Штат Мейн на північному сході США славиться своїми величезними раковими тваринами – омарами, які вважаються кулінарною розкішшю у найвідоміших ресторанах світу.
Але життя людей, які виловлюють омарів, важко назвати легким: довгі години праці, непередбачувана погода, ціни, що постійно коливаються. Останнім часом до цього списку долучилась чергова турбота. Місцеві люди називають її омаровою війною. За законом, дно океану не належить нікому, тож номінально для виловлювання омарів потрібна лише ліцензія. Але ті, хто приєднуються до загонів ловців омарів, швидко навчаються місцевих неписаних правил.
Поштові картки штату Мейн майже завжди зображають маяки і омарів, за яких останнім часом розгорнулась справжня війна.
«Все сталось ось тут. Вони пройшли ось тут», – каже ловець омарів Диккі Макмеган.
Він показує, де конкурент прорубав діру в його човні аби потопити судно. «Вони явно збирались викинути нас з бізнесу. Але їм це не вдалось», – додає Диккі.
Макмеган ловить омарів з десяти років, як і його батько перед ним. І це вельми непоганий бізнес. У Мейні щороку ловлять близько дев’ятнадцяти мільйонів омарів – більше, ніж будь-де у світі.
За останні 15 років кількість ловців омарів тут подвоїлась. Але у зв’язку з рецесією ціни на них впали. Тому цього літа пристрасті тут закипіли.
На сусідньому острові ловець-ветеран нещодавно стріляв і поранив новачка. Цього тижня хтось затопив три човни ловців і знищив сотні придонних пасток.
Говорить автор книжки «Омарівські банди Мейну» професор Джеймс Ачесон:
«Це щось новеньке. Я досліджую цю промислову галузь більше 35 років і ще ніколи не бачив нічого подібного».
Місцева громада настільки тісно пов’язана, що практично всі знають, хто потопив човни. Однак, знати і довести, дві різні справи.
«Он той човен – бачите? Сфотографуйте його. Нічого більше я сказати не можу», – каже місцевий житель.
А між тим, незважаючи на війни, ловці омарів продовжують свою щоденну роботу – як і покоління їх попередників перед ними.