Рівно рік тому Україна та Росія уклали угоду про постачання газу. Її підписали після тривалих переговорів, які оглядачі назвали “газовою війною”. Російський “Газпром” вдавався до відключення українських споживачів. Україну звинувачували у відборі палива, призначеного країнам ЄС. Чи змінилося ставлення до тих подій за рік і як нині оцінюють “газові домовленості”?
Підписанню газової угоди передували тривалі і складні переговори. Сторони так і не змогли домовитися до нового року і вже зранку першого січня “Газпром” скоротив подачу палива в українську газотранспортну систему. Оглядачі назвали це “газовою війною”. Її наслідки відчули на собі європейські споживачі. Через сильні холоди Україна скоротила транзит газу в ЄС. Однак в ніч на четверте січня у Москві українська державна компанія “Нафтогаз” і російський “Газпром” нарешті досягли компромісу. Згідно пятирічної угоди, ціна на газ для України зросла майже вдвічі - до 95 доларів за тисячу кубометрів. Втім це виявилося значно дешевше, ніж вимагала Росія. Зростання ціни мало компенсувати підвищення плати за транзит російсського газу до Європи. Її підняли майже в півтора рази.
Тодішній керівник “Нафтогазу” Олексій Івченко назвав ті домовленості історичними:
“Ціна на газ і транзитна ставка може змінюватися за взаємною згодою сторін. Якщо не буде згоди сторін, значить залишаються ті умови, які діють. Ми сьогодні здобули енергетичну безпеку держави. Тому що ми перейшли на абсолютно ринкові стосунки між суб’єктами господарювання”.
Однак оптимізм тодішнього керівника “Нафтогазу” поділяли далеко не всі. Найбільше критики викликало включення до схеми постачання газу в Україну посередника – маловідомої компанії “РосУкрЕнерго”. Саме вона стала ексклюзивним постачальником газу в Україну на пять років. За газові угоди парламент висловив недовіру тодішнім керівникам української енергетики.
Критично їх оцінили і у Вашингтоні, про що неодноразово говорив тодішній посол Сполучених Штатів в Україні Джон Гербст:
“Якщо український уряд хоче переглянути ці газові угоди, позбутися від підозрілого посередника “РосУкрЕнерго” – американський уряд надасть підтримку”.
Вашингтон ініціював розслідування стосовно “РосУкрЕнерго”, яку підозрювали у звязках із російською мафією. Під його тиском компанія визнала, що одна половина її акцій належать російському “Газпрому”, а інша – двом громадянам України.
Напередодні нового року впливове ділове видання “The Wall Street Journal” повідомлило, що американське міністерство юстиції та ФБР активізували слідство у справі “РосУкрЕнерго”. Слідчі перевіряють чи має причетність до цієї компанії Семен Могилевич. Уродженця Києва у Сполучених Штатах розшукують за здирництво, фінансові махінації та відмивання грошей.
Не виключено, що посередником у схемі постачання газу в Україну може бути і новий уряд, ядро якого складає Партія регіонів. Він підписав нові угоди із “Газпромом”, згідно з якими ціна на паливо зросла до 130 доларів. Олексій Івченко назвав це поразкою кабміну пана Януковича. Оскільки при піднятті ціни на газ відповідно не зросла ставка за транзит російського палива до Європи.
Не зважаючи на аргументи пана Івченка, критиків газових домовленостей річної давності нині багато і в новій команді президента Ющенка. Заступник глави президентського секретаріату Олександр Чалий вважає газові угоди четвертого січня найбільшим провалом української зовнішньої політики за минулий рік. В інтервю тижневику “Дзеркало тижня” він назвав їх Перл Харбором української енергетичної дипломатії.
З цією думкою погоджується керівник енергетичних програм Центру імені Разумкова Володимир Саприкін. Він звертає увгагу, що механізм формування ціни на газ для України й надалі залишається непрозорим. Попри те, що вона мала визначатися на ринкових засадах з урахуванням світової коньюнктури.
Володимир Саприкін: “Було зроблено багато помилок українськими керівниками, які підписали якісь такі недолугі документи, які залишають Україну в підвішеному стані. Тобто зважаючи на політичні кроки України, буде визначатися й економічна ціна на газ”.
Оглядачі кажуть – одне із досягнень минулорічних газових угод – те, що Україна на відміну від Білорусі не віддала у власність Росії свою газотранспортну систему. Однак зауважують, що її можна втратити через борги, які має “Нафтогаз” перед численними кредиторами.