"Україна максимально піднімає на поверхню проблематику викрадених Росією українських дітей”, - заявив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. За його словами, питання повернення викрадених Росією дітей – одне з головних для України. Він також зазначив, що наразі ключові міжнародні організації, які мали би опікуватися цим питання, не приділяють йому достатньої уваги. "І ми робимо все можливе для того, щоб вони включилися максимально у повернення наших дітей та запобігання новим депортаціям”, - додав міністр.
Дар’я Герасимчук, уповноважена президент з прав дитини та дитячої реабілітації зазначає: найбільшим цинізмом є те, що Росія, вивозячи українських дітей, представляє це, як благородний вчинок. Мовляв, мова йде про евакуацію та порятунок. Говорячи про це, російська влада називає свої цифри. "На сьогодні найбільша цифра, яка звучить, - це 730 тис. нібито евакуйованих дітей. Але всі чудово розуміють, що це депортовані та примусово приміщенні діти. І ця цифра абсолютно нічим не підтверджена", - додає Герасимчук.
Наразі немає жодних списків цих дітей, якими би російська влада поділилася з Європейським Союзом або міжнародними організаціями.
У цілому від початку повномасштабного вторгнення Росія вивезла з України мінімум 16221 дитину. Про це свідчать дані порталу "Діти війни". Як пояснює Герасимчук, саме така кількість заяв надійшла від родичів, інколи батьків, свідків або місцевої влади щодо факту, який став відомий щодо депортації чи примусово переміщення дитини. "Тобто це кількість заяв по кожній дитині, де є перевірена персональна інформація", - додала вона.
Натаніель Реймонд, американський слідчий із прав людини, який спеціалізується на розслідуванні воєнних злочинів, включаючи масові вбивства та тортури, разом з командою Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету працював над звітом щодо вивезених дітей.
На карті, підготовленій командою Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету, видно, де Росія тримає українських дітей
За його даними, Росія забрала щонайменше 6000 дітей з України до мережі закладів із "перевиховання" та усиновлення на території Криму та Росії. Справжня ж кількість таких дітей, ймовірно, значно більше, каже дослідник.
Реймонд наголошує: такі дії Росії класифікуються, як геноцид. За його словами, важливо пам’ятати, що один із перших судових процесів у Нюрнберзі проти нацистів після Другої світової війни був пов’язаний з переселенням єврейських дітей. "Конвенція про геноцид і Римський статут 1998 року розглядають цей акт як складову більшого злочину - геноциду та злочинів проти людяності. Я ніколи не бачив програм примусового переселення дітей та перевиховання такого масштабу", - додає він.
За словами Реймонда, російське виправдання про так звану евакуації дітей з небезпечних зон також є порушенням норм міжнародного права, адже у разі небезпеки діти мають передаватися третій країні. А зараз вони є, по суті, заручниками Росії.
"У Женевській конвенції йдеться про те, що у таких умовах діти, які залишилися без батьків або були розлучені з ними, повинні виїхати до нейтральної третьої країни. Чому? І це найголовніше – тому що вони мають спеціальний статус захисту, відповідно до Женевської конвенції, який існує для того, щоб вони не були фішками в дуже небезпечній і дуже реальній грі щодо обміну полоненими та переговорів щодо припинення війни", - пояснює він.
Герасимчук каже, що Росія використовує кілька шляхів для розлучення дітей з батьками. Часто це відбувається під час так званих фільтраційних заходів. За її словами, перед звільненням території Херсона та Херсонської області українськими військовими, Росія здійснювала панічну евакуацію: "Вивозили всіх, кого можна було, в тому числі дітей", - пояснює вона.
За даними дослідження Реймонда, Росія також вивозила дітей з інтернатів та спеціальних лікарень Харківської області практично одразу після окупації та передавала їх на усиновлення. Багато дітей батьки з окупованих територій добровільно відправляли у літні табори до Росії.
Під час дослідження, команда Реймонда багато працювала із супутниковими знімками, аби встановити конкретні місця, куди переселяли та де зараз тримають українських дітей. Географія дуже широка: від Криму до Магадану.
"Спочатку у нас була думка, що діти та табори будуть локалізовані довкола кордону з Україною. Це виявилася правдою у деяких випадках, проте більшість - це фактично колишні піонерські табори, які використовувалися Радянським Союзом аж від часів Сталіна під час холодної війни. І ця мережа закладів тягнеться аж до Сибіру", - каже він.
Один з таборів у Чечні, де українських хлопців навчають, як поводитися зі зброєю. На їхній уніформі на правій руці — прапор Росії, на лівій — прапор Чечні.
Команді вдалося ідентифікувати 43 літніх табори, де відбувається так зване перевиховання дітей, в основному, з Донецької та Луганської областей. Багато з цих закладів використовуються з 2014-го. Проте минулого літа Реймонд та його команда зафіксували найбільшу активність.
За його словами, в одному з місць, у Чеченській Республіці, дітей навчають володіти вогнепальною зброєю та керувати військовою технікою. Ще один військовий навчальний комплекс є в Криму. "Ми не маємо інформації, скільки дітей повернулися додому після літа, але бачимо затримки та призупинення дат повернення. Іноді без повідомлення батьків, а в деяких випадках і повне скасування повернення. Принаймні у двох таборах ми бачили дітей, які були там передані на усиновлення та у прийомну сім’ю", - додає він.
За словами Реймонда, українські діти – не лише заручники Росії, а й об’єкти внутрішньої пропаганди. Росіяни почали пропагувати це питання це все більше і більше на тлі невтішних нових з війни. "Оскільки війна ставала все важчою для країни, для російської внутрішньополітичної аудиторії почали розповідати про цей так званий "гуманітарний проект" як виправдання вторгнення в гуманітарних цілях. І чим гірше був перебіг війни для Росії, тим активніше вони насаджували ці наративи", - зазначає дослідник.
Також, додає Реймонд, свою новорічну промову Путін частково присвятив оцінці зусиль тих, хто бере участь у програмі усиновлення та перевиховання українських дітей. "Він просив людей робити більше. Тому важливо розуміти, що Кремль бере активну участь у цьому процесі більше, ніж здається", - звертає увагу він.
Без залучення та тиску міжнародної спільноти та профільних організацій, Україні, навряд чи, вдасться повернути своїх дітей додому. Реймонд вважає, що наразі перше, що має бути створено – це система реєстрації зниклих дітей та дорослих. Україна має співпрацювати у цьому питанні з ООН та Червоним Хрестом та іншими країнами, щоб заохотити Росію, вносити у неї дані про вивезених дітей.
Маллок-Браун, колишній заступник генсека ООН називав дії Росії щодо українських дітей воєнним злочином, і каже, що він потребує належної документації.
"Для міжнародної історії буде критично важливо слідкувати за подальшою долею цих дітей. Це трагедія для кожної розлученої родини. Вона демонструє рівень майже геноцидної війни, яку Путін розв’язав проти України", - додає він.
За словами Бет Ван Скаак, посолки з кримінального правосуддя Держдепу США, окрім створення бази даних, діти мають отримати можливість і дзвонити додому. Цього зараз немає, адже у багатьох забирають мобільні телефони. "Міжнародний Комітет Червоного Хреста також повинен мати доступ до будь-яких територій, де вони утримуються, щоб мати можливість переконатися, що з ними поводяться належним чином і що вони мають контакт із членами родини", - переконана посолка.
Герсимчук, своєю чергою, каже, що Україна закликає світову спільноту рішуче засудити такі дії Росії та вимагати негайно їх припинити. За її словами, наразі повернути дітей додому дуже складно, бо на відміну від військовополонених не існує єдиного алгоритму дій, а Росія позиціонує це як евакуацію. Наразі додому повернуто лише 308 дітей. Тому Україна закликає інші країни долучитися до напрацювання відповідного механізму та повернення усіх українських дітей додому.