Поранений доброволець з Каліфорнії розповів, як російсько-українська війна забрала у нього око і мрію, але навчила не боятися смерті  

Американський доброволець з Каліфорнії Джіо Роман отримав важку травму голови та втратив око в бою за незалежність України. На українському фронті він служив рік військовим медиком у 59-ій бригаді. Допоки мало не загинув.

30-річний каліфорнієць розповів Голосу Америки, про те, як війна забрала в нього не лише око, але і мрію, а також про те, як на українсько-російській війні він позбувся страху смерті, пережив моменти сорому і співчуття, як заскучив за цукерками і про що його нічні кошмари.

Джіо Роман

"Привіт. У мене болить голова. Я відчуваю ці болі. Це різкий біль. Я також не можу відкрити рот широко. Це дивне відчуття», – каже Роман на початку нашої розмови – у нього «стріляє» нерв і він не відчуває частини обличчя.

"Ніби хтось вдарив мене в обличчя бейсбольною битою. Тієї ночі, коли нас вдарили, це було на День святого Валентина. І я пам'ятаю, я подзвонив своїй дівчині прямо перед від'їздом і сказав їй - "З Днем святого Валентина, я люблю тебе". І з України замовив доставку квітів у Каліфорнії", – згадує Джіо.

"Росіяни скинули на нас білий фосфор. І це було страшно"

Після цієї розмови Джіо з групою побратимів вирушив на бойове завдання - знищити російський окоп.

"Я трохи нервував, тому що приблизно за день або два дні до цієї місії ми пішли на інше завдання, і росіяни скинули на нас білий фосфор. І це було страшно".

В їхньому автомобілі Humvee було 4 людей.

"Ми йдемо до росіяни на позицію, де ми збиралися атакувати. І, ви знаєте, наш навідник починає, вести вогонь по позиції. І тут він каже: «Я бачу світло». Я бачу світло з лівого боку. І світло, яке він побачив, - це ракета, що летить на нас".

Це була ракета Корнет. Автомобіль, в якому був Джіо з товаришами, зайнявся.

"Одразу всі українці з інших Humvee вийшли, вони підбігли до нашого автомобіля і намагалися мене витягнути. Росіяни стріляють по нас, і я знав, що щось тут не так. Мене поклали на землю поруч із Humvee. Я так лежав і бачив кров, яка розтікалася все більше і більше... І вони стріляють. Мені боляче. Ми нікуди не їдемо», – згадує Джіо хвилини, коли він перебував між життям і смертю.

«Знаєте, коли хтось ось-ось помре, люди кажуть, що бачать світло або бачать мертвого члена сім'ї. Я починаю молитися і дивитися навколо, думаючи, де мій тато? Мовляв, мені потрібно шукати свого тата, я шукав світло чи щось таке, розумієте? О, чорт... І я знаю, щось тут не так. Я мабуть помру, мене починає рвати. Мене нудить через всю цю кров. Далі мене везуть до польового шпиталя. І всі говорять українською і я не розумію, що вони говорять, але вони говорять мені: «Док, все буде ок, Док. Ви знаєте, вони прозвали мене Док"», – згадує Джіо.

Джіо показує нам свій бронежилет, на якому ще досі залишаються сліди крові та осколки, витягнули з нього тієї ночі. У результаті через перелом очниці він втратив око.

"Я не міг повірити, що втратив око, тому що я почав думати про те, що вчився в школі, щоб бути пожежником і мене збиралися найняти в пожежну частину в Лос-Анджелесі. Я подавав заявку і вона була в процесі розгляду. І тепер я знав, що я ніколи не зможу мати цю роботу. Я вже не зможу бути пожежником", – говорить Джіо з гіркотою.

На рюкзаку Джіо ще й досі сліди засохлої крові

Після важкого поранення і стабілізації в Київському шпиталі Джіо транспортували до США, де він пролежав у лікарні місяць з кровотечою мозку, судомами та інфекцією.

"Я почуваюся винуватим, знаючи, що мої хлопці все ще там атакують окопи, і вони отримують поранення, тому що, якщо б я почувався краще, я все одно повернувся б і бився. Мені було не страшно померти, я змирився, зрештою, це почесна смерть".

Перед тим як поїхати в Україну він працював парамедиком у швидкій допомозі. В Україні бойове хрещення пройшов в Ірпені у лавах інтернаціонального легіону. Зрештою приєднався до 59-ої мотопіхотної бригади як контрактник. В його кімнаті - український прапор із підписами побратимів та бойові трофеї. Частина з них - жетони вбитих ним росіян.

"Росіяни підкрадалися до нас так близько, що ми чули, як вони на нас кричали. Вони лаялися. Не знаю, що вони говорили, але українці і росіяни лаялися один на одного. Іноді бувають місії, коли ми виходимо з Humvee і нам доводиться пройти 500 метрів просто неба. І коли вони починають по нас стріляти, ми лягаємо на землю. Але як тільки по нас почнуть стріляти, то росіяни стріляють освітлювальними снарядами. Вони як спалахи. І коли ці смолоскипи піднімаються у небо, вони освітлюють небо. Тож тепер ми могли бачити один одного. Я молився. Ми лягали на землю і просто чекали, поки вони зупиняться. Як тільки сигнальна ракета падала, знову наставала ніч, ми продовжували атакувати...», – ділиться Джіо спогадами про бойові завдання.

Російський полон – страшніше від смерті – Джіо

Він розповідає, що найбільше боявся потрапити у полон до росіян, знаючи про тортури, яким вони піддають цивільних і військовополонених.

«Я завжди носив три кулі прямо тут (показує на груди), тому що, якщо буде дуже погано, якщо ми потрапимо в полон, я б вистрілив ці три кулі, - в свій телефон, а потім застрелитися сам, тому що я не збирався дозволити, щоб мене схопили і катували. Особливо росіяни. Я ж американець", – пояснює Джіо.

Зараз йому часто сняться жахи – відголоски того, що він бачив та чув на полі бою.

"Їх не було, поки я не приїхав сюди, поки я не виїхав з України. Твоє тіло починає ніби розслаблятись. Я прокидаюся у ліжку й відчуваю запах білого фосфору, або чую крик".

Та він намагається повернути здоров'я і маленькі радощі в своє життя, наприклад мексиканську їжу, якої було не дістати в Україні.

"Коли я був там, мені хотілся буріто Chipotle. Я заходив подивитсия Інстраграм і постійно бачив рекламу Chipotle Burrito, і думав: «Ох, звучить так добре». А ще, я скучив за цукерками. Я люблю цукерки. Тож кілька разів наші хлопці знаходили Скітлз і я був такий щасливий".

Під час нашого інтерв'ю Джіо отримав новину - йому вдалось вступити до одного із каліфорнійських університетів, де доброволець з позивним Док вчитиметься не на пожежника, а на медбрата.

Дивіться також: Позбувся страху смерті на українсько-російській війні – історія американського добровольця.

Позбувся страху смерті на українсько-російській війні — історія американського добровольця. Відео