Україна має законодавчо заборонити країні-агресору використовувати релігійні організації у своїх цілях як зброю, - про це заявив Митрополит Київський і всієї України Православної церкви України Епіфаній в інтерв'ю Голосу Америки.
За його словами, законопроект, який зараз перебуває у Верховній Раді, що має на меті заборонити церквам зв'язки з країною-агресором, "захистить духовний простір України". Предстоятель ПЦУ розповів, чи є в церкві тертя черех перехід на новий календар, а також поділився власними міркуваннями, як росіяни в Україні маскуються, щоб приваблювати українських вірян у свої церкви.
Your browser doesn’t support HTML5
Інтерв’ю з Епіфанієм, Предстоятелем Православної церкви України. Аудіо
Мирослава Ґонґадзе, Голос Америки: Вперше цього року Україна відзначатиме за новим календарем Різдво Христове. Як Ви ставитесь до цієї події, як Україна сприймає цю подію сьогодні?
Епіфаній, митрополит Київський і всієї України: Це справді історична подія, адже ми в цьому році втілили реформу церковного календаря. Ми говорили про це декілька років, і мене постійно запитували протягом останніх 4 років, коли все ж таки буде втілена реформа календаря.
Ми ухвалили таке історичне вольове рішення, і в цьому році з 1 вересня відповідно ми перейшли вже на Новоюліанський стиль. Тож у цьому році ми будемо вже святкувати Різдво за новим стилем. Хоча ми святкуємо 25 грудня, але у зв'язку зі зміщенням календаря це випадало на сьоме січня. Але в цьому році ми будемо вже святкувати 25 грудня разом з більшістю помісних православних церков.
І ми бачимо, що ця реформа втілена в життя, вона сприйнята українським суспільством дуже позитивно. Я особисто навіть не очікував. Я думав, що частина все ж таки навіть у православній церкві України залишиться на старому стилі, але абсолютна більшість перейшла на новий стиль, одиниці тільки залишились на старому стилі.
М. Ґ.: Чому це важливо для для українців, для України загалом?
Епіфаній: Загалом зараз саме час втілювати подібні реформи в життя. Ми повинні віддалятися від всього російського, що було протягом століття нам насаджено. Суспільство зараз дуже гостро відчуває цю потребу віддалення від цього російського і наближення до європейського, особливо це стосується православного світу, тому що більшість православних церков все ж таки використовують Новоюліанський календар, тому наша церква ухвалила таке історичне рішення.
М. Ґ.: У ці тижні також розгортаються активні дискусії в парламенті щодо регулювання Православної Церкви тут, в Україні. Вже ухвалено в першому читанні закон.
Епіфаній: Справді ведеться дискусія, найперше в суспільстві. Тому що парламент вже є відображення тих дискусій, які відбуваються в українському суспільстві. І українське суспільство хоче бачити справжню єдину українську церкву.
На жаль, є релігійні організації, які до цього часу зберігають інституційний зв'язок з країною-агресором. Тому в парламенті зараз пройшов у першому читанні законопроект про заборону релігійним організаціям мати зв'язки із країною-агресором.
Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій нещодавно зустрічались з головою Верховної Ради, і постало питання (ми навіть провели голосування), чи є такі релігійні організації, які проти такого закону. І всі одноголосно підтримали це рішення, що потрібен такий закон, який буде регулювати цю ситуацію, щоб країна-агресор не використовувала релігійні організації у своїх цілях як зброю.
Зараз ми захищаємо інформаційний простір, ми захищаємо мову, культуру, тому і духовний простір є теж дуже важливим. Держава робить все для того, щоб захистити свій духовний простір, адже ворог, як ми бачимо, досить вдало інколи використовує релігійну сферу, релігійні організації у своїх цілях в цій гібридній війні.
Ворог намагається замаскуватися під українське. ... Багато українців до кінця не усвідомлюють, що вони відвідують саме Російську православну церкву в Україні.Глава ПЦУ Епіфаній
М. Ґ.: Ми поїхали до Лаври і бачили там вірян, які молилися на вулиці. І вони кажуть, що “ми також належимо до української православної церкви”. Все ж таки не до кінця багато хто розуміє приналежність тої чи іншої церкви, до тої чи іншої митрополії. Яким чином вірянам взагалі розуміти, в яку церкву вони ходять?
Епіфаній: Ну, бачте, дехто маскується під назвою Української православної церкви, не будучи українською церквою, а маючи приналежність і зв'язок з російською православною церквою та вводить в оману простих віруючих.
Багато українців до кінця не усвідомлюють, що вони відвідують саме російську православну церкву в Україні.
М. Ґ.: Вона називається “Українська православна церква”...
Епіфаній: Так, тому що вивіска на храмі вказує, що це українська православна церква, і тому це й небезпечно. Тому що інколи ворог маскується. І зараз ми бачимо в багатьох різних сферах ворог намагається замаскуватися під українське, а натомість робить свою справу щодо підтримки окупанта. І тому ми повинні врегулювати ці питання.
Навіть якщо повертатися до законопроекту, то там не йде мова про заборону будь-якої спільноти чи релігійної організації в Україні. Там йде мова про те, що будь-яка релігійна організація в Україні не має права мати зв'язків з країною-агресором.
Подібна ситуація, якщо я не помиляюся, була у Франції у 2011-му році після терактів, коли французька держава заборонила мати зв'язки мусульманським ісламським спільнотам з певними країнами, тобто для того, щоб убезпечити свій народ.
Питання стоїть гостро зараз, тому що цього вимагає українське суспільство. Я переконаний, що незабаром буде вже ухвалений відповідний закон, який буде чітко регулювати питання приналежності тієї чи іншої релігійної організації до центру в країні агресора.
М. Ґ.: Як Ви будете закон застосовувати? Тому що те, що я чую за останній рік – майно релігійних організацій Української Православної Церкви Московського патріархату переводили в створювані нові громадські організації, вони забиралися від місцевої громади. І от сам простежити цей весь процес буде дуже складно. Чи Ви не думаєте, що це буде дуже складний процес?
Епіфаній: Не все буде просто, зрозуміло. Є випадки, коли вони маніпулюють, створюють різні організації, але це окремі поодинокі випадки по Україні. Майно належить громадам, громади приймають відповідне рішення, і як спадкоємці далі володіють своїм майном – храмом чи іншими приміщеннями, які є біля храму. Тобто поступово ми бачимо, що за цей час вже до Православної церкви України приєдналися близько двох тисяч громад. Тому зараз ми можемо говорити про те, що ми є найбільшою релігійною організацією, найбільшим релігійним об'єднанням в Україні.
Якщо говорити про статистику ще до війни, то декларувалося, що "московський патріархат" має на папері близько 11 000 парафій, 2 000 приєдналися до Православної церкви України.
На час єднання ми мали приблизно 7 000 парафій, зараз це близько 9 000 парафій, але слід врахувати те, що вони ще втратили. Адже російська православна церква анексувала 2 000 громад на окупованих територіях. Тому зараз Вони приблизно володіють 7 000 громад в Україні, тобто вони вже значно менші від Православної церкви України.
Поступово цей процес триває, він незворотній, громади доєднуються, мирно, спокійно, добровільно, немає якихось переслідувань. Приймаються відповідні рішення, згідно з українським законодавством. Усе відбувається в правовому полі – Православна церква зацікавлена в цьому.
За цей час ми практично виграли всі судові позови, тобто ми рухаємося в правовому полі, створюємо єдину помісну українську православну церкву назавжди. І тому все повинно робитися правильно, і воно робиться правильно. Адже ми хочемо, щоб єдина церква утвердилась. А єдина церква є тим духовний фундаментом Української держави, бо без єдиної сильної української церкви ми ніколи не збудуємо тієї держави, про яку ми всі мріємо.
А від церкви залежить теж багато, тому що церква впливає. Ми бачимо цей негативний вплив російської церкви, навіть вже на другому році після повномасштабного вторгнення. Це м'яка сила, яка невидимо, але впливає.
Українська церква - справжня, вона впливає на патріотичне виховання нашого суспільства, підтримує українське військо капеланами, зараз є величезна потреба в цьому.
Тобто ми є душею українського народу. Не може бути тіло українським, а душа російською.
І тому ми робимо все для того, щоб об'єднати всіх православних в Україні – в єдиній помісній православній церкві. Цей процес складний, він тривалий, але він завершиться успіхом. Я переконаний, що всі православні українці об'єднаються навколо нашого київського престолу. І всі ми разом будемо в єдиній церкві, в єдиній державі будувати наше спільне європейське майбутнє.
М. Ґ.: Ця війна каталізувала цей процес дуже сильно, пришвидшила його. Можна так сказати?
Епіфаній: Так, звичайно, тому що українське суспільство відчуває зараз гостро, що необхідна єдина українська церква. Ми боремося за нашу свободу, за незалежність, за єдність Української держави, і робимо все задля того, щоб разом і надалі в єдиній державі, в єдиній церкві будувати наші спільне майбутнє.
М. Ґ.: Тобто Ви кажете, що це питання все ж таки національної безпеки більше, ніж будь-чого іншого?
Епіфаній: Так, ми фізично себе боронимо на фронті зараз на південному сході. Інформаційно було заборонено деякі проросійські телеканали, у парламенті були заборонені, як ви знаєте, проросійські політичні партії.
Зараз ми не говоримо про заборону якогось віросповідання, тобто не йдеться про заборону якоїсь релігійної організації, це стосується заборони на зв'язки. Щоб Росія, як країна-агресор, не використовувала як зброю у своїх власних цілях релігійні організації в Україні.
М. Ґ.: Важкий час зараз в Україні. З якими болями до вас приходять віряни?
Епіфаній: Зараз ми відчуваємо те, що справді люди трішки морально втомилися. Справді, триває вже два роки з часу повномасштабного вторгнення. Ми говоримо про десятий рік війни, а якщо говорити історично, то ця війна триває століттями, ворог намагався нас знищити як окремий народ, як окрему націю, але ми збереглися, ми сильні.
Я їжджу багато по Україні, за останніх два місяці об'їздив практично всі регіони України, ми як церква покликані надихати, підбадьорювати морально українців у цей непростий час. Звичайно, що люди виснажені, люди відчувають біль, але ми не маємо права опускати рук у цей непростий час випробування. Тому що ми знаємо свою історію.Якщо ми опустимо руки, якщо припинимо боротьбу, нас не буде.
Якщо ворог припинить стріляти, то, звичайно, війна завершиться. А від нас зараз всіх залежить наше спільне майбутнє, бо ворог прийшов для того, щоб нас знищити. І століття тому, згадаємо, короткий час ми мали українську державу, українську церкву, але через внутрішні чвари, через непорозуміння ми це все втратили. І що прийшло? Прийшли голодомори, які забрали десятки мільйонів людських життів. Ворог прийшов для того, щоб нас знищити. Тому ми повинні далі гуртуватися, єднатись, підбадьорювати один одного і продовжувати цю наполегливу боротьбу, яка неодмінно завершиться нашою спільною великою українською перемогою.
Тобто ми приречені на перемогу, але потрібно працювати, не опускати рук, а надалі йти вперед цим шляхом, який ми обрали. Ми обрали європейський вектор розвитку нашої Української держави, ми хочемо бути і надалі невід'ємною частиною європейської спільноти, ми зараз боремося за нашу свободу і, звичайно, платимо високу ціну.
Але перемога неодмінно буде на нашому боці, тому що на нашому боці правда, а правда, світло, життя завжди перемагають. Це аксіома.