Війна зруйнувала життя ще більшої кількості українців і ще більше людей в світі дізналися про війну Росії проти України після 24 лютого 2022 року, але українські історики закликають не забувати, що російська агресія проти України почалася набагато раніше.
Досі розмите бачення початку війни Росії проти України, кажуть історики, заважає розумінню її причин і може перешкоджати діям, спрямованим на те, щоб змусити Росію відмовитися від імперіалістичних загарбницьких ідей і досягти тривкого миру.
Міркуваннями щодо війни з Голосом Америки поділилися три провідні українські історики: Сергій Плохій, професор історії Гарвардського університету у США, який 2023 року видав книгу The Russo-Ukrainian war (“Російсько-Українська війна”), Володимир В’ятрович, депутат Верховної Ради, який раніше очолював Український інститут національної пам’яті і недавно видав книгу “Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну”, і Ярослав Грицак, професор Українського католицького університету у Львові, найновіша книга якого вийшла англійською мовою під назвою The Forging of a Nation (Гартування нації) - переклад книги “Подолати Минуле: Глобальна історія України”.
Наскільки великою проблемою є те, що 2024 року ми чуємо то про 2 роки, то про 10 років війни?
Володимир В’ятрович: “Різнобій навіть в тому, коли почалася ця війна, не сприяє розумінню цієї війни. Справді, для багатьох на Заході та навіть в Україні ця війна почалася в 2022 році, тому що для більшості українців, особливо десь поза межами України, саме в цей день війна ввірвалася в життя цих людей, особливо українців.
Я живу поруч з Бучою. Так от, від моїх сусідів дуже часто лунала фраза: «Хто міг подумати, що це почнеться?». Для мене це болюче, як для історика, бо мені здавалося, що вся історія кричала.Володимир В’ятрович
Саме цей день, 24 лютого 2022 року, розділив життя більшості українців на “до” і “після”. Тому очевидно, що саме ця дата дуже багатьма сприймається як початок війни. Але насправді, якщо відштовхуватися тільки від 24 лютого 2022 року, то ми навряд чи зрозуміємо коріння цієї війни і особливості її перебігу. Тому треба шукати інші дати.
Маємо офіційну дату початку російської агресії, якою є 20 лютого 2014 року. Це вже ближче до того, щоб пояснити, що те, що почалося в 2022 році - це лише наступний етап ескалації конфлікту, який почався з російської агресії в 2014 році.
З іншого боку, як історик, я вважаю, що можна копати і варто ще глибше. Для того, щоб зрозуміти цю війну, як мінімум, варто було б заглибитися десь на столітню глибину в наше минуле, тому що те, що зараз відбувається, це продовження дуже тривалого конфлікту між Україною і Росією, між українцями і росіянами, суть якого зводиться до того, що росіяни намагаються в тій чи іншій формі відновити власну Російську імперію, інтегральною частиною якої вони бачать Україну, і не бачать себе не імперією, а імперію без України. З іншого боку, українці намагаються подолати цю імперську незалежність і відновити свою незалежність.
...Найбільш болючою фразою, яку я чув після 24 лютого 2022 року, це фраза, яка лунала від дуже багатьох людей, в тому числі моїх сусідів. Я живу поруч з Бучою. Так от, від моїх сусідів дуже часто лунала фраза: "Хто міг подумати, що це почнеться?". Для мене це болюче, як для історика, бо мені здавалося, що вся історія кричала, що цього не могло не бути, що ця війна просто була неминучою. І єдине, що ми могли зробити, це краще приготуватися до цієї війни”.
Сергій Плохій: “Для мене, коли я писав книжку, це також одне з запитань, на яке я намагався дати відповідь. В кінці я вирішив, що ми маємо до діла з війною, яка почалася в лютому 2014 року з захоплення спецпідрозділами російської армії приміщень парламенту і приміщень кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Тобто фактично переворот, військовий переворот і потім захоплення, анексія Криму – це початок війни.
В перерві було два факти, які називалися Мінські угоди 1 і 2. Питання, чи вони закінчили війну 2014-2015 років, чи ні? І відповідь очевидна, бо війна де-факто на Донбасі продовжувалася. Тобто те припинення вогню вдавалося втримати на якийсь період часу, потім воно припинялося. Мінські домовленості номер один були зруйновані Росією, коли вона розпочала військові дії в січні 2015 року, щоб накинути більш важкі умови перемир'я для України, захопити Дебальцеве, відсунути трошки українські війська від Донбасу. Потім в лютому 2022 року Росія вийшла з цих домовленостей офіційно, формально перед телевізійними камерами і фактично тоді почалася повномасштабна війна.
Так що моя відповідь: ця війна почалася в 2014 році”.
Ярослав Грицак: “Немає сумніву, що, звичайно, ми маємо говорити, що Росія воювала з Україною різними способами. Бо перед початком цієї війни була війна, яка почалася з анексії Криму, Донбасу. Перед тією війною були інші війни. Ми вже забуваємо про них. Були гібридні війни, були торгові війни, митні війни, такі всі інші. Була газова війна.
Головні зусилля Сполучених Штатів Америки зав’язані якраз на те, щоб уникнути Третьої Світової війни. Тобто це є надзавдання. Головне завдання є не перемогти Росію, чи головним завданням не є врятувати Україну.Сергій Плохій
Тобто йдеться про те, що Росія міняє способи воювання з Україною, але саме ця велика масштабна війна починається до 24 лютого. Тут в мене нема сумніву - це інша війна…(Війна, що почалася 2014 року) не закінчувалася, вона триває, тому що боротьба з Крим і Донбас є. Вона просто перетекла в іншу війну.
Періодизація – це завжди питання дуже складне для істориків. Зрештою, я не вважаю, що воно таке важливе. Я надам іншу історичну паралель: зараз більше й більше істориків вважають, що Перша Світова війна почалася в 1914 році, але не відомо, коли скінчилася, тому що 1918 рік не був кінцем війни.
Міжвоєнний період не був мирним періодом. За кількістю воєнних дій, переворотів та чогось іншого, це виглядає, як просто війна іншими засобами. Історики, мають зараз тенденцію говорити не про Першу і Другу світову війну, а про тридцятирічну війну ХХ століття, яка почалася в 1914-му році, а закінчилася в 1945-му році.
За такою самою аналогією я би сказав, що Україна має свою війну починати з 1991-го року. Ми маємо по суті тридцятирічну війну, яка почалася в 91-му році з української незалежності”.
Як називати цю війну Росії проти України?
Сергій Плохій: “Це війна, в якій бере участь російська держава при значній, ми не знаємо точно соціології, при значній підтримці російського суспільства. І війна планувалася як колоніальна експедиція. Через це вона називається з російського боку до сьогоднішнього дня “спеціальна військова операція”. Але раптом стало зрозуміло після кількох місяців, що Україна – це не тільки територія, що там є народ, що там є громадянське суспільство, що там є уряд, який користується підтримкою суспільства, що там є військові сили і готовність людей захищати свою незалежність.
Тобто, війна перетворилася на війну між двома державами. І це якраз той підхід, який десь в січні, лютому 1918 року Михайло Грушевський і керівники Центральної Ради займали по відношенню до більшовицького наступу на Київ: Муравйова і тих злочинів, які відбувалися в Києві. Але з перспективи більшовиків це все була громадянська війна. І з перспективи сьогоднішньої Росії це начебто громадянська війна, бо Путін заявляє, що українці – це росіяни насправді, що українці і росіяни – це один народ.
Так що тут є кілька контекстів, в яких саме термін “Російсько-Українська війна” повертає, я б сказав, агентність, якусь символічну владу до України, до народу України, який веде цю дійсно героїчну війну проти злочинної агресії”.
Володимир В'ятрович: “Загальна назва для цієї війни однозначно потрібна, тому що мені здається, що ця назва має якраз окреслити наше бачення цієї війни. Чому ми беремо в ній участь, які ми цілі ставимо перед собою? І тут, мені здається, нічого кращого як “Війна за незалежність” не можна придумати і не варто нічого придумувати.
Я дуже скептично ставився до спроб української влади в перші дні після повномасштабного вторгнення використовувати термін “Вітчизняна війна”, апелюючи, власне, до якихось совєтських, напевно, наративів, які, вони вважали, можна використати на користь України, мобілізувати українців, бо ми теж захищаємо свою Вітчизну, як це робилося в роки Другої Світової війни. Слава Богу, зараз, мені здається, що вже відмовилися від цього наративу.
Натомість, я впевнений, що говорити про цю війну, як власне, про нашу війну за незалежність, абсолютно правильно, тому що це, крім всього іншого, окреслює наші цілі в тій війні - ми відстоюємо свою незалежність. А з другого боку воно вписує ці події від 2014 року в ширший історичний контекст України, і пояснює, що ми саме робимо - що ми, по суті, продовжуємо ту саму боротьбу, яку робили наші попередники в попередні десятиліття.
Війни є постійним супутником людської історії. Ми цього не знали, не помічали, поки не сталася ця війна... На жаль, зло є в історії. Воно не зникає...Ярослав Грицак
І ще, надзвичайно важливо, що саме таке визначення цієї війни, мені здається, дає можливість краще пояснити світові, що роблять українці, чому українці борються, що вони захищають - тому світові, який навіть не дуже хоче розуміти суть цієї війни.
Мені здається, що якраз з таким дискурсом про війну за незалежність, з антиколоніальним дискурсом Україна має, сподіваюся, таки колись вийти на ці так звані країни глобального півдня, які, на жаль, парадоксально дуже просякнуті таким антиколоніальним дискурсом.
Це для них частина їхньої ідентичності, але разом з тим вони абсолютно не розуміють української війни. Для них українська війна сприймається через викривлену оптику Росії, російської пропаганди, суть якої полягає в тому, що нібито головними імперіями зараз є Захід, який для тих країн свого часу справді був імперським; і от Росія, яка протестує проти Заходу, очевидно, веде в Україні війну антиколоніальну. Тобто тут все перевернуто просто з ніг на голову”.
Війна вже Друга Холодна чи Третя Світова?
Сергій Плохій: “Знову-таки, є паралелі з Другою Світовою. Сьогодні є визначена дата, я про неї вже говорив, 1 вересня 1939 року, яка є умовна. Є думка, і мені здається… історик Ніл Фергюсон в своїй книжці “Світ у війні” більш-менш її дотримується.
Принаймні хронологічно він дивиться на війну, включаючи також події на Далекому Сході, починаючи з 1932 року, японську агресію проти Китаю, японсько-радянські зіткнення на Халхин-Гол і так далі. Але ті події потрапляють в хронологічне коло Другої Світової війни тільки через те, що почалося у вересні 1939 року.
І в цьому розумінні, якщо дійсно виникне глобальна війна - Третя Світова, в якій братимуть участь безпосередньо своїми арміями і так далі найбільші держави світу, то ми зможемо потім дивитися десь в історію і відповідно трансформувати досвід цієї війни як початок чогось.
Головні зусилля Сполучених Штатів Америки зав’язані якраз на те, щоб уникнути Третьої Світової війни. Тобто це є надзавдання. Головне завдання є не перемогти Росію, чи головним завданням не є врятувати Україну. Головне завдання є уникнути Третьої світової війни…
Так що на сьогодні ми не маємо Третьої Світової війни. І я розумію, що зусилля Заходу якраз зосереджені на тому”.
Людство приречене на постійні війни?
Ярослав Грицак: “Я не скажу, що приречене. Я скажу, що війни є постійним супутником людської історії. Є дуже добрий проєкт Correlations of War, який почався в 60-х роках в Мічиганському університеті, і ціллю того проєкту було документувати всі війни, які ми мали за останні 200 років. Порівняти, скажімо, кількість учасників війн, міру розрушень, бюджетів і все таке інше. Це дуже велика база. І вони приходять до висновку, що останні 200 років, а, зверніть увагу, 200 років – це часи найбільшого людського прогресу, найбільшого стрибка людини, технологічного, культурного, політичного, як ми це назвемо, за останні 200 років немає жодного року, щоб не було декілька війн одночасно у світі. Були тільки декілька років, коли війни не почались.
І це дуже довга дискусія, чому є війни? Є дві тези: одна - війни є тому, що вони стаються через зовнішні причини - якісь погані інституції, чи там приватна власність, чи, скажімо, імперії. А друга річ каже, що насправді війна десь сидить глибоко в людській природі. Що за своєю основою ми десь у собі маємо зло. Якщо ми це зло не помічаємо, то ми його запрошуємо в світ. Отже, швидше всього, те, що говориться в тому дослідженні - друга точка є правдивішою.
Війни є постійним супутником людської історії. Ми цього не знали, не помічали, поки не сталася ця війна. Але це була теза, про яку раніше говорили ті, хто були більш чутливі, більш глибокі: Ганна Арендт, Альберт Камю, Тоні Джадт, мої улюблені історики, Тімоті Снайдер про це говорять, що, на жаль, зло є в історії. Воно не зникає, воно завжди там. Воно називається метафорою диявола в історії.
Знаєте, що головний обман диявола полягає в тому, щоб вдавати, що він не існує? Так само і те. Ми чомусь, з різних причин, настроєні на те, щоб бачити тільки добрий сценарій, мати віру. І це добре, звичайно, бо це нам допомагає. Але ми переочуємо, що насправді зло існує разом з нами. Воно увесь час є.
Просто кажучи, єдиний спосіб забезпечитися від війни – це готуватися до війни. Оце дуже важливо. Тому що та стара приказка “хочеш миру, готуйся до війни”, вона була правдива, як і в старі римські часи, так і залишається зараз.
І тому дуже важливо є питання, чи Європа це розуміє? Чи Європа перебудує себе? На щастя, маємо добрі сигнали, бо, по-перше, збільшуються воєнні бюджети Європи, тепер маємо заклики до створення спільної армії європейської і таке інше. Тобто це щось говорить. Знову ж таки, я кажу, що єдиний спосіб побороти диявола – це протиставитися йому, розуміти, що зло є завжди тут, і війна є завжди можлива. Я вважаю, що це, може, один з головних уроків української війни”.
Дивіться також: Павло Гінтов: "Я не можу навіть думати, щоб грати зараз російську музику"