Волонтери Корпусу миру, урядової агенції США, покликаної "cприяти миру та дружбі через міжкультурне розуміння", з 1992 року почали їздити в Україну, зокрема аби викладати англійську мову.
Відтоді в Україні встигло попрацювати понад 3400 волонтерів Корпусу миру, кожен із яких традиційно приїздив на два роки.
Найчастіше американців розподіляли в маленькі містечка і села в різних регіонах України. Звідти вони привозили додому, у США, серед іншого й рецепти українських страв.
У час повномасштабної війни Корпус миру не відправляє волонтерів в Україну. Але багато з тих, хто вже побував у таких місіях, продовжують підтримувати дружні стосунки з українцями.
У час війни ці зв'язки дозволили їм налагодити власну мережу допомоги. Зокрема, американці видали у США книгу з рецептами українських страв "Бабусина кухня" ("Babusya's Kitchen"), кошти від продажу якої надсилають на різні проєкти в Україну.
Голос Америки поспілкувався з колишньою волонтеркою Корпусу миру, яка поділилася досвідом приготування українських страв та спілкування з українцями, іноді без знання мови. А також із переселенкою з Бахмута, якій волонтери зі США допомогли з матеріалами для творчої майстерні та продажами виробів на американському ринку.
"ДорОга Вірджинія Робертівна"
Вірджинія Паслі, яка зараз мешкає в містечку Арлінгтон поблизу американської столиці, береже у своєму будинку альбом із листами від українських учнів, а також фотографії із нотатками з України.
Вірджинія два роки - у 2006-2008 роках - жила в селищі Брацлав на Вінниччині. В Україну вона поїхала як волонтерка "Корпусу миру", щоб викладати англійську мову в середній школі для українських дітей.
В українській школі "міс Вірджинію" вирішили називати по-батькові, що було незвичним для американки.
Одним із її перших і найвеселіших спогадів про знайомство з українцями був момент, коли в українській школі наполягли, щоб називати її на ім'я по батькові. Це було дуже незвичним для американки, до якої раніше зверталися лише як "міс Вірджинія".
Вірджинія береже у США альбоми з фото, нотатками та листівками з України
Також волонтерка досі усміхається, переглядаючи листівки, написані учнями з України. Деякі з них, намагаючись привітати вчительку, неправильно подивились у словнику слово "дорогА" (англ - dear):
"Вони хотіли написати дорогА Вірджинія Робертівна. І вони шукали це слово у словнику, а знайшли дорОга (англ. - roаd), тобто шлях. Тож деякі з них написали - дорОга Вірджинія Робертівна замість дорогА... Мені знадобився час, щоб зрозуміти, що сталося. Я думала, що, можливо, це тому, що я збираюся в дорогу. Але ж ні, вони намагалися сказати дорогА Вірджинія".
Вірджинія Паслі показує альбом із листами від українських учнів.
Перед візитом у 2006 році, зізнається колишня волонтерка Корпусу миру, вона не знала про Україну практично нічого, вивчила лише українську абетку.
Там, де я жила, була маленька кухня. На моєму холодильнику була наліпка з Ющенком
Вже на Вінничині почала опановувати українську мову. Її поселили до жінки, яку Вірджинія називає "бабуся", і яка не володіє англійською.
"У мене є величезний альбом для записів за два роки там, і я зберегла все: фотографії, дещо з візитів до Києва, деякі записи щодо української мови, яку я вивчала... Кілька листівок, зокрема чудові листівки привітання з днем народження...
Там, де я жила, була маленька кухня. На моєму холодильнику була наліпка з Ющенком, який, здається, тоді був президентом", - пригадує Вірджинія.
Колишня волонтeрка Корпусу миру береже альбоми з фото та нотатками з України
Попри мовний та культурний барʼєр, Вірджинія досі спілкується з українцями, з якими познайомилася у Брацлаві, хоча з моменту завершення її роботи там минуло вже 16 років. За два роки перебування в Україні вона непогано засвоїла мову:
"Я телефоную їм кілька разів на рік - на Міжнародний жіночий день, на Новий рік, на Великдень. Телефоную вчителям, яких знаю, деяким учням. А також телефоную сусідам та бабусі, з якою жила, їх немає у соцмережах, і вони не розмовляють англійською, тож це змушує мене тримати мою українську на рівні, який дозволяє поговорити про погоду і про те, як справи в родинах", - розповіла Вірджинія.
Вона також прилітала до України в гості у 2013 році, а в червні 2023-го навідувала своїх друзів-українців, які вимушено переїхали до Європи.
У своєму домі американка зберігає й сувеніри з України, зокрема кілька наборів сільниць та перечниць, подарованих українцями.
"Сільниці та перечниці були дуже популярними сувенірами в Україні в той час, коли я там була... Я маю багато наборів, зокрема з собачками, бо вони знали, що я люблю собак".
Вірджинія зберігає кілька наборів сільниць та перечниць, які їй подарували українці.
Також на окремій поличці в її домі стоять сувеніри, куплені на Андріївському узвозі в Києві, по якому Вірджинія полюбляла гуляти.
Американка Вірджинія в час перебування в Україні полюбляла гуляти по Андріївському узвозу в Києві та зберігає вдома куплені там сувеніри
Вареники з беконом замість сала
Під час проживання на Вінниччині Вірджинія опанувала й страви з національної кухні, про які до приїзду в Україну навіть не чула:
"Коли я була на тренінгу як волонтерка, мою групу поселили в маленькому містечку Рокитне на Київщині. І, здається, там я вперше скуштувала вареники... Я нічого не знала ні про вареники, ні про борщ. Я не впевнена, що раніше мені хтось коли-небудь готував борщ. Тож, так, для мене все було досить новим".
Тепер американка готує вдома у США деякі американські страви. Зокрема вареники за рецептом із Вінничини:
"Це простий класичний рецепт, який, мабуть, трішки легше освоїти. Рецепт консервації чи борщу, можливо, трохи складніший. А вареники такі смачні, і є так багато способів приготування... Я готую з картоплею, а можна й зi смаженою квашеною капустою, вишнями, можна з домашнім сиром, і з м’ясом!"
Вірджинія вперше скуштувала вареники на Київщині у 2006 році і тепер готує їх у США.
Тісто американська господиня розкачує качалкою теж купленою в Україні на Вінниччині.
"Одна з моїх проблем - я завжди роблю вареники занадто великими. Тому наш рецепт нагадує, що можна просто використати чашку, аби зробити ідеальну форму".
За рецептом, запозиченим в українців із Вінничини, вареники потрібно зварити, а потім обсмажити.
"Українці пригощали мене варениками, які готували з салом. І тому я нарізала бекон, він схожий на смак. І також поклала туди трохи нарізаної цибулі".
Замість сала Вірджинія обсмажує вареники з беконом
Хоча готує українські страви Вірджинія не часто, пам'ятає чимало українських рецептів.
"Я почала опановувати "Київський" торт, мені подобається його готувати. Туди входить безе та інші різні продукти - лісовий горіх, шоколад. Можна додати малинове варення. Хоча щодо цього є різні думки, але можна покласти й малинове варення, за зразком торта, який, здається продавали в київському метро... Я готую борщ і мені подобається салат із моркви, такий, як мені готували в Україні, де його маринують в оцті кілька днів".
"Бабусина кухня"
Частина волонтерів Корпусу миру, які повернулися з України, створили громадську організацію "Альянс волонтерів Корпусу миру, які повернулися, "За Україну" (RPCV Alliance for Ukraine). Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, розповідає Вірджинія, учасники організації хотіли допомогти українцям. Так з'явилася ідея видати книгу рецептів "Бабусина кухня".
У “Бабусиній кухні” американські волонтери опублікували не лише кулінарні поради, але й спогади з України.
Книги рецептів мають давню історію серед волонтерської спільноти. Раніше волонтери Корпусу миру перед поїздкою в Україну отримували кулінарні книги, які допомагали їм готувати звичні американські страви з українських продуктів.
У книзі "Бабусина кухні" вони опублікували, навпаки, переважно рецепти українських страв, доповнивши їх американськими, якими у свій час пригощали українців.
Окрім кулінарних порад книга містить і спогади з України. Вірджинія, наприклад, опублікувала у книзі історію про свій перший досвід консервування аджики, не маючи при цьому м'ясорубки чи блендера:
"Мені знадобилися години й години, щоб усе нарізати, але я змогла її законсервувати... Я готувала її лише раз, але вона була справді смачною. Можливо, наступного разу я б не додавала гострого перцю".
До книги "Бабусина кухня" увійшла історія Вірджинії Паслі про те, як вона консервувала аджику.
"Бабусину кухню” у США продають по 30 доларів. Продавши 4 тисячі примірників волонтери вже зібрали понад 120 тисяч доларів, які спрямували на різні проєкти в Україну.
"Бахмутський оберіг"
Невелику частину з цієї суми, близько півтори тисячі доларів, отримала майстерня "Бахмутський оберіг" у Дніпрі, яку відкрила Світлана Кравченко, переселенка з Бахмута, членкиня Національної спілки народних майстрів України.
У рідному Бахмуті її майстерня займалася виготовленням ексклюзивних українських сувенірів. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, майстрині з Бахмута роз'їхалися різними містами України. Світлана каже, вони були у важкому і фінансовому і моральному становищі, і зупинили роботу майстерні.
Майстрині "Бахмутського оберегу" показують адаптивний одяг для поранених
Тоді з ними сконтактувала колишня волонтерка Корпусу миру з Нью-Йорка Наталія Ванчек, яка у 1999-2001 роках як учасниця Корпусу миру працювала в Бахмуті.
"Вона працювала в Бахмуті, тож я була з нею знайома раніше, але під час повномасштабного вторгнення, коли ми переїхали в Дніпро, з нею відбулося вже тісніше знайомство онлайн... Щоб підтримати нас, Наталія запропонувала надіслати деякі зразки сувенірів на ярмарки (у США - ред.), і сувеніри дуже сподобалися, тоді й розпочалася тісна співпраця."
Згодом, коли Світлані вдалося відновити роботу майстерні у Дніпрі, завдяки контактам із колишніми волонтерами Корпусу миру, вона отримала кошти від продажу "Бабусиної кухні" на свій волонтерський проєкт:
"Нам оплатили тканини, нитки, все для того, щоб ми шили одяг для поранених... Я з Бахмута, і волонтерю ще з 2014-го року, ще коли наше місто було окуповане. І ми робимо все, що можемо, для перемоги. Це для нас дуже важливо. Адаптивного одягу зараз не вистачає, тож лікарні з задоволенням його беруть".
Майстрині з "Бахмутського оберегу" за роботою
Тепер у "Бахмутському оберезі" у Дніпрі під керівництвом бахмутянки працюють переселенки з Донецької, Луганської, Запорізької областей. Усі вони, каже Світлана, унікальні, працьовиті і творчі, проте кожна з них має складні життєві обставини через війну.
Тож за залишок коштів від американських волонтерів керівниця "Бахмутського оберегу" Світлана Кравченко вирішила зробити подарунки і самим майстриням:
"Кожна майстриня ще зможе пошити собі постільну білизну і взяти її додому, нову. І це для нас дуже важливо. Бо, як на мене, це дуже неприємне слово - "переселенець". Адже я почуваюся вигнанкою, мене вигнали з мого міста, з мого будинку, з мого культурного простору, де мені було дуже добре. Вигнали і я живу в чужому місті, сплю на чужому ліжку, і я користуюся не новими речами, а так хочеться, щоб це були нові речі".
Дивіться також:
Your browser doesn’t support HTML5
Американець вивчив українську і виробляє скоби для бліндажів на Вінниччині. Відео