“Я молюся, щоб чоловікові на фронті ніколи не знадобилися зроблені нами ноші”, – дружина військового про емоційну складову волонтерства

Жодна бригада на фронті ні разу не відмовилася від волонтерської пропозиції надіслати ноші і це завжди боляче чути, бо свідчить про постійні поранення і втрати на війні.

Так досвід допомоги українським військовим описує дружина військового ЗСУ, харків’янка Олена Перепелиця.

“Жодна бригада з фронту ще ніколи не відписала: “Ноші не потрібні”

“Жодна бригада з фронту ще ніколи не відписала “Ноші не потрібні”, – каже волонтерка. – Тож я розумію, скільки поранених виносять на цих ношах і які жертви цієї війни. Про це не пишуть у новинах, про це не розповідають і в Телеграм-каналах, про це не звітують, коли ми визволяємо якесь містечко чи якийсь метр квадратний”.

Олена констатує: “Ноші – це найболючіша посилка, чесно кажучи”.

Під час війни Олена з дітьми виїхала до Бельгії, а її чоловік воює на фронті.

Маючи досвід керівної роботи у промисловій логістиці в Україні, вона налагодила виготовлення та постачання найнеобхіднішого на фронт.

“Мені було дуже некомфортно, мене зсередини гризло те відчуття, що я покинула свою Батьківщину. Було дуже незручно перед людьми, які мали силу залишитись в країні, перед хлопцями, які пішли захищати нас і наших дітей, яких власне ми вивезли”, – розповіла Олена Голосу Америки.

Дорослі шиють ноші, теплий одяг, варять свічки. Діти малюють для військових

Бажання допомогти українським військовим допомогло їй подолати перші труднощі адаптації у досі невідомій країні, налагодити контакти, зібрати однодумців.

Разом вони виготовили і передали військовим вже понад 4000 окопних свічок, 600 нош для поранених, тисячі комплектів термобілизни, шапок, маскувальне покриття на шоломи, шапок, спеціального одягу і адаптивної білизни для поранених, військові футболки.

Крім того, разом з іншими українцями, а також бельгійськими та білоруськими сім’ями Олена купує і надсилає воїнам ЗСУ дрони, павербанки, батареї, прилади нічного бачення, біноклі, тепловізори, утеплювачі, генератори, турнікети та медикаменти, колісні крісла, енергетичні батончики і протеїнове харчування, десятки інших позицій.

“Я передаю військовий одяг своєму чоловіку і його бойовим побратимам. Це зігріває мені душу, коли він каже:

“Я оточений хлопцями у пошитих тобою футболках і шапках – це ніби я оточений твоєю любов'ю і турботою, як це було у нашому мирному житті”.

Олена з ніжністю говорить про чоловіка і важко переживає вимушену розлуку, підкріплену тривогою за життя рідної людини:

“Чоловік носить пошиті мною шапку, футболку та маскування для шолома. Я тільки молюся, щоб йому ніколи не знадобилися зроблені нами ноші”.

Українці в Бельгії збирають кошти на матеріали та власними силами шиють ноші

Що три тижні Оленині колеги-волонтери майструють 65-80 нош:

“Для розуміння: одні ноші в Україні коштують біля 700 грн.

У нас люди, які виїхали з України – пенсіонери, дівчина – самі нарізають матеріал і шиють безкоштовно.

Ми тільки збираємо кошти на самі матеріали. І передаємо в Україну хлопцям”.

"Бачити це – це такі важкі емоції…”

Окрім нош, “емоційно двоякою” складовою волонтерської роботи в тилу є і, наприклад, виготовлення окопних свічок. Як каже Олена, вони одночасно рятують життя воїнам та псують їхнє здоров’я, адже у бліндажах доводиться дихати кіптявою.

"Найболючіші вироби" для фронту: дружина військового з-за кордону надсилає окопні свічки та ноші для поранених. Відео

“Ці свічки, вони за великим рахунком не є здоровими. На відео, які надсилають хлопці, добре видно: хлопці лежать в окопі, а прямо над їхніми обличчями пливе дим, – каже Олена. – Але вони настільки щасливі цими свічками, і на фотозвітах завжди усміхаються, дякують. А я бачу цей дим від окопної свічки – вони ж цим дихають, розумієте?

Це двояке відчуття. Я розумію, що так, з одного боку ми з цією свічкою рятуємо життя, а з іншого боку це шкодить їхньому здоров’ю насправді”.

Бельгієць Меті Ваналкен розробив власну систему із виготовлення окопних свічок для українських військових

Окопними свічками солдати – показує Олена відеозаписи з фронту – гріють змерзлі руки і ноги, а також розігрівають їжу, часом задубілі до льоду консерви:

“Минулого року вони ножем відкривали банку, тримали за кришку і просто на свічці підігрівали.

Коли на вулиці було -30-20, і це окоп, і в окопі порепана земля, з тріщинами, і солдати гріють руки, і, видно по фото, що руки дуже брудні, з тріщинами по шкірі, тремтять... Він [військовий] показує, як він ложкою по гречці “цок-цок”, а вона як шматочок льоду такий… І потім вони її розігрівають декілька хвилин та гарячу паруючу їдять. Ви знаєте, бачити це – це такі важкі емоції…”

"Бельгія ще ніколи не була такою українською" – бельгієць Артем Димид віддав життя за Україну. Відео