Днями у столичному Вашингтоні побувала депутат Верховної Ради та відома співачка України Руслана Лижичко. У щільному графіку запланованих зустрічей їй вдалося викроїти час для участі у Слов'янському фестивалі. Про мету своєї поїздки та враження від неї Руслана поділилася у розмові із Мирославою Ґонґадзе.
МҐ: Яким був Ваш месидж до публіки, частина якої розуміє українську мову, розуміє українську музику, а інша частина не розуміє цього зовсім?
РЛ: Там було дуже багато американців. Я бачила по їхніх очах, що вони просто не розуміли, що відбувається. Спочатку вони просто стояли, а потім почали танцювати разом з нами. Я думаю, що месидж один: вони дивляться на енергетику, вони дивляться на дух, вони дивляться на екзотику. А ця екзотика зроблена професійно і вона їх торкає за живе. І це те, що відбувається під час наших виступів у всьому світі.
Там було дуже багато драйву, дуже багато позитивних емоцій, дуже багато стягів, в тому числі блакитно-жовтих. Ми дуже тішилися. Була надзвичайно чудова атмосфера.
А ті, хто були біля сцени – українці, яких ми збираємо у всьому світі на кожному концерті – завжди мають шалене піднесення. Вони співають разом з нами і вони хочуть завжди бачити Україну серед перших. Українці, які співають українські пісні, завжди хочуть, щоб Україна була першою, щоб вона була на міжнародній арені. У кожному українському серці є ця мрія, і ми думаємо, що ми робимо її реальнішою.
МҐ: Руслано перейдімо від музики до політики. Ви виступали у Центрі Вудро Вілсона, а також будете мати зустрічі з американськими посадовцями. Який тут месидж?
РЛ: У всіх робочих візитах закордон я намагаюся говорити людям, що ми - молоде покоління політиків. Ми формувалися в абсолютно інших умовах, маємо інакше мислення. У нас є нова ментальність, нові ідеї, які однозначно є прогресивними. І не йдеться про експеримент. Йдеться про ноу-хау, про нову Україну, про ті можливості та потенціал, які наше покоління бачить абсолютно прогресивніше. І очевидно, що з цим підходом старим політикам треба рахуватися.
Застарілі схеми все ще працюють в Україні. Це те, з чим я зіштовхнулася у парламенті. Ці схеми, які, можливо, залишилися ще з радянських часів не трансформуються. Через це багато процесів стоїть на місьці і ми хочемо це все зрушити.
МҐ: Ви часто буваєте у різних куточках України, розмовляєте з елітою та пересічними людьми і на Заході, і на Сході. Чого, на Вашу думку, не вистачає українцям для того, щоб вирішувати проблеми та розмовляти зі світом на рівних?
РП: На сьогодні – і ми маємо це собі відверто сказати – не вистачає амбітності та національної гідності. Це те, чого просто бракує. Ми повинні прагнути дивитися українські фільми – і тут мова йде не лише про переклади українською. Ми повинні розвивати абсолютно все, що стосується культури, що стосується національного. Українська еліта зобов’язана мати цю програму. Це основа будь-якої держави і нації, а Україна, на 16-му році незалежності, цього все ще не має.
Ми говоримо про статус інших мов в Україні, але в той же час не маємо основного. Ми турбуємося про речі, для яких є менша загроза, аніж для всього українського. Я про це дуже багато говорю в Україні. Весь світ прагне української екзотики. Це стосується усього - ідей, наукових праць, культури, будь-якої ініціативи від України. А в Україні цього не розуміють, вважаючи пріоритетнішими інші питання.
МҐ: Як ви ставитеся до розпуску парламенту і що ви будете робити у випадку, якщо це трапиться?
РП: Будемо боротися за демократію. Це те, що сьогодні відбувається в Україні. Я хочу, щоб більшість людей, які правильно аналізують процеси, розуміли, що люди, які виходять на вулицю, мають надію. Це найголовніше, що виходячи на вулиці і шукаючи відповіді, вони мають надію. Це той фундамент, на якому буде триматися українська демократія.
Зараз всіх зусиль треба докласти до того, щоб демократія перемогла за будь-яких обставин. Але ситуація є дуже непростою. Я думаю, що підуть маніпуляції, почнеться підміна якихось понять. Адже політики, які сьогодні говорять про мир, злагоду, та єдність, дуже часто самі загострюють цей конфлікт.
Я хочу тільки одного, щоб Україна була єдиною, і ми всі були разом. Коли Львів любить Донецьк. Донецьк любить Рівне, Рівне любить Одесу, Одеса любить Кривий Ріг, і такою є вся Україна. І ми не хочемо мати таку політику, яка з одного боку посміхається, а з другого - поглиблює цей конфлікт.