В будинку на вулиці Вайтгед Ернест Гемінґвей жив в тридцятих роках. Сьогоднішнім гідом в будинку-музеї є Джо Бенджамін:
«Гемінґвей прибув сюди, коли йому був тридцять один рік, і купив цю нерухомість за вісім тисяч доларів. В тисяча дев’ятсот тридцять першому році це були великі гроші.»
В ту пору Сполучені Штати переживали велику депресію – економічну кризу, яка важко вдарила також і по Кі-Вест. Місцеві жителі були відображені письменником в романі «Мати і не мати» про Кі-Вест цього періоду.
Джо Бенджамін розповідає, що в тридцятих роках половина з дванадцяти тисяч мешканців острова залишили його. Роботи не було, сміття накопичувалось на вулицях – це був страшний період для Кі-Вест. Відтак сюди прибув Гемінґвей. Він приїхав не тільки писати, а й рибалити. Він захоплювався рибальством, тож до Кі-Вест він приїхав з цих двох причин.
Захоплення письменника віддзеркалені в убранстві будинку. У вітальні стоїть модель його рибальського човна Пилар. Виловлена риба готувалась переважно на цій кухні, спеціально побудованій для Гемінґвея його дружиною Полін.
Ще одним захопленням письменника було полювання. Але не всі трофеї в холлі здобув він сам.
Брюстер Чемберлейн, який займається спадщиною письменника в місцевому історико-мистецькому музеї – розповідає, що багато творів зародились або були написані саме тут:
«Він багато писав тут. Тут він створив «Смерть після полудня», низку чудових новел. «Коротке щасливе життя Френсис Макомбер», «Сніги Кіліманджаро», «Зелені пагорби Африки». Тут він почав «По кому б’є дзвін», хоч більшу його частину написав на Кубі.»
Гід Джо Бенджамін вказує, що живою ниткою, що пов’язує сьогодення з перебуванням Гемінґвея в Кі-Вест, є шістдесят котів – нащадків його колишніх домашніх улюбленців:
«Люди приїжджають з усього світу, щоби відвідати дім-музей Гемінґвея. Не всі вони знають щось про самого письменника, але вони люблять котів. Так що багато хто просто відвідує котів.»
Гемінґвей дуже любив своїх котів. Він побудував для них поїлку, перероблену з пісуара з його улюбленого місцевого бару СлаппіДжо. Сьогодні, через багато десятиріч, ця ще працююча поїлка служить своєрідним монументом почуттю гумору Гемінґвея і його перебуванню в Кі-Вест.