Комунальні квартири у Радянському Союзі вирішували проблему нестачі житла і назавжди залишили по собі негативний імідж. Здавалося б, у США, де житлової площі не бракує, ніщо не може привернути увагу до спільного житла. Однак, є люди, яким навпаки подобається ділити, скажімо, кухню чи вітальну кімнату. Квартирні комплекси з елементами комунальної квартири радянського зразка почали з’являтися у різних куточках країни.
Один із житлових комплексів у столичному Вашингтоні – не типовий для Сполучених Штатів. Тут, понад 40 родин живуть у приватних квартирах, однак ділять між собою дитячу та навчальні кімнати, кухню, пральню та велику вітальню.
Шерон Валайнс одна з перших переїхала до цього будинку, як тільки він відкрився у 2000-му році:
«Найбільше мені подобається знати усіх моїх сусідів. Я знаю кожного, хто тут живе».
Одинока мати Джоржетта Смол вважає своїх сусідів родиною:
«Мені подобається, що хоча мої рідні живуть далеко у Канаді, тут у мене є люди, яких я можу попросити забрати доньку із садочка, якщо я запізнююсь, і у мене не виникне ніяких сумнівів».
Шерон Валайнс каже, що мешканці будинку проводять багато часу разом, як за роботою, так і за розвагами:
«У нас є група, що збирається по понеділках. Десь 30-40 людей. Щотижня дві три людини готують перекуску для всіє групи».
Еб Гусейн переїхав до будинку шість років тому. За його словами, це чудове місце для дітей. Його трирічний онук із задоволенням проводить час у дитячий кімнаті, коли відвідує дідуся. А те, що мешканці ділять між собою кімнати спільного користування, не впливає на приватність їх життя, – запевняє Гусейн:
«Тут – моє окреме помешкання. Поряд чиєсь інше. Хто наскільки хоче брати участь у соціальному житті будинку залежить тільки від мене та моїх сусідів».
Ен Забалдо одна з активних учасниць суспільного життя будинку. Їй подобається, що приміщення було побудовано із застосування енергозберігаючих технологій, а доглядають за ним усі разом. Кожен повинен відпрацювати на благо громади у той чи інший спосіб.
«Ми маємо групу з 4-5-ти людей, внесок яких у громаду, це прибирання кімнат спільного користування кожні два тижні. Втім, кожен зобов’язаний прибирати за собою, стежити за порядком», – каже Ен Забалдо
Як і в старі радянські часи, життя у комуналці не без проблем. Хоча більшість виконує свої громадські зобов’язання, завжди знайдуться люди, які ігнорують свої обов’язки.
«Рада будинку має право штрафувати людей, які не виконують своєї роботи. Однак, для прийняття будь-якого рішення потрібен консенсус. Дійти до консенсусу щоразу, у будь-якому питанні, складно, але ми над цим працюємо» – зазначає Гусейн.
Подібних до цього будинків у США існує понад півтори сотні. Концепція прийшла до Сполучених Штатів з Данії 20 років тому, завдяки подружжю американських архітекторів.
«Ми з чоловіком навчалися в Данії, де й запозичили цю ідею. Важко спілкуватися із сусідами, яких ти не знаєш. Коли ж ви разом працюєте у саду, або ж над дитячим проектом, чи фарбуєте разом стіни, робите будь-які повсякденні речі, у вас з’являється довіра один до одного, що допомагає вирішувати проблеми», – каже архітектор Кетрин Макамант.
Саме це і приваблює американців до оновленої концепції комунального житла.
