В Україні продовжується політичне протистояння. І внаслідок останніх дій опозиції передбачити вихід із цієї кризи стає дедалі важче. Про можливі політичні наслідки останніх подій йтиметься у розмові Мирослави Ґонґадзе із політологом, викладачем університету Джонса Гопкінса Сергієм Куделею.
МҐ: Пане Сергію, чим, на Вашу думку, викликана відмова депутатів опозиційних фракцій від своїх мандатів?
СК: Якщо в такий спосіб депутати хотіли допомогти Ющенку, то вони мали зробити це до другого квітня. Якщо вони справді вірять у конституційність Указу Президента Ющенка, то для чого створювати додаткові підстави для розпуску парламенту. Тому я думаю, що справжня причина цього демаршу те, що Юлія Тимошенко не вірить у залізну волю президента, хоча і говорить про неї. Тимошенко відчуває, що Ющенко і Янукович наближаються до компромісу, адже ми знаємо, що Європа і Сполучені Штати вимагають зараз від політичних еліт сісти за стіл переговорів і дійти до цього компромісу. І в такий спосіб лідерка БЮТ намагається надіслати сигнал президенту, що всі мости спалені і назад дороги немає. Тимошенко боїться, що вона може лишитися за лаштунками і за дужками цього компромісу.
МҐ: На яких умовах можливий компроміс між прем'єром та президентом?
СК: Конфлікт триватиме доти, поки кожна сторона вірить у свою перемогу. Президент Ющенко вірить, що він може домогтися дострокових парламентських виборів, а прем’єр вірить у те, що цьому можна запобігти. Гадаю, що компроміс, як і під час Помаранчевої революції, можливий тоді, коли обидві сторони зрозуміють, що між ними існує силова рівновага. І поштовхом до цього компромісу може стати рішення Конституційного Суду.
МҐ: Зараз обидві сторони конфлікту з одного боку апелюють до Конституційного Суду, а з іншого – висловлюють сумнів щодо його об'єктивності. Чи може рішення Конституційного Суду в таких умовах викликати довіру суспільства?
СК: Думаю, що політичні еліти, близькі до президента і опозиції грають у дуже небезпечну гру, вони фактично розхитують усю судову гілку влади в Україні. Суди ніколи не бувають стерильними від політичного впливу, ми пам’ятаємо рішення Верховного Суду у Сполучених Штатах 2000-го року, коли судді розділилися залежно від того, хто їх призначав – республіканці, чи демократи. І тоді більшість було тих, кого призначали республіканці і відтак віддали перевагу Джорджу Бушу на президентських виборах. Тому Конституційний Суд повинен залишатися арбітром, якщо політики справді вірять у верховенство права.
МҐ: Чи вважаєте, Ви, що в таких умовах можливе рішення Конституційного Суду і що передбачає таке поняття, як політико-правове рішення?
СК: Спочатку є правове рішення Конституційного Суду, а потім є реакція політиків, які сідають за стіл переговорів і вирішують як їм працювати далі. І я думаю. Що це найбільш ймовірний сценарій розвитку майбутніх події. Рішення КС не вирішить кризи остаточно, але це змусить політиків домовлятися. І Юлія Тимошенко намагається загострити конфлікт, бо вона боїться, що цей компроміс може залишити її поза грою.
МҐ: Усі політичні сили сьогодні апелюють до суспільства. Чи зможуть зараз громадяни відіграти таку ж вирішальну роль, яку вони відіграли 2004-го року?
СК: Ми пам’ятаємо, що 2004-го року суспільство було справді творцем історії. Люди були гордими, гідними і змінили хід історії в Україні. Зараз люди, на жаль, у кращому випадку просто спостерігачі, у гіршому випадку вони обслуговують певні політичні інтереси і ми знаємо, що вони стоять на майданах за якихось 100 – 150 гривень. Тому тепер історію вирішують еліти і саме на них лежить відповідальність за майбутнє України.