Сезон зимових свят в Америці важко уявити без ласощів.
Цукерки, торти, тістечка, печиво – все це цукрове буйство прикрашає столи вдома, в офісах, в магазинах та навіть у лікарських прийомних. І звичайно у цей період крамниці солодощів працюють на подвійних-потрійних швидкостях. Одна з них, щоправда, не лише продає ласощі, там клієнти можуть дізнатися про те, як солодощі завойовували Америку.
Сьюзан Бенджамін – власниця крамниці ласощів, що спеціалізується на продажі історичних цукерок. Асортимент у неї досить широкий - популярні у 19 столітті солодощі, що виготовлялися з рослин на монетному дворі; улюблені цукерки солдатів періоду Громадянської війни чи сучасні ласощі… з вакси.
Сьюзан не лише торгує цукерками, але, як вона розповідає, також знайомить відвідувачів з унікальною історією кондитерських виробів:
«Цукерки - не лише цукор. Не все так просто. Мова йде про рабство, індустріальну революцію, торгівлю, маркетинг. Мова йде про нас з вами».
Крамниця солодощів Сьюзан знаходиться у Гарперс Фері – невеличкому містечку в Західній Вірджинії, де сходяться річки Потомак і Шенандоа. Місто має довгу історію. У 1859-му році тут відбулося повстання рабів, а три роки пізніше – велика битва у розпал Громадянської війни.
Цукерки зі смоли жували індіанці на північному-сході країни. Вони не боялися, що цукерки зіпсують зуби. Навпаки – їх жували для … оздоровлення порожнини рота:
«Цукерки були тверді, їх жували для зняття зубного нальоту, розминки щелепи, чи, як дехто думав, очищення крові».
Розвиток цукрової промисловості і виробництво ласощів прийшли до Європи з південно-східної Азії у 16 столітті. Однак солодощі могли собі дозволити виключно забезпечені люди. Найбільшою популярністю тоді, каже Сьюзан, користуватися посипані цукром насіння та горіхи:
«Що вони робили… вони брали насіння, мигдаль чи кедровий горіх і покривали кількома шарами цукрової пудри».
«Цукерки - не лише цукор. Не все так просто. Мова йде про рабство, індустріальну революцію, торгівлю, маркетинг. Мова йде про нас з вами».
До початку Громадянської війни на цукрових плантаціях працювали переважно невільники, що викликало гарячі дебати в американському суспільстві.
«Тростинний цукор був великою часткою економіки рабства. А значить і дуже нестійкою. Аболіціоністи бойкотували цукор. Натомість вони споживали цукровий буряк, цукровий клен або взагалі обходилися без цукру», - розповідає далі Сьюзан.
Після війни, коли цукор став більш доступний для мас, з’явилося багато дешевих ласощів, як, наприклад, тутсі ролс:
«І раптом ви бачите як діти робітників можуть піти в крамницю і за кілька центів купити собі цукерки. У певному сенсі йшло становлення середнього класу».
Сьюзан Бенджамін продає свої солодощі музеям і в Інтернеті. Оскільки більшість цукерок старих часів сьогодні не знайти, жінка витратила багато років на пошуки рецептів ласощів і фабрик, які б погодилися їх знову виробляти.
Цукерки, торти, тістечка, печиво – все це цукрове буйство прикрашає столи вдома, в офісах, в магазинах та навіть у лікарських прийомних. І звичайно у цей період крамниці солодощів працюють на подвійних-потрійних швидкостях. Одна з них, щоправда, не лише продає ласощі, там клієнти можуть дізнатися про те, як солодощі завойовували Америку.
Сьюзан Бенджамін – власниця крамниці ласощів, що спеціалізується на продажі історичних цукерок. Асортимент у неї досить широкий - популярні у 19 столітті солодощі, що виготовлялися з рослин на монетному дворі; улюблені цукерки солдатів періоду Громадянської війни чи сучасні ласощі… з вакси.
Сьюзан не лише торгує цукерками, але, як вона розповідає, також знайомить відвідувачів з унікальною історією кондитерських виробів:
«Цукерки - не лише цукор. Не все так просто. Мова йде про рабство, індустріальну революцію, торгівлю, маркетинг. Мова йде про нас з вами».
Крамниця солодощів Сьюзан знаходиться у Гарперс Фері – невеличкому містечку в Західній Вірджинії, де сходяться річки Потомак і Шенандоа. Місто має довгу історію. У 1859-му році тут відбулося повстання рабів, а три роки пізніше – велика битва у розпал Громадянської війни.
Цукерки зі смоли жували індіанці на північному-сході країни. Вони не боялися, що цукерки зіпсують зуби. Навпаки – їх жували для … оздоровлення порожнини рота:
«Цукерки були тверді, їх жували для зняття зубного нальоту, розминки щелепи, чи, як дехто думав, очищення крові».
Розвиток цукрової промисловості і виробництво ласощів прийшли до Європи з південно-східної Азії у 16 столітті. Однак солодощі могли собі дозволити виключно забезпечені люди. Найбільшою популярністю тоді, каже Сьюзан, користуватися посипані цукром насіння та горіхи:
«Що вони робили… вони брали насіння, мигдаль чи кедровий горіх і покривали кількома шарами цукрової пудри».
«Цукерки - не лише цукор. Не все так просто. Мова йде про рабство, індустріальну революцію, торгівлю, маркетинг. Мова йде про нас з вами».
Сьюзан Бенджамін, власниця крамниці
До початку Громадянської війни на цукрових плантаціях працювали переважно невільники, що викликало гарячі дебати в американському суспільстві.
«Тростинний цукор був великою часткою економіки рабства. А значить і дуже нестійкою. Аболіціоністи бойкотували цукор. Натомість вони споживали цукровий буряк, цукровий клен або взагалі обходилися без цукру», - розповідає далі Сьюзан.
Після війни, коли цукор став більш доступний для мас, з’явилося багато дешевих ласощів, як, наприклад, тутсі ролс:
«І раптом ви бачите як діти робітників можуть піти в крамницю і за кілька центів купити собі цукерки. У певному сенсі йшло становлення середнього класу».
Сьюзан Бенджамін продає свої солодощі музеям і в Інтернеті. Оскільки більшість цукерок старих часів сьогодні не знайти, жінка витратила багато років на пошуки рецептів ласощів і фабрик, які б погодилися їх знову виробляти.