Буквально нещодавно міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch представила доповідь під назвою «Уроки під вогнем», в якій зажадала не використовувати на Донбасі навчальні заклади у військових цілях. З одного боку нічого особливого в цій публікації немає: йде війна і правозахисна організація цілком природно намагається закликати обидві сторони дотримуватися прав людей. Але з іншого, коли знайомишся з нею ближче, то до правозахисників виникає низка запитань стосовно об’єктивності та актуальності такої доповіді, а також, чи не є вона результатом чийогось замовлення.
Вагомі аргументи?
Опублікована Human Rights Watch доповідь, в якій, зокрема, йдеться про те, що з обох сторін мали місце невибіркові або цілеспрямовані обстріли шкіл з використанням великокаліберної артилерії, мінометів, а в низці випадків – реактивних систем залпового вогню, заснована на 62 інтерв’ю з учнями, вчителями, директорами шкіл та очевидцями нападів, зробленими в період із вересня по листопад 2015 року.
Як кожен серйозний документ подібного роду, ця доповідь повинна базуватись на певній доказовій базі, на підставі якої потім робляться висновки, звернення та рекомендації. Але в 16-сторінковому документі Human Rights Watch вся доказова база становить собою цілих чотири незрозуміло звідки взятих уривки, які поміщаються менш ніж на одну сторінку і мають назву «Короткий зміст»! Але далі ще цікавіше: всі ці чотири нібито уривки з інтерв’ю (сторінка 1 доповіді) прямо або опосередковано звинувачують саме українських військових у неправомірній поведінці.
Природно, що після «вивчення» такої широкої доказової бази, до неї відразу виникло кілька простих запитань.
По-перше, чому вся доказова база відображена всього в чотирьох показаннях, які прямо або опосередковано звинувачують українських військових? Де всі 62 інтерв’ю, або хоча б уривки з них (вони повинні бути як мінімум у додатку до доповіді). Якби вони були, то тоді можна було б починати розмову про якусь об’єктивність.
По-друге, наскільки серйозно можна сприймати проведені у вересні-листопаді 2015 року інтерв’ю про події річної-півторарічної давності, якщо на той час ті, з ким проводили бесіди (зокрема, згадані в доповіді), вже тривалий час перебували на території, підконтрольній угрупованням «ДНР»/«ЛНР»? Тобто, за логікою правозахисної організації виходить, що «референдуми» і «вибори» під дулом автоматів – це протиправно, а коментарі в таких же умовах – це якраз те, що потрібно для об’єктивної доповіді.
По-третє, чому Human Rights Watch опублікувала доповідь саме зараз, коли на Донбасі припинилися активні бойові дії? І чому в ній використовуються показання як мінімум річної давності, а не сьогоднішні? Чому в доповіді фігурують в основному українські військові? У правозахисної організації немає фактів (тим більше свіжих) про використання бойовиками шкіл і дитячих садків як укриття для техніки і особового складу?
Непомічена очевидність
Для того, щоб їх знайти, не треба далеко ходити. Ось, наприклад, із відносно свіжої доповіді СММ ОБСЄ від 10 грудня 2015 року: «На підконтрольній «Донецькій народній республіці» («ДНР») території села Зайцеве СММ ще раз відвідала школу, розташовану приблизно в 1,5 кілометра на північний захід від місця, де 4 грудня від вогнепальних поранень загинула жінка. СММ побачила присутність добре озброєних членів «ДНР» всередині будівлі школи; за наявними ознаками, вони були розквартировані в цій школі. Також всередині СММ побачила склад боєприпасів різного калібру і стрілецької зброї та легкого озброєння. Школа була з’єднана з сусіднім блокпостом «ДНР» траншеєю завглибки 1,5 метра».
Також, Human Rights Watch допомагає Міжнародне волонтерське співтовариство InformNapalm, яке ідентифікувало чергове місце скупчення військової техніки окупаційних військ Росії, розміщене поруч із дитячою поліклінікою та школою №28 міста Стаханова.
А ось буквально, із зовсім недавнього: «10 лютого 2016 року російські артилеристи потрапили в школу в населеному пункті Вільне Тельманівського району».
Можна також було використовувати свіжу заяву заступника голови СММ ОБСЄ Александра Гуґа, зроблене на початку цього місяця про те, що понад 90% порушень відбувається на окупованій території Донбасу та що бойовики постійно обмежують доступ місії до певних місць на підконтрольній їм території.
Якщо ж слідувати хронології доповіді Human Rights Watch, то де тоді згадка про одне з наймасовіших порушень, яке сталося 24 січня 2015 року в Маріуполі? Тоді в результаті обстрілу з РЗСВ «Град» і «Ураган» з підконтрольної бойовикам території, частково або повністю були пошкоджені 212 будівель, в тому числі школи та дитячі садки.
І сміх, і гріх
Більш того, використовуючи, м’яко кажучи, необ’єктивну доказову базу, Human Rights Watch потім на її підставі дає чіткі рекомендації і для України, і для Росії з її маріонетковими «ДНР»/«ЛНР» і для ООН.
Ось, наприклад, уривки деяких з них, які стосуються так званої «влади» угруповань «ДНР»/«ЛНР»: «уникати розміщення військових баз й інших військових об’єктів у густонаселених районах...», або ж «забезпечити розслідування і кримінальне переслідування відповідно до міжнародних стандартів тих осіб, які здійснюють напади на школи або використовують їх із порушенням норм міжнародного права...». Прочитавши це, і від душі насміявшись, хотілося б запитати в правозахисників, а чи не хочуть вони звернутися з подібними рекомендаціями (краще навіть особисто) до керівництва, наприклад, того ж угруповання «Ісламська держава». Адже там теж не все в порядку з питаннями стосовно безпеки навчальних закладів.
Або ось ще одна: «забезпечити доступність якісної освіти для всіх дітей, в тому числі – за вибором і бажанням учнів – із викладанням українською мовою». І це в той час, коли на окупованій території створюються дитячі загони «Захарівців» і «Орлят», а в школах місцеві вчителі просто зомбують дітей уроками про міфічну «Новоросію», про те, що в Україні хунта і терористи й одночасно оспівують міжнародних злочинців, таких, як Гіркін («Стрєлков»), Павлов («Моторола»), його дружок Толстих («Гіві») та ін.
Що стосується рекомендацій українській стороні, то їм Human Rights Watch виділила в доповіді найбільше місця, немов би підкреслюючи, хто несе головну відповідальність за те, що відбувається на Донбасі. Більш того, звертаючись потім до Дитячого фонду ООН з вимогою «публічно і в довірчих контактах вимагати від уряду України прийняття наведених вище рекомендацій», правозахисники ще раз негласно нагадують про це.
Коріння суб’єктивності
Все вищеописане мимоволі наводить на певні думки, а саме: про дивну упередженість Human Rights Watch до української армії і країни в цілому. І ці думки тільки підтверджуються, якщо згадати, наприклад, інцидент на «Громадському ТБ», коли журналіст Данило Яневський вимкнув з ефіру російську представницю Human Rights Watch Тетяну Локшину після того, як вона відмовилася відповідати на пряме запитання ведучого і назвала те, що відбувається в Україні «внутрішнім збройним конфліктом». Можна також згадати і те, як 11 листопада минулого року в програмі «Вести» на телеканалі «Росія-1» вийшов сюжет про те, що українські війська нібито застосовували запалювальні боєприпаси проти мирних жителів. Причому сюжет цей був побудований на доповіді тієї ж Human Rights Watch (як виявилося пізніше, ця інформація не відповідала дійсності). А потім, як німецькі журналісти «діставали» українського прем’єра Арсенія Яценюка питаннями стосовно доповіді, в якій правозахисники скаржилися на «відсутність в української артилерії поваги до мирних жителів Донбасу і закриття центральною владою очей на цю проблему».
Цікаво, звідки у міжнародної правозахисної організації, з головним офісом у США, така упередженість до України. – Може вся справа в тому, що за її український напрямок відповідає група, офіс якої розташований в Москві? У будь-якому випадку з доповідями на тему України, від яких пахне ароматом «Столичної» і чорної ікри треба щось робити. А ще краще – стежити за діяльністю своїх офісів і окремих співробітників. Оскільки, в іншому випадку, для організації це може закінчитися як мінімум репутаційними втратами.
А для тих, хто читає подібні доповіді, хотілося б дати одну пораду: перш ніж робити якісь висновки з прочитаного, слід кілька разів подивитися всім відомий сюжет з однією дуже відомою людиною, яка сказала наступні слова: «І нехай спробує хтось із військовослужбовців стріляти в своїх людей. За якими ми будемо стояти позаду. Не попереду, а позаду. Нехай спробують стріляти в жінок і дітей».
Ігор Федик – оглядач Defense Express
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію «Радіо Свобода»
Дивіться також: Кличко розповів про незадоволення Нуланд, Маккейна темпом реформ в Україні
Your browser doesn’t support HTML5
Кличко розповів про незадоволення Нуланд, Маккейна темпом реформ в Україні. Відео