Кабул – Далекі одна від одного країни – Афганістан та Україна – мають багато спільного – зокрема, обидві країни стали жертвами агресивної політики Кремля. Афганістан був окупований в 1979-1989 році радянськими військами. А російські війська та підтримувані Москвою проросійські сепаратисти ось вже понад рік здійснюють агресію проти України, в якої перед цим було силою відібрано Крим. Які спільні риси війни в Афганістані та Україні і чи не завершиться все тим же самим – поразкою Кремля?
1. Революція чи переворот?
Радянський Кремль запевняв, що в 1978 році в Афганістані відбулася народна соціалістична революція, хоча насправді владу в Кабулі тоді захопила група прорадянських офіцерів із Народно-демократичної партії Афганістану, які незабаром розгризлися між собою. І було вбито двох президентів протягом кількох місяців. В Афганістані мав місце класичний військовий переворот, а комунізм був чужим для більшості афганців. Тим не менше Кремль у грудні 1979 року надіслав війська до Афганістану для підтримки «соцреволюції».
Українську ж Революцію гідності 2014 року Кремль сприйняв як переворот, а не вияв волі народу. Саме таке трактування Майдану підштовхнуло Кремль до окупації та анексії Криму і надсилання війська на Схід України.
2. Американські ракети в Афганістані і бази НАТО в Україні
Афганська кампанія СРСР відбувалася в часи Холодної війни, а нині багато хто говорить про нову Холодну війну Росії Володимира Путіна із Заходом. В кінці 1970-х років Кремлю Леоніда Брежнєва здавалося, що Вашингтон хоче розмістити в Афганістані ракети середньої дії, які загрожуватимуть радянській Середній Азії. Таких планів в США насправді не було.
Кремлю Путіна здалося, що Україна ось-ось вступить в НАТО і американські (натовські) бази з’являться на українській території. Планів розміщення натовських військ в Україні ані в Києва, ані в Заходу немає, але бажання не пустити Україну в НАТО, а НАТО в Україну слугувало однією з головних мотивацій агресивних дій Путіна проти України.
3. Місяць і півмісяця
Радянські військові стратеги думали, що операція в Афганістані триватиме недовго. Маршал Сергій Соколов, якого в грудні 1979 року призначили керувати операцією, вважав, що справиться за місяць. Так само і глава радянської дипломатії Андрій Громико називав термін в один місяць як такий, за який вдасться «усе вирішити і піти» з Афганістану. В підсумку радянська воєнна кампанія в Афганістані тривала понад 9 років.
Росія Путіна також вважала, що швидко справиться з Україною, а деякі російські політики і офіційні ЗМІ говорили про два тижні, за які вдасться взяти під контроль всю «Новоросію» чи навіть дійти до Києва, а то й до Львова. Бойові дії на Сході України тривають вже понад рік і значно просунутись вглиб України російським військам та силам сепаратистів не вдалося. Нині говорять про можливість перетворення конфлікту на Донбасі на тривалий заморожений конфлікт.
4. Чисельність
В операції Москви в Афганістані та нинішній операції проти України задіяна приблизно однакова кількість військ. СРСР мав в Афганістані в різні періоди від 80 до 105 тисяч вояків. Якщо порахувати чисельність російських військ, які задіяні проти України нині, то назбирається близько 100 тисяч – у Криму, на Донбасі та уздовж українсько-російського кордону. Плюс до 30 тисяч озброєних Росією сепаратистів угруповань «ДРН» та «ЛНР», які в Україні визнані терористичними.
5. Таємні війни
Війна в Афганістані забрала життя понад 15 тисяч радянських військових і дані про жертви або перебіг бойових дій були засекречені. Для більшості радянських громадян факт активних бойових дій був невідомий. Проте люди знали про рейси «чорних тюльпанів» і поховання солдатів у цинкових трунах, які забороняли відкривати. Саме велика кількість жертв була однією з причин виведення радянських військ із Афганістану.
Нині в Росії перебування її військ на Сході України тримається в секреті. Офіційно російські вояки ніби у «відпустках» або «відрядженнях». Повною таємницею оточена інформація про «вантажі-200», а поховання принаймні сотень російських вояків, які загинули в Україні, здійснюється таємно і місце їхньої загибелі не вказується.
6. Українські моджахеди
Сили афганського спротиву радянській окупації складалися з моджахедів. Вони були погано озброєні, не відрізнялися високою дисципліною, але згодом здобули бойовий досвід. Моджахеди вели партизанський тип війни і відрізнялись високим бойовим духом.
В Україні бійці добровольчих батальйонів на Донбасі теж погано озброєні, теж мають часом проблеми з військовою координацією чи дисципліною, але мають високий ентузіазм і бойовий дух. Як і афганці, «українські моджахеди» захищають свою землю від окупанта і вважають це святою справою. І ті, й інші пішли воювати добровільно.
Афганські моджахеди користувалися підтримкою місцевого населення. В Україні волонтерський рух набув масового характеру.
7. «Стінгер» і «Джавелін»
Захід та деякі мусульманські країни постачали афганським моджахедам зброю, але переважно її було недостатньо. Моджахеди воювали зброєю радянського типу, яку США та Саудівська Аравія закуповували в арабських країнах (Єгипті), Ізраїлі (захопив багато її під час воєн із арабами). Збігнев Бжезинський згадував, що були таємні закупівлі радянської зброї для моджахедів у комуністичній Чехословаччині, а також що самі радянські військові часом продавали озброєння на території самого Афганістану.
Проте переломним моментом був 1985 рік, коли США вирішили поставити переносні ракети «Стінгер», якими моджахеди могли збивати радянські вертольоти Мі-24 та літаки Су-25. США, згідно західних даних, поставили принаймні 250 «Стінгерів» і щонайменше 500 ракет до них, а за деякими даними – до 2000 ракет. Це переломило перебіг бойових дій, а журнал Foreign Policy назвав другу половину 1980-х років «ефектом Стінгера».
Захід нині не поспішає надавати Україні летальну зброю для протистояння російській агресії. Здійснюються поставки нелетальної зброї – переважно комунікаційних систем, безпілотників, приборів нічного бачення, а також сухих пайків, військових берців, уніформ тощо. Проте багато експертів кажуть, що перебіг бойових дій на Донбасі могли б переломити поставки американських ракетних комплексів «Джавелін», які мають голівку із самонаведенням і здатні пробивати сучасну броню. Це б допомогло українським силам знищувати танки, БТРи та іншу бронетехніку російських та сепаратистських сил і могло б кардинально змінити ситуацію на війні.
8. «Православний Талібан»
Вторгнення СРСР до Афганістану мало виразний ідеологічний характер – поширення комунізму і допомога соціалістичній «революції». Хоча афганські експерти кажуть, що для афганців приматом залишається їхня племінна і релігійна ідентичність.
Війна проти України теж має ідеологічне забарвлення – побудову «русского мира» і створення «Новоросії». Хоча – як і у випадку з Афганістаном – Кремль Путіна переоцінив силу проросійських настроїв мешканців Сходу України. Сепаратистів на Донбасі в ідеологічному плані інколи називають фундаменталістами і «православним Талібаном». Один із ватажків «ЛНР» якось видав наказ: жінкам не ходити до клубів і ресторанів, а сидіти вдома і «вишивати хрестиком». Сепаратистів вирізняє також дуже нетолерантне ставлення до Київського патріархату, греко-католиків та інших конфесій.
9. Ізоляція і санкції
В результаті вторгнення до Афганістану радянська Москва потрапила в міжнародну ізоляцію. Більшість країн Заходу бойкотувала літню Олімпіаду-1980 у Москві саме через радянську окупацію Афганістану. Кампанія в Афганістані вимотувала радянську економіку і щороку висмоктувала три мільярди доларів на ті ціни.
Як не парадоксально, але в часи СРСР була більша колегіальність в ухваленні рішень і за вторгнення до Афганістану виступала трійка впливових членів Політбюро – Андропов, Устинов та Громико, а генсек Брежнєв спочатку вагався, а потім погодився... Специфіка нинішньої агресії проти України в тому, що в Кремлі рішення ухвалюються одноосібно. Брежнєв через війну в Афганістані, за даними істориків, переживав кінець своєї ініціативи – «розрядки», а Володимир Путін , як виглядає, зовсім не переймається, ані міжнародною ізоляцією Росії, ані санкціями ЄС та США проти Москви, ані новою напругою у відносинах Росії і Заходу через війну в Україні. Єдине, що він чекав, так це завершення зимової Олімпіади в Сочі-2014 року перед тим, як окупувати Крим і розв’язати війну на Донбасі.
Цікаво також, що переговори щодо виведення радянських військ з Афганістану відбувались за «женевським форматом» між СРСР, США, Пакистаном та тодішнім урядом Афганістану. Саме в «женевському форматі» починалось міжнародне врегулювання української кризи між США, ЄС, Росією та Україною. І хоча нині акцент робиться на «нормандському форматі», однак багато хто в Україні вважає, що найкраще справився б саме «женевський формат», в якому представлені США.
10. Наркотики Афганістану і Донбасу
Війна в Афганістані, як вважає багато експертів, породила масову наркоманію в Росії та інших республіках. Із Афганістану регулярно доставляли маріхуану до Душанбе на фармацевтичну фабрику. Про наркозв’язки прорадянських афганських сил та деяких керівників радянського контингенту йдеться у фільмі про Джеймза Бонда, знятого наприкінці 1980-х років. Були повідомлення про загадкові зникнення частини «фармацевтичних вантажів» на території СРСР.
Нині багато повідомляють про наркозалежність на Донбасі і пов’язаність деяких людей в керівництві угруповань «ДНР» та «ЛНР» з наркотрафіком. Також вважають, що наркотрафік є однією з ключових статей доходу цих угруповань. За даними українських ЗМІ, грам героїну в Афганістані коштує 1 долар, а перевезеного на окупований Донбас – вже 100 доларів.
Українці масово голосували за незалежність на референдумі 1991 року, в тому числі й через небажання, аби знову імперський центр кинув їх захищати цілі в далеких і малозрозумілих кампаніях, які несуть великі людські втрати. Авантюра радянського Кремля в Афганістані прискорила розпад СРСР, із якого постала незалежна Україна. Нині в боях на Сході України постає вже справді незалежна Україна. Як і війна в Афганістані, війна в Україні матиме серйозні наслідки і для самої Росії.