Сполучені Штати зараховують до найпрогресивнiших країн, коли йдеться про захист прав iнвалiдiв. Цей захист вписаний у схвалений 1990 року закон, який не лише забороняє дискримінацію проти людей з фізичними вадами, але й вимагає повної інтеграції їх роботодавцями та академічними установами.
Однак навiть сьогоднi, через 16 років після схвалення закону, процес інтеграції проходить не без проблем. В цьому переконалася прикута до інвалідного візка дiвчина, яка хотіла помiрятися силами з однокласниками. Ще зовсiм недавно Тетяні МакФадден в школі не можна було змагатися з іншими учнями. Цього не дозволяв мiсцевий закон, який з причин фізичної загрози, яку становить iнвалiдний візок іншим, вимагав від Тетяни змагатися лише з рiвними їй, тобто з іншими iнвалiдами на візках. Однак таких в її школі не було i закон фактично вимагав від неї змагатися із собою. «Мені не подобалося кататися одній. Це було i сумно i прикро, i якось люди на мене так дивно дивилися», - згадує вона.
Однак миритися з дивним законом Тетяна не збиралася, як також не збиралася робити цього її мати Дебора, адже разом їм уже доводилось долати значно бiльшi перешкоди. Тетяна походить з Росії, де вона народилася з дефектом нервової трубки, відомим як «вiдкрита спина». Рiдна мати її покинула i вона опинилася в сиротинці Санкт-Петербургу. Там її i знайшла Дебора МакФадден. «Вона комусь там сказала: "це моя мама". Мабуть вона це знала раніше мене», - говорить Дебора.
Дебора усиновила Тетяну i забрала її із собою до США. Згодом вона адаптувала Ганну, дiвчину з вродженими вадами з Албанії. Вона переробила свiй дім, щоб пристосувати його до потреб дiвчат, а їх самих завжди заохочувала здійснювати свої мрiї, не зважаючи на вади. Тетяна так i зробила. Важкою працею вона виборола собі право взяти участь у Параолімпіаді в Афiнах у 2004 році. Там же вона здобула зрiбну та бронзову медалi. Окрилена своїм досягненням, вона разом з матір`ю взялася за іншу справу - домогтися вiдмiни закону, який у власнiй школi забороняв їй змагатися з однокласниками.
«Я казала, що буду судитися, i якщо буду судитися, то я виграю справу. Донцi буде дозволено змагатися. Однак я за грошi не судилася - дехто вiдразу судиться за мільйон доларiв - я судилася, щоб донька отримала шанс», - додає Дебора. Перед суддею Дебора доводила, що у марафонських забiгах звичайнi атлети вже давно змагаються поруч зі спортсменами на візках. Нiхто там не говорить про якiсь фізичні загрози, якi однi становлять іншим. Крім цього, пiдкреслювала вона, вiдмiна закону нiкому нічого не коштуватиме i даний вид спорту залишиться таким, яким був. Дебора виграла справу i Тетяна тепер уже змагається зі своїми ровесниками.
«Перше спільне змагання - це було для мене таке ж пiднесення, як участь в Параолімпіаді, тому що я змагалася з усіма i це пiднесення навiть вiдчували глядачi», каже Тетяна. Дебори МакФадден визнає, що їй не так йшлося про спорт. «Справа тут не була в якомусь забiгу. Тут йшлося про рівність i саме про рівність повиннi навчати у школах», - додає вона. За словами Дебори, з рішення суду скористала не лише Тетяна, а й усi решту інваліди на візках.