"…Він затримав на мені свій пронизливий погляд. Я із викликом подивилась у відповідь…"
Це міг бути початок сльозливого роману, але йдеться про пресбрифінг міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова у Державному департаменті США. Чи дійсно він дивився на мене, а не на якогось іншого журналіста поряд – не знаю, але мені хочеться думати, що я не проявила слабкість. Але – все по-порядку.
У вівторок – наступного дня після саміту Нормандської четвірки – Лавров приїхав у Вашингтон на зустріч із державним секретарем Майком Помпео та президентом Дональдом Трампом. Мені доручили висвітлювати подію. Всередині Держдепу я ще не працювала, і цей досвід виявився неймовірно цікавим.
Потрапити на подію для преси можуть представники акредитованих медіа. На вході - перевірка з металошукачами, а ще просять два документи, що засвідчують особу, наприклад, водійські права й прескартка. На рецепції видають тимчасову картку-перепустку, але на події було стільки журналістів, що, коли ми прийшли, всі картки вже роздали. Нам довелося чекати, поки принесуть нові. Тим часом, основну групу журналістів уже повели в залу, де відбувався прес-підхід. За 10 хвилин картки принесли, й нас повели окремо.
Цікаво, що навіть із денною карткою, без супроводу працівників медіаофісу не можна зробити ані кроку. І добре, бо нам із оператором не довелось ходити тими плутаними коридорами самим – ми б там точно загубились. Якщо основну групу повели в коридорі наліво, ми чомусь пішли направо. Я навіть перепитувала, чи точно ми йдемо на ту ж подію.
Зрештою, ми пішли на вантажний ліфт, вочевидь, щоб не подряпати «парадний» ліфт: у нас була спеціальна валіза із камерою і штатив у сумці. Вийшли на останньому восьмому поверсі й майже одразу опинились… у кухні! За розміром вона не поступалась кухням деяких американських ресторанів, про які ми раніше робили сюжети. На одній з поверхонь стояли вишукані десерти – шкода, що встигла сфотографувати лише після події, коли вже нічого не було (цікаво, що працівникам держдепу дуже не сподобалось, що я та ще один журналіст фотографували там на телефон).
А з кухні ми потрапили у неймовірно помпезний (сорі за каламбур, пане Помпео) зал, де, на додачу до кришталевих світильників, оксамитових гобеленів, каміну, картин і позолоти на стелі, стояли різдвяні ялинки. В залі вже сиділи кількадесят американських і російських журналістів. Переді мною росіянин вчив американку правильно говорити: «Как у вас дєла?»
Тим часом, працівники Держдепу роздавали американцям навушники із приймачами, де мав бути синхронний переклад з російської на англійську: російські представники за кордоном майже завжди навмисне говорять російською, так би мовити, орієнтуючись на внутрішній ринок. Про себе я пораділа, що, на відміну від представників майже всіх решти американських медіа, мені довелось двічі відмовилась від запропонованого девайсу.
Your browser doesn’t support HTML5
Деталі візиту Сергія Лаврова до США. Відео
Високі гості прийшли без запізнення. Спершу – супровід голів закордонних відомств, кілька чоловіків у військовій формі США та Росії, затим – прессекретарки Морган Ортагус і Марія Захарова. Обидві були вбрані аж ніяк не за строгим дипломатичним дрес-кодом: дуже високі підбори, коктейльні сукні, яскравий макіяж.
Останніми до зали зайшли керівники зовнішньополітичних відомств. Зміст розмови я вже переповідала раніше. Відзначу лише, що атмосфера була дійсно дружня. Помпео і Лавров називали одне одного на імена – «Sergey», «Майк», і попри протилежні позиції з багатьох питань, один з одним не сперечались. Склалось враження, що обидва симпатизують колезі на особистому рівні, розуміючи, що кожен просто виконує свою роботу.
Паралельно я слідкувала це й за прессекретарками. Ортагус уважно слухала босса, поки Захарова зробила фотографію на телефон і провела в екрані більшість часу. Як виявилось, уточнювала слова свого начальника.
Лавров виявився більш говірким за американського колегу й виступав ледь не вдвічі довше. Журналісти змогли поставити лише чотири запитання, і кожного разу Ортагус і Захарова, по черзі надаючи слова то американським, то російським медіа, знали канали та журналістів в обличчя й на імена. Зі США це були журналісти прихильного до консерваторів телеканалу Fox News і критичної до Білого дому газети The Washington Post, з Росії – Коммерсант та ВГТРК (тобто телеканал «Росія», – саме таку неблагозвучну абревіатуру обрала Захарова). Тож припускаю, що ці репортери постійно висвітлюють події у держдепі/російському МЗС.
Після події журналісти фотографувались у залі, обговорювали подію, і зрештою всіх попросили залишити залу. Більшість медіа роз’їжджались до редакцій або далі з Лавровим, який мав пізніше зустріч у Білому домі із президентом Трампом.
Але нам треба було іти на позицію для включення, тож вести нас туди, в іншу частину будівлі, доручили окремій співробітниці Держдепу. І тут на нас чекала іще одна несподіванка. Я почула, що до неї звернулись на ім’я Ніна, і поцікавилась, звідки вона. Як виявилось, дівчина народжена у США, але її мати з Чернівців, а батько (етнічний росіянин) до еміграції жив в Одесі. Прізвище в неї також дуже українське. Українською вона не говорить, але все одно мати українку у Держдепі – не так вже й погано, правда ж?
Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.
Дивіться також: Як виглядає будній день американського конгресмена. Відео
Your browser doesn’t support HTML5
Як виглядає будній день американського конгресмена. Відео