Дональд Трамп упродовж своєї кар'єри не раз змінював політичні погляди і належність до партій. До того, як він став республіканцем, він був зареєстрований у Демократичній партії і в Партії реформ.
Але одне питання, в якому він був дуже послідовним, це міжнародна торгівля.
Починаючи з 1980-х років Трамп стверджує, що інші країни наживаються на США, користуючись ліберальністю американської торгівельної політики.
Після обрання на президентську посаду 2016 року Трамп намагався розв'язати цю проблему з допомогою мит.
Спеціальні податки на імпорт, які також називають митами або тарифами, мають подвійне завдання.
Окрім збільшення надходжень в бюджет, вони призначені захищати вітчизняну промисловість від іноземних конкурентів і заохочувати споживання вітчизняних товарів через подорожчання імпортної продукції.
У той час як Британська імперія наприкінці 18 століття відходила від орієнтованого на тарифи протекціонізму до ліберальної політики вільної торгівлі, Сполучені Штати Америки, щойно здобувши незалежність, навпаки - покладалися на мита для розвитку своїх молодих галузей економіки.
До появи податку на прибуток мито було найбільшим джерелом федерального доходу, і США зберігали порівняно високі митні ставки серед розвинених країн навіть у 20 столітті.
Однак у повоєнний період США стали світовим лідером у зниженні тарифів, сприяючи торгівлі між капіталістичними країнами на противагу державам, де панували комуністичні правителі.
А після закінчення Холодної війни у світі переважало неоліберальне економічне мислення, яке наголошувало на вільній торгівлі як шляху до економічного зростання.
В американській політиці Республіканська партія, яка наголошує на підтримці підприємництва, наполягала на ринковій політиці, тоді як Демократична партія орієнтувалася на певну підтримку протекціонізму, зокрема з огляду на свою близькість до профспілок.
Тому зосередження Трампа на тарифах виглядає як різкий відхід від попередніх засадничих принципів республіканців.
Під час президентства Трампа митні ставки сягали 30% на імпорт, починаючи від споживчих товарів, таких як сонячні батареї та пральні машини, і закінчуючи сировиною, як сталь і алюміній з широким набором мит щодо китайської продукції.
Хоча Трамп стверджував, що імпортні мита працюють на користь американській економіці, їхній вплив був неоднозначним.
Мита підвищували ціну не лише готових імпортних виробів, але й вартість імпортних складників і матеріалів, які використовувалися американськими виробниками, що зрештою перекладалося на споживачів у вигляді вищих цін.
Також, оскільки Китай та інші країни відповіли власними митами, спрямованими на експортні галузі промисловості США, то були американські компанії, які втратили доходи та робочі місця.
Серед секторів вражених найбільше, виявилося сільське господарство і адміністрація зрештою ухвалила пакет підтримки на 16 мільярдів доларів, щоб допомогти американським фермерам відшкодувати втрати у торговій війні.
Однак Дональд Трамп не змінив свою думку і під час виборчої кампанії 2024 року обіцяв у разі обрання запровадити низку нових тарифів.
Окрім розбіжностей у поглядах на їхню ефективність, підтримка мит Трампом може бути не такою радикальною, як здається.
Навіть у повоєнний період США запроваджували тарифи в деяких галузях, таких як автомобілебудування, і підтримували протекціоністську сільськогосподарську політику, надаючи субсидії фермерам.
Більше того, адміністрація президента Джо Байдена залишила в силі багато тарифів Трампа, а віцепрезидентка Камала Гарріс, кандидата від Демократичної партії на пост президента, висловлювалася за підтримку тарифів у ключових галузях.
Ця зміна поглядів в обидвох партіях на торгівельну політику відбувається на тлі активного обговорення наслідків розриву глобальних зв’язків в результаті пандемії COVID-19 і через вторгнення Росії в Україну, оскільки країни прагнуть мати свої внутрішні ланцюги постачань і зменшити залежність від геополітичних супротивників.
Хто б не переміг на виборах, повернення до позитивних поглядів на вільну торгівлю, які панували впродовж попередніх десятиліть, навряд чи відбудеться найближчим часом.
Алекс Ґендлер, Голос Америки.