У Росії опубліковано перші три томи документів про катастрофічний у наслідках голод у Радянському Союзі на початку тридцятих років. Російські офіційні особи твердять, що масовий голод був результатом невідповідної політики Кремля, тоді як Україна вважає голод актом геноциду.
У першому із трьох томів подано приблизно шість тисяч документів про голод 1930-их років, деякі з яких розсекречені недавно російськими органами влади. Книгу документів опубліковано після десятиліть, на протязі яких навіть згадати про голод було заборонено, навіть тим, що його пережили.
Книгу і відеодиск представили російські історики та архівісти на прес-конференції 25-го лютого в Москві.
Висновок науковців підтверджує позицію Кремля, що голод не обмежувався лише до України і що його жертвами стали переважно селяни і землевласники не з огляду на їх національність, а з огляду на їх приналежність до певної соціальної верстви.
Організація Об’єднаних Націй характеризує геноцид як дії з метою знищення, повністю або частково, національної, етнічної, расової або релігійної групу. В цьому не згадується про окремі верстви населення.
Історики кажуть, що Йосиф Сталін наказав конфіскувати зерно в урожайних регіонах Росії, Казахстану, Північного Кавказу та України, щоб не лише зламати опозицію до колективізації, але також для збільшення експорту зерна для придбання зброї і фінансування індустріалізації. Російський історик Віктор Кондрашин каже, що голод був результатом невідповідної політики. Він підкреслює, що не було іншої прихованої мети в справі голоду. Він додає, що навіть Сталін не хотів і не планував голоду. Історик висловлює думку, що він був результатом помилок і прорахунків у зв’язку з невідповідно планованою політикою колективізації.
Проте заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк категорично відкидає твердження Кондрашина. Він вказує на заяву Сталіна із січня 1933-го року, в якій диктатор виступив з погрозою на адресу українських селян, кажучи: «віддайте своє зерно, бо в іншому разі будете покарані».
В Україні, голод 1932-33 років вважають Голодомором, при чому багато хто домогається визнання його актом геноциду. Верстюк каже, що у випадку України метою Сталіна було зламати непокірну республіку, щоб таким чином підкорити собі і інші складові СРСР.
«Радянський Союз у двадцятих роках зовсім не був схожий на Радянський Союз, який ми ще пам`ятаємо – Радянський Союз повоєнний, як унітарна держава з формальним поділом на якісь союзні республіки. Ця модель відбулася саме після Голодомору. Зламати Україну значило поставити і другі союзі республіки під абсолютний послух Сталіну – що і було зроблено».
Верстюк звертає увагу на те, що штучний голод в сільських районах України супроводжувався великим голодом в українських містах, чого не сталося у міських районах Росії. Він також вказав на так звану паспортизацію, запроваджену у 1933-ому році, щоб унеможливити українцям виїзд з республіки в пошуках продовольства, і водночас на страти українських інакомислячих лідерів та інтелігенції. За його словами, на місце української мови в школах запроваджено російську, а до районів, спустошених голодом, надіслано переселенців з інших радянських республік.
«З Росії в Україну ніхто не тікав. Натомість було організоване, планове переселення селян в Україну. Ми знаємо, був створений спеціальний переселенський комітет і десятки тисяч людей по рознарядці направлялися звідти у ці спустошені села. Це зафіксовано документами».
Однак керівник Російського державного архіву Володимир Козлов відкидає твердження про геноцид в Україні. Він каже, що немає ні одного документа, який посередньо вказував би на прийняття стратегії якоїсь окремої стратегії щодо українців, тим більше стратегії, скерованої на геноцид.
Владислав Верстюк каже, що документально це мабуть ніде не зафіксовано, тому що більшовики не були такими наївними, щоб свої наміри викласти на папері. Однак він звертає увагу на те, що Кремль кілька років відмовлявся визнавати факт, що у деяких частинах СРСР панував голод, хоча у нього була наявна про це інформація. Це підтвердила директор Російського державного економічного архіву Олена Тюріна, яка сказала, що документи повністю відкидають твердження, що центр не знав про те, що відбувалося в регіонах. Вона каже, що центр знав все дуже докладно, до найменшої подробиці.
Російські офіційні особи звинуватили українських керівників у політизації голоду і в намаганні внесення розколу між населенням обох країн. Росія і Україна також не погоджуються щодо кількості жертв Голодомору.
Дослідник Валерій Тишков з Російської академії наук закликав до проведення докладного аналізу і піддає суворій критиці російських істориків за те, що він вважає штучним завищенням кількості жертв жертв голоду у Росії у відповідь на українські цифрі, які сягають від шести до десяти мільйонів. Єдине, в чому сторони погоджуються, це в тому, що в результаті голоду в по всій території СРСР загинули мільйони людей.
У листопаді минулого року президент України Віктор Ющенко, в рамках церемоній для відзначення 75-ліття трагедії, привселюдно закликав до вшанування пам`яті її жертв.
«З братньою шаною і співчуттям схиляємо голову перед усіма, хто, як і ми, постраждав від сталінського режиму – росіянами, білорусами, казахами, кримськими татарами, молдаванами, євреями і десятками-десятками інших націй. Наш біль додає нам сили і гідності. Ми закликаємо усіх, і насамперед Російську Федерацію, спільно, як справжні, чесні і чисті один перед одним брати, засудити злочини сталінізму і тоталітарного Радянського Союзу».
Кремль не відреагував на заклик пана Ющенка, а президент Росії Дмитро Медведєв відмовився від запрошення взяти участь у церемоніях, що проходили в Києві.
Низка країн вже визнали Голодомор геноцидом – серед них Канада, Австралія, Італія і Польща. Конгрес США не проводив окремого голосування в цій справі, однак в одній із своїх резолюцій говорить про Голодомор як про геноцид.
