю, люди бачать, як зараз виглядає життя в Росії, як воно буде виглядати. Майже в чотири рази більше євреїв виїхало до Ізраїлю з Росії, ніж з України.

Мабуть, це те, що їх змусило їх приїхати. Але я знаю, багато з них також повернулися до Росії. Хтось хотів уникнути санкцій, але багато хто приїхав до Ізраїлю, бо не думає, що в Росії є якась перспектива, чи майбутнє.

Вони пошлють когось напасти на єврейську громаду в Україні, або синагогу, чи єврея, вони будуть там, тому що вони це спланували, у них будуть фотографії, і це негайно рознесеться на все світ: «Подивіться, всі українці – це купа антисемітів». Це їхня пропаганда. Ось так вони працюють. Вони так працюють роками.

Якщо вони хочуть вдарити по українцях, то вони вдарять по українцях, якщо вони захочуть поцілити в євреїв, вони поцілять в євреїв, вони так і працюють. У них є машини, які створюють пропаганду. Коли їм потрібно висвітлювати погані речі про Сполучені Штати, вони будуть викладати негативні речі про Сполучені Штати. Це пропагандистська машина. Ось що воно таке.

Тому це дуже розумно переглядати російські новини і цікавитися, що вони там говорять, тому що багато з того, що вони говорять, є брехнею, багато чого спотворене, щоб показати все так, як їм потрібно.

Знаєте, я, наприклад, не читаю російські новини, якщо мені хтось надсилає посилання, і я бачу, RU в кінці, я навіть не намагаюся це читати, тому що ти ніколи не дізнаєшся правди.

Н.Ч.: Ви є рабином в Україні вже понад 30 років. І, думаю, що за цей час ви не могли не помітити, як виріс інтерес до України та українців до єврейської спадщини. Є книги про євреїв, які жили в Україні, є фільми.

Р.Б.: Так, «Довбуш».

Н.Ч.: Так, про українського Робіна Гуда, який товаришував з Баал Шем Товом, засновником хасидизму, навіть ця проєкція ізраїльського прапора на пам’ятник Богдану Хмельницькому зовсім нещодавно. Це виглядає нереально, сюрреалістично. Це виглядало як виповнення якогось старого пророцтва. Що ви думаєте про це?

Р.Б.: Богдан Хмельницький був убивцею для євреїв. Він ненавидів євреїв. Ви знаєте, що у нас є спеціальна, особлива молитва, яку ми промовляємо кожного тижня в синагозі, коли згадуємо жертв?

Це захоплююча річ, але є молитва, яка була написана ще за часів хрестових походів. І тоді було встановлено промовляти її двічі на рік у синагогах Європи. Цю молитву було запроваджено потім у Польщі та в Україні, і її треба читати щотижня на згадку того, що ми називаємо gezerot ta ve-tat це війна 1648-49 років, коли багато єврейських громад було знищено, багато людей було вбито.

Це – історія. Українці та євреї жили разом багато років, понад тисячу років. Більшу частину цього часу вони жили в злагоді та в мирі, навчаючись одне в одного багатьом стравам, багатьом традиціям і багатьом речам, які є тими самими. Але були і погані часи.

Нещодавнє підвищення інтересу українців і євреїв, євреїв, які проживають в Україні, і фільм «Довбуш», який був частково профінансований фондом Темертея, який також профінансував поїздку для нашої делегації тепер в Сполучені Штати, багато з цього – це просто історія, яка зараз виходить назовні.

Треба зрозуміти, що за царя, а потім за совєтів протягом 70-ти років за радянської влади вони контролювали те, що ви вивчаєте з історії. Якщо вони хотіли, щоб ми дізналися про українців, які воювали і робили жахливі речі з євреями, – бо в усьому, що сталося не так, звинувачують українців, – то ми про це і дізнавалися, це те, що ми почули.

Сьогодні Україна є демократією, і тому що вона демократією, є набагато більше доступу до інформації. І відкривається дуже багато важливої і цікавої інформації. Раніше ми не мали доступу до неї, а тепер маємо, і раптом знаходимо речі, які нам дуже цікаві, особливо, якщо ми хочемо вивчати і розуміти історію. Ту історію, яка була від нас прихована, і можновладці не хотіли, щоб ми про неї знали.

«Довбуш» є одним з найбільш касових фільмів в Україні. Мені довелося познайомитися з тим актором, який грає Баал Шем Това.

Н.Ч.: Лузер Тверський. Я з ним ще не знайома.

Р.Б.: Він пра-пра-правнук Баал Шем Това. Я познайомився з ним, ми провели з ним якийсь час під час однієї з моїх нещодавніх поїздок.

Це дуже цікава історична легенда, тому що ми не знаємо напевно, що відбувалося, і як це було. Але я думаю, що це важливо, щоб євреї та українці знали, як багато вони навчилися один від одного, скільки вони отримали один від одного, живучи одне з одним.

І це захоплююча історія. Історія євреїв в Україні – це не лише Голокост і Бабин Яр, це – тисяча років історії. Тисяча років життя євреїв в Україні – хасидський рух, Баал Шем Тов. Це був рух світового значення, який почався, лише уявіть собі – 200 з гаком років тому! Баал Шем Тов помер у ...

Н.Ч.: У 1860 році.

Р.Б.: Ні, у 1760 році.

Н.Ч.: Так, це ХVIII століття.

Р.Б.: Отже, 1760 рік, ви можете собі уявити, це понад 260 років тому, і хасидський рух сьогодні поширився по всьому світу, але він почався в Україні.

І це почалося з українських євреїв, а потім дуже-дуже швидко поширився. Багато великих святих рабинів жили в Україні, і я вважаю, що це захоплююча історія.

У нас є негативні моменти історії, які не можна ігнорувати. Їх теж треба вивчати. Це погроми, які відбувалися за царя і росіян, і під час війни – совєтів, меншовиків, більшовиків, бо євреям діставалося з усіх сторін в той час.

Н.Ч.: Я намагаюся сказати, що українці намагаються подивитися на свою історію очима євреїв. Чи є подібні спроби подивитися на історію євреїв в Україні очима українців?

Р.Б.: Так, я розумію.

Н.Ч.: На того ж таки Хмельницького?

Р.Б.: Він убивця! Добре, забудьмо про Хмельницького, тому що, на мій погляд, Хмельницький навіть для українців є сумнівним героєм.

Був він був героєм через те, що ми чули від росіян. А він фактично програв війну і відписав Україну «в рабство» до Росії на багато сотень років. То який він після цього герой?

Але я не думаю, що мені треба вибирати героїв для українців. Так само, як і не українцям вказувати мені, хто мої герої.

Однак для єврейської громади він завжди буде вбивцею єврейських громад. Він ніколи не буде кимось іншим. Ми ніколи не скажемо, що раз він герой для вас, то це ОК.

Але зараз ми можемо говорити про це з меншою емоційністю.

Знаєте, ближче до нашого часу є такі люди, наприклад, як (Симорна) Петлюра. Я зустрічав людей, які були жертвами, які були поранені під час погромів, які проводили солдати, якими керував Петлюра, він був відповідальний за армію, міністр оборони.

Н.Ч.: На відміну від російських погромів, які були за царя, він не віддавав таких наказів.

Р.Б.: Правильно, правильно! Я не думаю, що вони отримали накази. Наскільки я зрозумів, тому що я спілкувався з людьми, які знали Петлюру, євреями, і деякі його найближчі друзі були євреями.

Я не думаю, що він був убивцею, але він був відповідальний за дії своїх солдатів, які не були покарані, він не зупинив погроми. Є багато питань, які потребують вивчення.

Але є багато питань щодо матеріалів, за якими ми маємо вчити історію, бо одна з проблем полягає в тому, що багато матеріалів, які ми маємо вивчити, іноді створювалися або якось змінювалися, щоб вписатися в наратив, який був важливий для Росії, чи для Радянського Союзу.

І для істориків завдання полягає в тому, щоб докопатися до справжньої історії, і щоб ми дійсно могли знати, що сталося тоді, тому що для нашої історії важливо зрозуміти, що і чому сталося, і щоб боронь Боже, це не повторилося, але і для того, і щоб зрозуміти відносини між євреями і українцями.

Н.Ч.: Ви є найкращим прикладом цієї історії – ви стали промоутером України.

Р.Б.: Я вважаю, що я промоутер України, тому що моя громада там дуже зросла, тому що єврейська громада в Україні мала чудові можливості, яких в інших країнах не мали після розпаду Радянського Союзу – розвиватися, процвітати, будувати школи, будувати синагоги. Це чудово. Це дуже добре, і це свідчить про розвиток демократії в Україні.

Я завжди кажу, що чим більш демократичним стає суспільство, тим легше йому дивитися на своє минуле, і його усвідомлювати.

Історію не потрібно переписувати. Якщо ми сьогодні є демократами, у нас немає проблем сказати: «Так, це було погано. Але сьогодні ми робимо це інакше». Подивіться на (Степана) Бандеру – ніхто не каже, що Бандера був святим, і ми всі повинні бути такими, як Бандера.

Українці кажуть, що Бандера воював за нашу свободу, а євреї скажуть так, але він також, був українським націоналістом, який вірив, що Україна мала бути лише для українців. Ми можемо про це говорити, ми можемо дискутувати, можемо не погоджуватися. Ми не завжди повинні погоджуватися.

Але принаймні ми можемо про це поговорити і потім зрозуміти, в чому була проблема. Ми повинні мати можливість обговорити це сьогодні.

Україна стала дуже сильною демократією. Ось чому росіяни так засмучені. Україна має потенціал для розвитку, щоб відбудуватися набагато сильнішою і набагато кращою, ніж вона входила у війну. У цьому немає сумнівів.

Це буде виклик наступного дня після того, як війна закінчиться після того, як Україна переможе і поверне свою землю. Її потрібно буде відбудовувати, багато чого треба відбудовувати.

Н.Ч.: Ребе Блайх, дякую вам за розмову з Голосом Америки.

Р.Б.: Щиро дякую за запрошення.