Київ - 27 квiтня. В Україні скорочується безробіття і росте зайнятість населення. Проте відбувається це переважно за рахунок некваліфікованої праці.
За даними останнього перепису, в Україні 28 мільйонів людей працездатного віку. Два мільйони з них безробітні – принаймні такою цифрою оперує офіційна статистика. Тими, хто найбільше потерпає від незайнятості, є сільське населення, молодь до 25 років і мешканці західних регіонів. Найнижчий рівень безробіття у Києві – близько 5 відсотків, найвищий – у Тернопільській області, де 13% громадян не мають роботи. Свого піку безробіття сягнуло в 99 році, останніми ж роками невпинно іде на спад. За даними Держкомстату, якщо у 2002-у рівень безробіття по Україні становив 9,8%, то у 2003 році вже 9,1%. На думку директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького, таке суттєве скорочення відбиває пожвавлення в економіці. За його словами, кваліфікований робітник сьогодні без роботи не залишиться:
«Кваліфікаційний склад безробітних різко відрізняється від того, який був ще 3-4 роки тому. Якщо тоді на обліку в Службі зайнятості можна було зустріти людей робітничих спеціальностей з високим рівнем кваліфікації – токарів, фрезерувальників, слюсарів, зварювальників, то сьогодні таких безробітних практично немає», - каже директор Державного центру зайнятості.
За словами Галицького, найбільшим попитом користуються також професії мендежера, банківського працівника, дизайнера, бухгалтера; бракує вчителів, медсестер, продавців; багато заявок на водіїв, трактористів, будівельників.
Зайнятість населення росте, але в останні роки на українському ринку праці з`явились нові, подеколи несподівані проблеми. І перша з них – робоча сила уже не така «найосвіченіша» і «найякісніша», якою традиційно вважалася колись. Говорить науковий консультант Президента України, керівник Інституту демографії та соціальних досліджень Академії наук Елла Лібанова: Найкваліфікованіше населення сьогодні просто покинуло країну. Воно просто поїхало шукати кращої долі за межами України. І це не може не тривожити владні структури, це мусить стривожити тих, хто формує освітню політику і тих, хто займається проблемами ринку праці».
Крім якості української робочої сили, кращого залишає бажати структура зайнятості. Чверть усіх працюючих в Україні зайняті в сільському господарстві – як каже Елла Лібанова, це жахлива цифра, якщо порівняти, скажімо, з трьома відсотками сільських виробників у Канаді. Ще одна проблема, за її словами, - це якість робочих місць. Хоч зайнятість начебто й росте, але росте головно за рахунок молоді до 20 років і пенсіонерів та професій, що не потребують кваліфікації: сторожів, двірників, підсобних працівників у торгівлі. Дуже висока і зайнятість в особистому підсобному господарстві – 7% населення, за даними перепису, покладається на картоплю зі свого городу як на основну стратегію виживання. Такі парадокси нинішнього українського ринку праці. З одного боку, на нього тисне 2 мільйони безробітних. З другого боку – 7 мільйонів громадян України працює не вдома, а за кордоном. З третього боку – вже зараз значні сегменти ринку праці мають проблеми з нестачею кваліфікованої робочої сили. І як кажуть експерти, головною і визначальною проблемою на ринку праці в Україні є не стільки безробіття, скільки низька зарплата, яка часом, особливо у сільських регіонах, не набагато вища за ті 100 гривень, які отримує на біржі праці офіційно зареєстрований безробітний.