Американці готуються відзначити одне зі своїх найулюбленіших свят – Різдво. На це свято у Сполучених Штатах прийнято збиратися в родинному колі і святкувати з найближчими людьми. Однак, якщо у більшості в цей час різдвяний настрій, то для сімей, чиї рідні не повернулись з поля бою, період свята найтяжчий. Адже нагадує про втрату, яку неможливо повернути.
Майже 20 років тому, з ініціативи одного бізнесмена, була започаткована традиція, покликана загоїти душевні рани таких сімей.
Ілька Галідей не поспішала, вінок на могилі її сина Крістофера Вільсона мав виглядати особливим. Три роки тому він загинув в Афганістані. Кріс – один з багатьох військовослужбовців, пам’ять яких нещодавно вшанували на Арлінґтонському кладовищі у рамках всенаціонального проекту «Вінки по всій Америці».
Тисячі волонтерів зібралися на цвинтарі, аби прикрасити могили похованих тут героїв. Вінки прибули зі штату Мейн. Привіз їх Моріл Ворстер – підприємець та ініціатор акції, що розпочалася у 90-х роках. Пан Ворстер говорить:
«Приємно зустрітися з тисячами моїх найближчих друзів… Це незабутній день. Мені важко повірити, що 19 років тому я був тут лише з десятком людей, а подивіться скільки нас сьогодні».
Вінки, якими прикрашають могили, прибули не тільки з Мейну. За майже 20 років проведення акції до неї долучились як приватні підприємці, так і приватні громадяни.
Капелан Ґодфрей каже, що напередодні свят люди особливо важко відчують втрату своїх рідних:
«Очевидно, свята викликають багато емоцій, і кожна родина по-різному з ними справляється. Емоційно, мабуть найважче зараз у секції номер 60, де поховані військовослужбовці, загиблі у триваючих нині конфліктах».
Браян Мері – авіаційний механік. Він щойно повернувся з Іраку. На цвинтар прийшов, аби провідати свого друга Бенджаміна Сабана, про якого так розповідає:
«Він був військовим медиком… Його машина підірвалася на саморобному вибуховому пристрої. Коли це сталося, я був дислокований в іншій частині Іраку, і новина докотилася до мене трохи пізно. Досить важко було усвідомити, що його більше немає».
Чотири роки тому Пола Девіс втратила єдиного сина Джастина в Афганістані. Вона каже, що присутність великої кількості волонтерів вгамовує біль:
«У свята особливо важко. І допомагає, коли приходить так багато волонтерів, навіть у розпал підготовки до Різдва, допомагає те, що вони не забувають наших близьких, яких не буде з нами на Різдво».
Пола, як й інші присутні тут матері загиблих солдатів, належать до групи підтримки, і як каже мати загиблого солдата Ілька Галідей, вони допомагають один одному:
«Важко повірити, що ми існували один без одного. Ми дуже близькі. Але водночас ми можемо залишатися самі собою. Ми не повинні турбуватися, що про нас подумають інші люди. Якщо ми хочемо кричати, ми кричимо. Якщо хочемо обнятись – обіймаємося. І це чудово».
До кінця дня волонтери розклали 24 тисячі вінків. Однак для засновника акції Моріла Ворстера це лише початок. Наступного року він планує покласти вінки на всіх могилах на Арлінґтонському цвинтарі.