Пропоноване посилення обмежень на перебування у Великобританії висококваліфікованих робітників-іммігрантів викликало в країні бурхливі дебати на всіх рівнях, від законодавчого до громадського. Зокрема комісія парламенту нещодавно заявила, що такі заходи були б незаконними і несправедливими та призвели б до депортації приблизно 50 тисяч людей.
За офіційними даними у Великобританії від 2002-го року зареєструвалося понад два з половиною мільйона робітників-іммігрантів. До їх числа належить робітник з Польщі Збіґнєв Свік:
“Мої перші дні тут були нелегкими, бо я тужив за дружиною, ріднею. А вже коли розпочалася робота, то ніколи було сумувати, бо працюю зранку до вечора”.
Фактично Збіґнєв прибув на професійні курси, залишився, знайшов роботу на будівництві. Відтак перетягнув сюди свою родину та згодом відкрив власний бізнес. У Великобританії зареєстровано 220 тисяч робітників з Польщі. Що ж стосується загального числа іммігрантів із Східної Європи, то їх у Великобританії після останнього розширення ЄС налічують 700 тисяч. Більшість мігрантів виконують чорну роботу – замітають вулиці, займаються садівництвом, будують дороги.
Представник Міграційної вахти Ендрю Ґрін каже: “Польська еміграція – добра новина для заможних класів, бо вона постачає дешевих нянь та дешевих працівників ресторанів. Серед них є чудові садівники і водопровідники. Однак якщо ви – британський водопровідник, вас це не тішить”.
Ендрю Ґрін каже, що тисячі кмітливих та високоосвічених польських робітників становлять на робочому ринку серйозну конкуренцію дослівно мільйонам британців, які часто не мають відповідних кваліфікації та освіти. І тому у британському суспільстві не припиняють дебатувати: яку конкретно кількість іноземних робітників слід впустити до країни і на який час. Є ще й інший фактор, – каже експерт Центру за європейську реформу Гюґо Бреді:
“Люди завжди боятимуться чужинців. І їм не подобається, коли новоприбулих стає багато, навіть якщо вони самі з цього і користають. Упередженість не зникає”.
Що ж стосується іммігрантів, то пріоритетом для них залишається поліпшення життєвих умов для себе і своїх родин. Дехто відтак планує повернутися додому, а дехто – ні.
