Релігійні установи у США щороку отримують сотні мільйонів доларів від держави на програми соціальної допомоги бідним. Уряд стверджує, що таким чином економить державні гроші і ефективніше розповсюджує допомогу. Критики вважають це порушенням американських принципів.
До церкви Назарянина у містечку Коліндейл, штат Пенсільванія, прибув гуманітарний вантаж з продуктами. Харчі призначені для малозабезпечених родин, які приходять до храму за допомогою. Дехто навіть залишився, щоби з’їсти гарячу їжу. Ліса Ен Ґалі спочатку втратила роботу, потім помешкання. Тепер не вистачає і на продукти.
«Ми лишилися без хати, ми втратили все. Тому я приходжу до Бога. Нас тут годують і ще дають зі собою», - говорить прихожанка Ліса Ен Ґалі.
Це передмістя Філадельфії мало відрізняється від інших приміських районів, що потерпають від економічної кризи і високого безробіття. Церква Назарянина входить у мережу релігійних організацій, що піклуються нужденними у США. Частина харчів, які вони роздають, фінансуються з бюджету федерального уряду. Пастор Донна Сероґ нагадує: її церква відкрита для всіх.
«Ми не змушуємо їх читати Євангеліє, аби вони могли поїсти, зовсім ні», - запевняє вона.
Утім, прихожани церкви не бачать проблеми у тому, щоби зачитати молитву нужденним під час обіду. Вони кажуть, що таким чином діляться своєю вірою. Не всі поділяють їх погляди. Для декого це є порушенням принципу відокремлення церкви від держави.
При міністерстві сільського господарства США працює відділ, що наглядає за співпрацею між церквами та державними програмами допомоги. Його директор Макс Фінберг не бачить проблем у тому, щоби релігія і годування нужденних урядом переплітатися, але до певної межі.
«Ця лінії поділу є досить невизначено у певних аспектах, але про це зазначено у правилах. І якщо людину змушують молитися, аби вона отримала їжу чи якісь інші послуги, це є перетинанням цієї межі», - говорить директор урядової програми Макс Фінберг.
Церкви та інші релігійні заклади мають свої представництва у всіх куточках Америки. Тому вони здатні доставляти їжу у значно більше місць і з меншими витратами, аніж урядові агентства.
«Це найкращі розподільні мережі, які можна собі уявити», - стверджує урядовець.
Такий підхід не влаштовує Бері Ліна, прихильника свободи релігії та віросповідання. Чоловік нагадує, відокремлення церкви від держави є основою американської демократії.
«Мене бентежить, коли люди кажуть, ми можемо зробити добро і зробити його трохи дешевше завдяки «а», «б» і «в», і забути про принцип невтручання церкви чи держави», - говорить він.
Лін, який також є проповідником, вважає, що голод робить людей вразливими до прозелітизму – тобто вербування.
«Людина, опинившись під тиском, в момент уразливості, здатна робити те, що просить інша, яка дає йому бутерброд», - говорить він.
Тут у церкві Назарянина нужденні не відчувають жодного тиску приєднатися до церкви, яка їх годує. Ліса Ен Ґалі говорить лише добрі слова про місце, де вона може безкоштовно поїсти.