В Україні зростає запит на альтернативу трьом помаранчевим силам. Таким, на думку політологів, є один із наслідків підтримки Блоком Юлії Тимошенко “Закону про Кабінет Міністрів”.
В Україні 12 січня демократичним шляхом відбулась узурпація влади. У таких парадоксальних термінах політологи оцінюють події минулої п’ятниці, коли Верховна Рада проголосувала за нові, не передбачені Конституцією, повноваження Кабміну. Не змінивши жодної літери в основному законі, змінили конституційний лад, – зазначає Андрій Єрмолаєв з Центру соціальних досліджень “Софія”:
“Конституційний процес продовжується не лише у формі змін до Конституції, а й у формуванні нових норм поза межами тексту Конституції. В п’ятницю, якщо ми закриємо очі на гостроту політичної боротьби, суперечки про те, хто кому головний, було розглянуто кілька ключових питань, пов’язаних з новим конституційним устроєм”.
Баланс влади порушився: у Президента стало менше повноважень, у прем’єр-міністра більше. Проте, як стверджують політологи, це ще не парламентська республіка. Бо ще не впроваджено норму, за якої президена обирає парламент. Крім того – нагадують вони – у Польщі і Литві повноваження президентів навіть менші, ніж нинішні “обрізані” у Ющенка. Отож, за прогнозами експертів, попереду нові раунди “холодної війни” між гілками української влади, і рік обіцяє бути не нудним.
Навіщо це зробила Юлія Тимошенко? Міркуючи над мотивами, що змусили досі непримиренну опозиціонерку посадити Януковича на трон, експерти припускають: останнім часом БЮТ залишався за бортом основних політичних домовленостей. Голосуючи за виграшний для реґіоналів закон, Тимошенко намагалася повернути собі ту увагу, яка відповідає потенціалу її політичної сили – другої за величиною в парламенті.
Розрахунок, на думку політологів, полягав ще й у тому, що лідерці БЮТ не вигідні безконфліктні сценарії. Загострити драматургію, спонукати до більш конфліктного розвитку подій аж до скасування політреформи і дострокових виборів – такою, за словами експертів, може бути таємна мета гри Тимошенко.
Та хоч би які були мотиви, репутація віднині зіпсута. А серед сил Майдану вже не залишилося нікого “білого й пухнастого”. Говорить відомий політолог Олесь Доній:
“Після цього голосування можна, на жаль, ставити крапку на міфах про ідеали Майдану і про те, що є сили, які сповідують ці ідеали. Адже в той чи інший спосіб всі три помаранчеві сили пішли на співпрацю, або намагалися піти на співпрацю зі своїм політичним антагоністом – Партією реґіонів. Першою це зробила Соцпартія, яка ввійшла в Антикризову коаліцію, другою це зробила Наша Україна, яка спробувала створити з реґіоналами широку коаліцію, хоча це і не вдалося, і третім це зробив Блок Юлії Тимошенко, який показав, що залежно від конкретних кон’юнктурних питань вони готові іти так само на тимчасову співпрацю з реґіоналами. Тобто говорити, що зараз залишився хтось із цих трьох сил як “лицар світла”, очевидно, не доводиться”.
З Донієм погоджується експерт Центру Разумкова Юрій Якименко:
“Цим рішенням БЮТ втрачає свою, так би мовити, політичну щирість і унікальність своєї позиції як опозиційної сили. І вона стає в ряд таких самих політичних сил, як, скажімо, СПУ – партія, яка після рішення Мороза змінила свою позицію на діаметрально протилежну. І певна частина виборців опиниться в ситуації дезорієнтації і можливості для нового вибору”.
Цей вибір буде пов’язаний з політиками, які зараз мають динамічний рейтинг, наприклад, Юрієм Луценком. Такої ніші для нових політичних проектів, яка з’явилась зараз, до нового року не було. У цьому політологи вбачають принципову новизну ситуації.