Високотехнологічний експорт. Чому українські приватні зброярі хочуть вийти на міжнародний ринок в умовах війни. Інтерв'ю

Приватні виробники зброї говорять про брак держзамовлень на наступний рік. Опитування об'єднання Технологічних сил України, куди входять понад 30 приватних компаній ВПК вказує, що 75 відсотків приватних компаній ОПК не ведуть перемовин із державою про закупівлю зброї.

Приватні виробники здебільшого виготовляють дрони, електроніку та боєприпаси. На думку виконавчої директорки Технологічних сил України – це може означати, що зброю армія може отримати із запізненням, а приватні виробники можуть перемістити виробництво за кордон.

Тому зараз приватні виробники зброї вимагають аби держава дозволила експорт зброї закордон. У 2022 році Державна служба експортного контролю заморозила для спецекспортерів діючі ліцензії на експорт зброї до закінчення воєнного стану.

"В таких умовах, коли наша армія потребує зброї ми не можемо дозволити її вільний експорт до інших країн" - говорив в інтерв'ю Deutsche Welle голова Державної служби експортного контролю України Олександр Павліченко.

Про те чому це обмеження вважають неактуальним та важливість розвитку українського приватного ОПК Голос Америки поспілкувався із Катериною Михалко, виконавчою директоркою об'єднання "Технологічні Сили України".

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

Андрій Борис, Голос Америки: Катерино, ви очолюєте об'єднання українських приватних виробників інноваційних зразків зброї. По-перше, про які саме інноваційні зразки зброї йде мова і який об'єм цього виробництва?

Катерина Михалко, виконавчий директор об'єднання Технологічні Сили України: Звісно дрони, В цьому секторі ми покриваємо більшість ринку. Всі види дронів маємо, і маленькі

FPV, і дальню розвідку, великі літаки, наземні, морські, літаючі, різних розмірів і, звісно, ударні. В нас також є виробники боєприпасів для дронів, програмного забезпечення для дронів і не тільки, і різних інших технологій. Звісно, ми фокусуємось на автоматизованих, роботизованих системах, бо власне, в цьому велика перевага України на лінії фронту, але цим не обмежуємося. Також компоненти для різної військової техніки: тепловізійні камери, електроніка контрактна. Тобто все, що може знадобитися, коли зброярі будують свої зразки.

А.Б.: Український оборонпром був доволі відомий у світі ще до війни. Але мова йшла про державний оборонпром, значною мірою успадкований від СРСР. Як і чому виникла потреба у приватному ВПК?

К.М.: Я б інакше ставила питання: А чому до цього не було потреби? Бо всюди у світі, особливо в західних країнах, ОПК приватний. Держава, звісно, робить дотації, є спеціальні програми для фінансування новітніх дорогих розробок, але їх завжди здійснюють приватні підприємства. Бо така форма власності змушує компанії до ефективності, або якщо вони роблять те, що не потрібно фронту або світу, тоді вони змушені закриватися. Якщо вони роблять ефективну зброю, відповідно підприємство зростає і вони мають прозору чисту мотивацію. Оскільки підприємства державної форми власності інколи можуть розраховувати на зовнішню підтримку, це їм дозволяє не завжди бути ефективними.

А.Б.: Ваша організація активно адвокатує за те, щоб Україна, держава, дозволила експорт зброї українських виробників. На перший погляд, в умовах війни, в країні, коли все для фронту, все для перемоги, це видається не зовсім логічним. Поясніть вашу логіку.

К.М.: Проблема номер один - в армії не вистачає зброї. Це факт. Є виробники, які виготовляють в три рази більше аніж у них купують. Відповідно, питання: а хто винен в тому, що немає зброї на фронті? Виробники, які виготовляють, а у них цю зброю не купують? Ну, навряд чи. Є друга об'єктивна проблема - дефіцит державного бюджету. .... Але у нас не так багато галузей, які мають високотехнологічний експорт, на якому, власне, можна найбільше валюти і заробити. Тому, раз ми вже через такі трагічні обставини маємо сильну галузь ОПК, треба це монетизувати в нашу перемогу. Експорт зброї є таким шляхом. Але це також і посилення забезпечення фронту насправді, бо коли виробники матимуть більше ресурсів, на які можна спиратися, вони зможуть дешевше виготовляти зброю для нашої армії. Відповідно, Україна за той самий бюджет зможе купити більше української зброї. І також виробники будуть мати ресурси для того, щоб покращувати технології адаптувати їх під технологічні перегони, які відбуваються з Росією. .... Підсумовуючи - якщо ми зараз не відкриємо контрольований експорт зброї, це все закінчиться тим, що у нас компанії збанкрутують і закриються, або вийдуть за кордон і релокуються, в результаті ми і сектор ОПК втратимо, і ще й погіршиться забезпечення армії.

А.Б.: Ви були нещодавно в Тампі, Флориді на конференції безпековій НАТО. Ви спілкувались з західними, я так розумію, виробниками зброї, регуляторами, державним сектором. Чим українські виробники зброї цікаві Заходу?

К.М.: Я брала участь в панелі, там був також професор МІТ (Массачусетський технологічний інститут - ред.) представник повітряних сил Сполучених Штатів. Вони попросили побудувати всю дискусію навколо кейсів з України з застосування дронів. .... Власне, це їх цікавить найбільше. Це реальне застосування технологій в війні з такою інтенсивністю, бо жодна з країн НАТО не мала такого досвіду раніше. І, звісно, досвід України є дуже цінним. Також їх цікавить здатність українських компаній, по-перше, швидко адаптуватися до технологічних викликів. По-друге, дешево виготовляти технології і мати дешеву собівартість цих продуктів, бо американська зброя дуже дорога, бо вони багато інвестують саме в розробки.

А.Б.: Але вони масштабують на відміну від України...

К.М.: Так, тобто вони багатші і стають багатшими, а на жаль, в державах з обмеженим ресурсом, регуляторні обмеження роблять економіку ще біднішою. І хочеться бути в першій лізі багатих держав, які стають багатшими.

А.Б.: Ви зараз представляєте компанії, які виготовляють боєприпаси, дрони. А що Україна, приватний сектор, може сама виготовляти?

К.М.: Я вірю, що може все, якщо захоче, якщо держава буде цьому сприяти. Чому, власне, з дронами так вийшло, що Україна тепер займає лідерські позиції в світі. Бо дуже хотілося зберегти життя військовослужбовців на лінії зіткнення, відповідно, в місцях, де можливо замінити людей роботами. Українці це намагалися і намагаються робити.... Якщо таке саме відбудеться з різними іншими секторами: вибуховими матеріалами, мінами, системами ППО, іншими технологіями, програмними продуктами, наприклад, то в принципі локалізувати можна багато рішень. Тут треба, щоб кілька зірок зійшлося. По-перше, ефективне державне регулювання, по-друге, передбачуваність закупівель і взагалі спроможність держави купувати різні розробки. Бо, наприклад, програмні забезпечення держава досі не вміє контрактувати і платити за них гроші. Це є проблемою. І, наприклад, наші американські партнери дуже дивуються цьому факту, бо, наприклад, американський уряд вміє контрактувати програмне забезпечення по підписці на п'ять років вперед. Така модель в Україні не є можливою абсолютно. Це фантастика для нашої держави поки що, але сподіваюсь, що це буде переосмислено

А.Б.: А проблема в чому? В законодавстві? Корупції?Нерозумінні? Як це змінити?

К.М.: Ця задачка із зірочкою. Я думаю, що існують речі, які ви перерахували: можливо нерозуміння певних людей, або можливо якісь корупційні скандали і ризики. Безумовно, напевно, це існує десь. Але також це, в принципі, шлях і процес.

На це треба більше часу, бо Україна була частиною Радянського Союзу, на жаль. Відповідно, там була планова економіка і завжди галузь ВПК була дуже державницькою, як я казала на початку розмови. В Америці ситуація інакша. От я була на зустрічі з приватною компанією, яка існує останні 100 років. Вони тільки те і робили, що займалися оборонними технологіями вже майже століття. Відповідно, в Україні такого досвіду не було у приватних підприємців і нам треба більше часу.

А.Б.: Але Україна вже зробила прорив, так?

К.М.: Україна стала виробником високотехнологічних товарів. Військова галузь у світі — дуже закритий клуб в який тяжко потрапити. Україна зараз має шанс увійти в цю вищу лігу. Історичний шанс. За інших обставин це б навряд чи сталося. Це дуже стала галузь.

Розподіл експорту по країнах зафіксований десятиліттями. Є низка американських компаній, які вже століття працюють, виготовляють, в них налагоджені ці процеси. Тут сталася магія і з'явилась купа виробників українських високотехнологічних продуктів ще й у військовій сфері. Це важливо не втратити.

Це те гарне, що відбулося. У нас з'явилася ця експертиза. Інженери навчилися працювати з військовою сферою. Наша галузь почала спілкуватися з іноземними партнерами і головне зараз тільки посилити цей напрямок, а не якби не зробити так, щоб він зник.